Пізнє яблуко на теплій долоні
Перечитав другу збірку віршів Нестора Чира «Долоні в крапельках дощу», яку недавно випустило Коломийське видавничо-поліграфічне товариство «Вік». І порадів з того, що щедрий сад поетової душі слідом за «Пізнім яблуком мого саду» (ця перша ластівка надвірнянця побачила світ у 1998-му і досить вагомо засвідчила його прихід у літературу) подарував нам нову книжку. Увійшли до неї і давніші вірші Н. Чира, і доробок власне останніх років.
Збірка ошатно, зі смаком видана, проілюстрована чудовими малюнками відомого художника Яреми Оленюка. Починається вона вступним словом Дмитра Юсипа, закінчується післясловом про автора, яке є уривком із книги Михайла Шиптура «Важкий шлях до Олімпу». А з того післяслова читачеві відкриються поетова мужність, нескореність тяжкій життєвій долі, яка зробила його інвалідом, та їй, одначе, так і не вдалося вибити із сідла цю неординарну людину, здатну в найкритичніші хвилини знаходити в собі резерви духовних та фізичних сил. Недуга постійно нагадує про себе, завдаючи страждань, та Нестор Іванович переборює її не тільки поетичною, а й громадянською активністю. Він був одним з ініціаторів процесів національного відродження на Надвірнянщині. Сьогодні це єдиний у складі обласної ради депутат протягом уже трьох поспіль її демократичних скликань.
Але, звичайно, найпереконливіше про поета говорять його поезії:
Із долею змиритись - це не кредо,
А слабкість духу і душевний блуд.
Лиш сильний той, хто на своєму твердо,
Немов скала, стоїть і там, і тут.
Я навів рядки з вірша, який так і називається - «Кредо». А ось як художньо зримо, нешаблонно визначено характер нашого народу у поезії «Не в пустелі мовчання»:
Ми народжені з дива й небесних озер,
В нас козацька звитяга живе дотепер.
Ми в пориві до волі, немов тятива,
Що наводить стрілу, де ворожа брова.
Н. Чир нагадує нам, що «сутність людини найперша й найбільша у тому, щоби ниви життя засівались ділами її» («Каштан»). Автор збірки прагне до афористичності вислову, знаходить форму справді поетичного, а не декларативного вираження і для мотивів патріотичних, громадянських, не кажучи вже про вічні для поезії теми - сенс людського буття, таїну кохання, кругоплин у природі, які він розкриває в єдності думки і почуття ліричного героя своїх творів. Це можна сказати, зокрема, і про вірш «Тривога», «Весняна рілля», «На чужині», чимало інших.
Не побоюся стверджувати, що серед поетів Прикарпаття Нестор Чир - один із найкращих майстрів сонета. Творам цього складного класичного жанру відведено один із трьох розділів книжки. Саме в сонетах пошук істини, який веде поет разом з ліричним героєм своїх творів. А вона, істина, в тому, що «лиш з любові плід зросте любові - такий закон Всевишнього Творця» («Так мало нам потрібно й так багато...»). По-своєму свіжо, кількома простими і водночас експресивними рядками зумів передати поет філософський постулат про тимчасовість нашого перебування на землі, що має спонукати кожного до моральної чистоти своїх учинків і помислів, турботи про свою душу:
Усе минає у обіймах часу.
Колись і ми хитнемось до зими,
Колись надії забринять крильми
І відлетять за три моря дочасно.
Лише одне розраджує серця -
Все діється за волею Творця.
А втім, розповідати про чиюсь книжку віршів - справа невдячна. Її треба читати самому, щоб осягнути для себе кредо поета, збагнути найтонші порухи його душі. Це повною мірою стосується і віршів про кохання, згрупованих в окремий розділ збірки, яку, до речі, автор присвятив «за терпіння і любов» своїй дружині Аллі Федорівні.
Нестор Чир залишається вірним тій з-поміж течій сучасної української поезії, яку називають традиційною. Але його творчість, якщо так можна висловитися, традиційна лише за способом версифікації, а не за змістовим наповненням засобами художньої образності. «Долоні в крапельках дощу» підтверджують невпинність поступу цієї мужньої привабливої особистості тернистим шляхом Поезії.
Іван Гаврилович
// Галичина. - 2001. - 28 квіт. - С. 4.
