Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Таємниця незбагненної долі або про шлях до себе



   Перша книжка поезій прикарпатського поета Нестора Чира «Пізнє яблуко мого саду» побачила світ у 1998 році. Зернята отого пізнього яблука виявилися плодоносними.
   Цими днями у Коломийському видавництві «Вік» видрукувано наклад у 1000 примірників його другої книжки - «Долоні в капельках дощу».
   До неї увійшло понад сто п'ятдесят нових поезій. У передньому слові літературний критик, член Національної спілки письменників України Дмитро Юсип відзначає високий рівень творчості поета; велику соціально-політичну значимість його віршів.
   З Нестором Чиром я познайомився влітку 1981 року. Вже тоді його поетичний талант відзначали авторитетні майстри слова Прикарпаття. Працював я тоді кореспондентом-організатором районного радіо. Поезія і постать Нестора Чира мене справді вабили. Прагнув за будь-що зустрітися з ним й ознайомити слухачів з його долею і творчістю. Шукав моменту й часу. Шукав, але ніяк не знаходив. І враз телефонний дзвінок. Телефонував саме Нестор Іванович. Він бажав зустрічі з журналістом, хотів бачити мене в загадково вбраній оселі, аби розповісти про повну чашу гонінь і поневірянь, яких зазнала сім'я Івана та Марії Чирів. Поневірянь, запрограмованих зловісним договором Рібентропа-Молотова у навіть вже після важких слідів Другої світової війни, коли в кінці листопада 1945-го у велике українське село Новий Диків увійшли підрозділи польської армії і кричали «До д'ябла!», супроводжуючи, за висловом прикарпатського літератора Михайла Шиптура, «насильно українців, як худобу, під багнетами на залізничні рампи, дослівно набивали ними товарні вагони, що й досі звуться «телятниками», і везли тижнями, а то й місяцями на Схід, у більшовицьку неволю, у майбутнє колгоспне рабство».
   Цей період ніколи не зітреться з пам'яті Нестора Чира, хоч і був маленькою дитиною серед чотирьох своїх інших братів і сестер. Хлопець вистояв, пережив усі сімейні біди і разом з родиною опинився в селі Полівці на Тернопільщині. Так і стала для сім'ї Чирів тернопільська земля другою малою батьківщиною.
   Здавалось би, все втихомирилось. Хлопець мужнів, закінчив Дрогобицький нафтовий технікум. Його спрямували на роботу в Надвірнянську контору розвідувального буріння. Працював на різних інженерно-технічних посадах. Але наприкінці 1969 року Нестор Іванович Чир опинився у клініці Київського науково-дослідного інституту нейрохірургії. Оголосивши вбивчий діагноз: пухлина спинного мозку, яка своїми симптомами породила глибокий параліч нижніх кінцівок, найдосвідченіші професори-нейрохірурги не вірили у подальше життя пацієнта. Але він наперекір невимовним болям і зневірі, переміг, здається, неможливе, хоч залишився інвалідом.
   Неспокійної вдачі він людина. І, напевно, це стимулювало в неабиякій мірі його потяг до життя, завдячуючи дружині Аллі Федорівні за своє друге сходження на власний Еверест. Дуже болісно Нестор Чир долав цей шлях. І зійшов. Слава Богу, і сьогодні працює в Надвірнянському управлінні бурових робіт, незважаючи на свій пенсійний вік, пише вірші, суцільно поринувши у громадсько-політичне життя Івано-Франківщини та літературну роботу.
   Це те, що я виніс зі свого знайомства з цією чудовою, напрочуд чуйною людиною, котра, перенісши кілька важких операцій, втратила здатність рухатися ногами, подружившись назавжди з милицями й автомобілем з ручним управлінням, не озлобилася на весь світ.
- Залишитися за таких обставин, - оповідає про Нестора Чира письменник Геннадій Бурнашов, лагідною і щирою людиною може тільки сильна духом особистість. Опісля Нестор Іванович Чир неодноразово виступав зі своїми публіцистичними роздумами по районному радіо. Його слухали. І що не виступ - то нове відкриття таланту, нове бачення вирішення проблем, котрі нас оточують, новий творчий злет.
   Сталося так, що майже за 25-річчя моєї журналістської праці Нестор Чир сходив до творчого Олімпу на моїх очах. Своїм неповторним словом, мужньо борючись тридцять літ з важкою і підступною недугою, він служить рідному народові. Уже 14 років керує літературною студією «Бистрінь» при надвірнянській районній газеті «Народна Воля». Тричі підряд обирається депутатом Івано-Франківської обласної ради. І результативність його депутатської роботи відчули у конкретних справах виборці трьох виборчих округів. А літературна студія «Бистрінь» видала за цей час книгу про Надвірнянщину «Страгора», літературний альманах «Жниво на стерні» і п'ятнадцять поетичних збірок літстудійців. Причому, «Страгора» в 1995 році на всеукраїнському конкурсі «Книга України» в Києві удостоєна за її високий художній та поліграфічний рівень Диплома другого ступеня. Нестор Чир також керував редакційною радою з видання в 1999 році книжки «Надвірна. Історичний нарис» та був членом редакційної колегії з видання фото-нарису «Надвірна. Поема у світлинах».
   І ось знову з приємністю гортаю сторінки його другої збірки поезій «Долоні в крапельках дощу». Тут вивірене кожне слово, воно пережите серцем і наснажене живою думкою. Автор не виходить за межі того, що сьогодні переживає народ, що саме сьогодні найболючіше болить і що нині є завданням душі. Думка в нього глибока й філософська.
   Передовсім впадає у вічі, що велика частина поезії цієї збірки, зокрема перший розділ «Вірою і молитвою», - це болюча реакція на нашу дійсність:
трагічні події, нестабільність політичної й економічної ситуації в Україні.
   Нестор Чир глибоко переживає за долю людей, природи, рідного краю, всесвіту. Він сумує, що в селі «вже не б'ють ключі піснями», тільки на Страгорі (гора в Карпатах) «пахне вічною весною розпросторена блакить», тільки «недруги воліють радше вмерти, ніж бачити, що є хтось кращий них».
   Поет прислухається і хоче почути, про що мовчить «злодюжка ззовні вайлуватий», хто має пожаліти долю безборонних жебраків. В одночасі прагне до того «щоби у світі жити було любо, рясніла плодом яблунева віть...», бо й сумний, по той бік прагнути буде, щоб Україна вічною була.
   У другому розділі, що має назву «Поклич мене, любове...», зібрано переважно інтимні поезії. Це спалахи думок, емоцій, почуттів, спогадів про журбу і радість кохання:
Не розминуся з власною любов'ю,
Душею спивши музику і щем.
Ти є для мене радістю і болем,
Моїм вчорашнім і майбутнім днем.
Люби мене, бо я твоя провина,
Шукай мене серед глухих ночей,
Когось хилюють вишукані вина,
А я хмелію від твоїх очей.
   Третій розділ - «Амплітуда серця» - має усього 31 сторінку, але серед них переважають сонети. З їх допомогою Нестор Чир легко передає найпотаємніші відтінки почувань, вражень і емоцій ліричного героя. У переважній більшості сонети позбавлені печаті вторинності, вони дають змогу відчути не тільки духовний світ поета, а й побачити його реальний світ, якого могло б і не бути у збірці, якби автор писав не пережите, не за потребою душі, якби ці малюнки не були з натури, а з чужих слів.
   Із задоволенням вчитуюся в слова кожного вірша Нестора Чира, його громадянських, філософських і ліричних творів із першої книжки «Пізнє яблуко мого саду», аплодую новим віршам, які надруковані у збірці «Долоні в крапельках дощу». До серця припали і балада «Сон у Великдень, пісні «Україна», «Пісня про Надвірну», «Надвірна», «Осіння рапсодія кохання».
   І як добре, що у своїх поезіях автор мріє тільки про одне: аби помисли й вчинки всіх українців були одностайні, згуртовані, підпорядковані спільній меті. Аби всі стали братами. З'єдинені, як квіти, синьо-жовтими барвами. Бо:
Із долею змиритись - це не кредо,
А слабкість духу і душевний блуд.
Лиш сильний той, хто на своєму твердо,
Немов скала, стоїть і там, і тут.
Микола Питлюк
// Дзвін. - 2001. - № 7. - С. 152-153.

Оновлено 26-06-2019
© 2017. ОУНБ iменi I. Франка