Дістатися б до повені добра

   Нестор Чир - людина надзвичайна в усьому, що робить і чим живе. Вже з першої зустрічі вас не полишатиме враження, що зачерпнули живої води з колодязя добра. Така людина не могла не писати поезії - щирої, безпосередньої, світлої. З творчим дебютом Нестор не поспішав, особиста вимогливість і скромність не дозволяли йому „блудословити". Отож не дивно, що перша поетична збірка „Пізнє яблуко мого саду" (1998) з'явилася за рік до поетового шістдесятиріччя і мала позитивні відгуки у періодиці.
   Ось Нестор Чир прийшов до свого читача з новою поетичною збіркою «Долоні в крапельках дощу». Її супроводжує передмова критика Дмитра Юсипа та біографічний нарис Михайла Шиптура. «Післяслово про автора». Оформив книжку художник Ярема Оленюк.
   Нова збірка поета розвиває ті тематичні блоки, які становлять світоглядну концепцію Нестора Чира. А вона виражена тріадою: БОГ - Україна - ЛЮДИНА. Поет майже ніколи не відокремлює ці поняття, які існують, як єдине ціле, і роблять людину гармонійною, щедрою, величною. Н. Чир культивує етико-естетичний принцип виховання такої людини. Тому в його поезіях яскраво присутній дидактичний струмінь. Світоглядна квінтесенція поета виражена в його вірші під назвою «Кредо»:

Із долею змиритись - це не кредо
А слабість духу і душевний блуд,
Лиш сильний той, хто на твоєму твердо,
Немов, скала стоїть і там, і тут

  Незважаючи на дидактичну прозорість, її приймаєш, бо сам автор не стає ні в позу ангела, ні пророка. Автор і його ліричний герой - це людина небайдужа до суспільних негараздів і до конкретного людського горя:

Я спинити біль серця не годен,
Коли спогад покличе мене
У дитинство моє благородне,
Що у снах десь колись промайне...

  Жанрова палітра віршів Нестора Чира різноманітна: вірші-спогади, вірші-роздуми, вірші-присвяти; зустрічаємо у нього «поезії-факту» ( М. Ільницький), пейзажні замальовки, інтимний вірш, сонети, пісенні тексти тощо. Традиційна форма дає змогу повніше розкрити багатство поетової душі.
  Поезія «Долонь...» привертає увагу читача особистісними переживанням історії конкретної людини - різь призму історії народу й навпаки. Це той цінний досвід, який завжди залишатиметься актуальним і для кого художня форма ніколи не була само метою. Лірика Нестора Чира є живою, бо її автор, незважаючи на всі труднощі особистого життя-боротьби, залишається сповненим віри у добро:

А весни так хочеться
(дай, Боже, весни!)
Бо душа полощеться
В прикрощах сумних.

До весни йде Стрітення
(дай, Боже, добра!).
Розлилася річкою
Весняна пора.

Березіль усміхнений
(дай, Боже, надій!)
Сипле з неба втіхою
Свіжий сніговій
                 (Березіль)
  Цієї світлої, чистої ностальгії-віри, якої сповнена поезія Нестора Чира, так бракує сучасній літературі, що інколи його донкіхотський порив сприймаєш як тиху радість.
Євген Баран
// Літ. Україна. - 2001. - 26 лип.