Поезія світлої віри

   Із творчим дебютом Нестор Чир не поспішав, особиста вимогливість і скромність не дозволяли йому "блудословити". Не дивно, що перша поетична збірка "Пізнє яблуко мого саду" (1998) з'явилася за рік до поетового шестидесятиріччя. Не дивно також, що збірка мала позитивні відгуки у періодиці.
І ось знову Нестор Чир прийшов до свого читача із новою поетичною збіркою "Долоні в крапельках дощу". (Нестор Чир. Долоні в крапельках дощу: Поезії. - Коломия: Вік, 2001. - 208 с.). Збірка супроводжена передмовою критика Дмитра Юсипа і біографічним нарисом Михайла Шиптура "Післяслово про автора". Оформлена прекрасним художником Яремою Оленюком.
  Нова збірка поета розвиває ті тематичні блоки, які вкладаються і які складають світоглядну концепцію Нестора Чира. А вона виражена тріадою: Бог-Украіна-Людина. Поет майже ніколи не розділяє ці поняття. Вони Існують як єдине, що робить людину гармонійною, щедрою, величною. Для Нестора Чира є важлими всі ланки духовного розвитку людини. Він культивує етико-естетичний принцип виховання такої людини. Світоглядна квінтесенція поета виражена у його вірші під назвою "Кредо":
Із долею змиритись - це не кредо,
 А слабкість духу і душевний блуд.
Лиш сильний той, хто на своєму твердо,
Немов скала, стоїть і там, і тут.
  Жанрова палітра Нестора Чира різноманітна: вірші-спогади, вірші-роздуми, вірші-присвяти, зустрічаємо у нього "поезії факту" (М.Ільницький), пейзажні замальовки, інтимний вірш, сонети, пісенні тексти тощо.
  Його поезія привертає увагу особистісним переживанням історії конкретної людини крізь призму історії народу й навпаки, це той цінний досвід, який завжди залишатиметься актуальним і для якого художня форма ніколи не була самометою. Бо часто буває, що нагадування прописних істин є не просто доцільним, а необхідним виховним чинником. Поезія, яка нічому не вчить, мертва. Поезія Нестора Чира є живою, бо її автор залишається сповненим віри у добро:
А весни так хочеться, (дай, Боже, весни!),
бо душа полощеться в прикрощах сумних.
До весни йде Стрітення, (дай, Боже, добра!).
 Розлилася річкою Весняна пора.
("Березіль").
  Цієї світлої, чистої ностальгії-віри, якої сповнена поезія Нестора Чира, так бракує сучасній літературі, що інколи цей донкіхотський порив сприймаєш як тиху радість.
Євген БАРАН, м. Івано-Франківськ.
// Світ Молоді. - 2001. - 11 трав. - С.4.