Доле моя, терням вкрита…
Вже не пригадую, коли вперше я почув про Нестора Чира. Здається, це було у Львові на початку 90-х. Якось зайшов у редакцію „Літературного Львова" і Павло Федю, який тоді й був головним редактором, показав мені верстку поетичної сторінки, де й була фотографія Нестора Чира і його вірші. Ще я запитав: „Слухай, а то не мій земляк із сусідніх Полівців?", Павло здвигнув плечима, але сказав: „Старий, здається Чир з Тернопільщиною зв'язаний".
Познайомились ми вже на початку вересня 1998 року в Івано-Франківській спілці. Чогось я зайшов у спілку зі своїм львівським приятелем Олександром Гордоном, а там сиділи Ярослав Дорошенко, Павло Федю і ще якийсь сивий моложавий і сильний на вигляд чоловік, і лише потім я добачив недалеко від нього милиці. Це і був Нестор Чир, який привіз Дорошенкові сигнальний примірник своєї першої поетичної збірки „Пізнє яблуко мого саду". Так ми і познайомилися. Ще й з'ясували, що ми не просто земляки, - колись наші села, Джурин і Полівці, були складовою одного колгоспу "Прогрес", але й закінчували одну Джуринську середню школу, з різницею у 23 роки.
Потім були якісь наші принагідні зустрічі. Я писав рецензію на його другу поетичну збірку "Долоні в крапельках дощу" (2001); їздив у Надвірну, де проживає Нестор Іванович чи не від 1960 року, відразу після закінчення Дрогобицького нафтового технікуму, у дні Шевченківських свят на Івано-Франківщині; знову писав рецензію на збірник творів літстудії "Бистрінь", керівником якої Нестор Чир є вже понад 20 років; писав передмови до третьої авторської поетичної збірки "Калиновий спалах" (2003) і ювілейного збірника літстудійців "Літоплин над Бистрицею" (2007). Одним словом, тривав свій, непомітний, але постійний творчий діалог. І сьогодні, пишучи ювілейну сильветку про Нестора Чира, я свідомий того, що така наша "корпоративність" і підтримка (а тут я повинен сказати, що Нестор Іванович є людиною обов'язковою, людиною слова; у цьому вже не раз переконувався, що у якісь моменти мого життя допомагав з вирішенням якихось простих, але необхідних побутових моментів саме Нестор Чир) є однією з передумов наших товариських стосунків.
Не знаю, що було вирішальним у тому, що Нестор Чир став поетом. Можна називати декілька причин-стимулів: дитячі враження від вимушеного залишення домівки сім'єю Чирів на Ряшівщині (Польща) під час "славнозвісної" акції "Вісла"; чи це шукання притулку на Тернопільщині, коли ніхто не поспішав приймати у себе багатодітну сім'ю переселенців, бо сам у той голодний і холодний 1945 рік не знав, чим прогодувати власну родину; чи то доброта і милосердя простої полівецької жінки Ярини, яка втратила на війні чоловіка і двох синів, і прийняла до своєї халупки (тут важко знайти інше слово) цю замучену тривалою подорожжю сім'ю; чи ті пампушки, якими пригостила тітка Ярина маленьких дітей, а вони прийшли у її хату якраз на зимового Миколая...
Але доля мовби постійно випробовувала Нестора Чира: чи це його інтимна трагедія на початку 60-х, про яку він і сьогодні не хоче згадувати, чи це отой черговий виклик долі наприкінці 60-х, коли здоровий, високий, красивий чоловік раптом захворів невиліковною хворобою, що позбавила його активного рухомого життя. Інший на його місці невідомо як би повівся. Хоча чому невідомо: багато людей, нібито сильніших, не витримували і ламалися (скільки понівечених доль і твердих характерів пропало у вирі життєвої боротьби, - ми ж не згадуємо, бо ніхто не любить "пораженців"). Нестор Чир не здався. І тим, що він все-таки святкує сьогодні свій 70-річний ювілей, завдячує у першу чергу Божій опіці і власній твердій волі до життя. Також треба сказати, що велику підтримку Нестор Чир має від своєї сім'ї, дружини, доньок, внучок і правнучки. Тут справді можна позаздрити тій взаємопідт-римці і взаємовиручці. А ще рідні брати і сестри (на жаль, час невблаганний, і вже двох старших сестер Нестор Іванович поховав). З дитячих літ Нестор Чир виніс один важливий закон життя: добрих людей більше у світі, треба вміти їх знайти. І живе Нестор Іванович майже за законами межовими: якщо людина не живе за сковородинським принципом вдячности, з такою людиною Чир спілкуватися не буде. Можна по-різному сприймати такий принцип чи ображатися на нього. Але ніхто не заперечить, що це принцип, незважаючи на свій максималізм, сильних особистостей. Пройшовши тяжку школу життя, вириваючи у цього життя кожний прожитий день, Нестор Чир, як ніхто інший, знає ціну словам і ціну вчинкам...
Поетичний світогляд Нестора Чира окреслений тріадою: Бог-Україна-Жінка. Я не маю підстав не вірити йому. Бо саме ця тріада й дозволила йому відбутися як особистості: творчій і громадянській. Можна висловлювати певні претензії формальні до його творів, але будьмо реалістами: що вартує сьогоднішній стилістично і формально вправний, навіть талановитий, художній текст, якщо із нього вихолощена ДУША?!. Нестор Чир зорієнтований на традиційну функцію літератури - виховувати ЛЮДИНУ, насамперед у собі. Тому його вірші сповнені конкретики (інтимної, пейзажної, побутової, громадянської), сповнені філософських міркувань і пошуків (екзистенційних у своїй основі).
Нестор Чир великий життєлюб. Ця життєлюбність не надламана фізичними недугами. Він вміє веселитися і веселити інших. Він життєрадісний і далекий від галицького пуританства чоловік. Він людина контрастна: хтось його любить, хтось шанує, а хтось просто ненавидить. І тут немає непорозуміння, бо надто контрастним є наш світ. Але той факт, що Нестор Чир не розчинився у життєвому вирі, а зумів себе реалізувати як Громадянин і Особистість, свідчить про неординардість цієї натури.
Я свідомо не перелічую всі здобутки Нестора Чира. Хоча він любить, коли це згадують. Він любить, коли говорять про нього добре. Цей егоцентризм дав позитивні результати, тому для мене це не є показником якоїсь там меркантильности. Найголовніший здобуток Нестора Чира - це його сильний, десь настирливий і впертий характер. Характер сильної творчої особистости, який утвердив у ньому найголовнішу цінність життя -ЛЮБОВ. І це та риса, яка дає мені підстави говорити про Нестора Чира в контексті Людського Виміру і Людського Вибору.
Євген Баран
