Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Той, хто повернувся на Батьківщину...



   Розпочну з міфу, бо людське життя, хочемо того чи ні, завжди має присмак ірреальности. Отож, всі ми з дитинства пам'ятаємо «Іліаду» Гомера (якщо не читали, то принаймні чули - а навколокультурні чутки такі ж живучі, як і побутові людські). Легендарний Гомер змалював Нестора як своєрідний ідеал старости, мудрости сивого мужа. Нестор, син Нелея і Хлориди, один із найрозумніших і найкрасномовніших героїв міфічних оповідей (своїм красномовством перевершував Одіссея), був сучасником трьох поколінь, славою багатьох битв, учасником походу аргонавтів і Троянської війни.
Ім'я Нестор здавна побутувало на землях Київської держави. Із глибини віків до нас дійшло найпопулярніше з них - Нестора-літописця. Ім'я те належить видатному давньоруському письменникові й літописцеві XI - початку XII сторіч, ченцеві, а згодом - дияконові Києво-Печерського монастиря, авторові наших найдавніших історичних пам'яток: «Оповідь про князів Бориса і Гліба», «Житіє Феодосія Печерського» - і ймовірному авторові й упорядникові славнозвісного літопису «Повість минулих літ».
   Етимологія імені Нестор не зовсім зрозуміла. Гомерівське наймення Нестор є, як роблять висновки учені мужі, залишком якогось довшого означального вислову, що його можна розшифрувати, як той, хто повернувся на батьківщину, або ж той, хто згадує (або ж той, про кого згадують). Так чи інакше, але зі всіх боків виходить, що нашому ювілярові самі олімпійські боги визначили се горде і мудре наймення...
   З Нестором Івановичем Чиром я знайомий десять років. Хоча вперше почув про нього ще на початку 90-х від славної пам'яті Павла Федюка, тоді головного редактора «Літературного Львова». У верстці чергового номера газети я звернув увагу на фото і прізвище, яке мені видалося знайомим: у сусідніх із моїм Джурином Полівцях - а в радянські часи ці села разом із Слобідкою Джуринською складали колгосп «Прогрес» - я знав молодого хлопця, що працював у колгоспі водієм, Мирослава Чира. Знав так, як знають молодші старших, а ті молодших геть не пригадують у своєму житті. Коли ж запитав Федюка, той лише здвигнув плечима: «Старий, не знаю, але якийсь стосунок до Тернопільщини Нестор, здається, таки має». Пізніше виявилося, що Мирослав, який сьогодні є головою селянської спілки у Полівцях, - наймолодший брат Нестора Чира.
   У вересні 1998-го, зайшовши у Спілку зі своїм львівським приятелем Олександром Гордоном, застав у ній Ярослава Дорошенка, Павла Федюка і... Нестора Чира, який тільки-но привіз сигнальний примірник своєї першої поетичної книги «Пізнє яблуко мого саду». Навесні ж того року Нестор Чир відзначав своє 60-річчя, про це мені говорив Богдан Бойко, який їздив на урочистості і виступав із привітаннями.
   Ми зустрічаємося нечасто, інколи зідзвонюємося: на мій сором, Нестор Іванович телефонує частіше. Це не тому, що я горджуся чи забуваю, просто у метушні буднів все відкладаю на завтра. Нестор своїми несподіваними телефонними дзвінками завжди подає мені урок ввічливости й уваги до людини. Мені стає соромно, і я починаю телефонувати знайомим і приятелям, з якими не розмовляв довгі роки...
   Нас зв'язують не спогади дитинства чи юности - їх не могло бути: хоча й закінчили одну школу, але з різницею у 23 роки. Проте коли ми декілька років тому приїхали на зустріч у школу, нас вітали як одних із найвідоміших випускників. Сьогодні троє випускників Джуринської середньої школи отримали офіційний статус письменника: я, грішний, Нестор Чир і Володимир Погорецький, який сьогодні у нашому райцентрі, Чорткові, видає літературний журнал «Золота ПЕКТОРАЛЬ» і все силкується розбудити владу на культурні зрушення, а та влада, мов зачарована злою ворожкою, ніяк не хоче прокидатися. А ще один випускник, Мирослав Мотюк, був депутатом Верховної Ради І демократичного скликання, а цьогоріч теж видав свою першу поетичну книгу «Мелодія мовчання». У такій солідній компанії я - в меншості, бо троє названих мною достойників - із сусіднього села Полівці.
   Нас пов'язує література. Ця примхлива пані виявилася найкращим посередником у нашому спілкуванні. Я вдячний, що за її посередництва знайшов доброго літературного побратима.
   Не буду сьогодні повторювати якісь відомі всім біографічні факти з життя Нестора Івановича Чира. Також не буду говорити про невідомі. На те вони і закриті від людського ока, аби залишалося право у письменника бути людиною не тільки публічною, але й приватною.
   Чого не забереш у Нестора Чира, попри всі життєві гаразди і негаразди, попри фізичні і моральні драми і радощі, - то це його особливе вміння дарувати людям світло своєї душі.
   Волею випадку потрапивши з родиною в далекому грудні 1945-го з Лемківщини на Україну, перебувши важкі роки становлення й відбудови родинного гнізда, переживши втрату найрідніших і найближчих, зазнавши якоїсь, у людських вимірах, несправедливої тяжкої фізичної недуги, Нестор Чир залишився відкритим у спілкуванні і щедрим на допомогу.
   Це його щире людинолюбне місіонерство залишається визначальною рисою людини, яка повернулася з далеких і трудних життєвих мандрів додому і чується в ньому привітним господарем і вірним другом.
                                                                                                                                                                                                       Євген Баран

Оновлено 26-04-2019
© 2017. ОУНБ iменi I. Франка