Із долею змиритись – це не кредо

   Для справжнього поета життя і творчість нероздільні в своїй діалектиці. Вірші, сповнені роздумів над пережитим, над тим, що вразило душу, є не тільки виразом його світогляду, світовідчування, внутрішнього єства. Часом вони, ці поетові діти неприкаяні, справляють зворотну дію і на нього самого - ще більше зміцнюють віру в правильність і несхибність обраної мети, слугують моральною підмогою в доланні життєвих труднощів.
Із долею змиритись - це не кредо,
А слабкість духу і душевний блуд.
Лиш сильний той, хто на своєму твердо,
Немов скала, стоїть і там, і тут.
   Ці поетичні рядки належать тому, чия життєва дорога - воістину дорога боротьби. Починаючи з самого дитинства босоногого. Нестор Чир прийшов на світ 1938 року в селі Новому Дикові, що у Жешувському воєводстві (Польща). 1945-го родина сповна звідала, як мовиться, на власній шкірі, увесь моторошний жах сумнозвісної операції „Вісла": із споконвічно українських земель Засяння Чирів разом з багатьма іншими сім'ями насильно переселили в тодішню Українську РСР. Батьків із п'ятьма дітьми, холодних і голодних, поїзд-товарняк, призначений для худоби, а не для людей, привіз узимку на Тернопілля. Сім'я, позбавлена надбаного нелегкою працею на своїй малій батьківщині майна, обживалася на новому місці, в селі Полівцях Чортківського району, з неймовірними потугами, довго виборсувалась із злиднів і нестатків...
   Важка хвороба взяла в свої лещата 31-річного Нестора Чира (на той час він, здобувши у Дрогобицькому нафтовому технікумі фах спеціаліста з буріння нафтових і газових свердловин, жив уже і працював прикарпатському місті (Надвірні) підступно й несподівано. Під час хірургічної операції молодому чоловікові видалили пухлину на хребті, але... своїх ніг він так більше й не відчув. Паралізувало більше половини тіла, пацієнт був приречений на нерухомість. „Якщо зможе сидіти, то це буде великим щастям для нього", - таким був вирок медиків, хоч вони, звісно, з етичних міркувань і не говорили хворому про це у вічі. І тоді Нестор твердо вирішив, що за всяку ціну не дасть відмерти тим м'язам, які ще працювали. Незбагненною для оточення та й часом навіть для самого себе силою волі й напругою всіх прихованих фізичних резервів він, переборюючи шалений біль, учився ходити на милицях. Потім наступна складна операція, ще одна...
   На жаль, лікарі неспроможні зробити диво, вони хіба що полегшують загальний стан пацієнта, так би мовити, тримають його на плаву... Тож віддамо належне мужності, яку за цих обставин виявляє щодня Нестор Чир. Він не здався на поталу долі, а живе повнокровним життям громадянина, українського патріота, духовно багатої творчої особистості.
   Пан Нестор єдиний серед своїх колег по обласній раді був депутатом чотирьох її демократичних скликань поспіль. Доки не запровадили обрання депутатів одразу цілими партійними списками. А до того виборці Надвірнянщини незмінно голосували за Чира, переконавшись на багатьох конкретних прикладах, що це людина державного мислення і дій - вболіває пристрасно за неперервність соціально-економічного розвою свого району, області, України. Скільком він допоміг удовам і сиротам, стареньким і самотнім немічним громадянам, багатодітним матерям у їхніх бідах і житейських негараздах, добився розв'язання багатьох проблем, що турбували цілі громади сіл та селищ. Завдяки безпосередньому сприянню й наполяганню цього невгамовного депутата збудовано низку нових закладів освіти і культури, мости через річки, газифіковано вулиці в населених пунктах Надвірнянщини.
Хоч за фахом пан Нестор, як кажуть, «технар», пройшов трудовий шлях від майстра бурового майданчика до старшого інженера, одна з визначальних граней його неспокійної натури - залюбленість у чарівний світ слова, в літературну творчість. Це поет відточеного версифікаторського хисту, філософського складу розуму й водночас вразливої ліричної душі. Таку високу оцінку таланту Нестора Чира засвідчують вручені йому обласні літературні премії ім, Василя Стефаника та ім. Марійки Підгірянки,. Надвірнянська районна - ім. Надії Попович. Зрештою, такого висновку дійде кожен, читач, перегорнувши збірки віршів «Пізнє яблуко мого саду», «Долоні в крапельках дощу»,  «Калиновий спалах», книжку для дітей «Котячий обід». Опріч того, Нестор Чир відредагував, упорядкував низку колективних авторських видань, зокрема книгу про Надвірнянщину «Страгора», альманахи з творами членів відомої в нашому краї літстудії «Бистрінь», якою керує від самого її заснування, - «Жниво на стерні», «Купальська злива» та щойно виданий, приурочений до її 20-річчя, 460-сторінковий «Літоплин над Бистрицею».
   Зовсім скоро, 23 вересня, в районному Будинку культури відзначатимуть ювілей цієї літстудії, що працює при редакції газети «Народна Воля». «Бистрінці» шанують Нестора Івановича як доброзичливого, знаючого, мудрого наставника. Чимало талановитих поетів і прозаїків вийшло звідси у світ широкий. Сам Нестор Чир у 2002-му став членом Національної спілки письменників України. Прийнято до неї і поетесу Любов Василик, прозаїків Марію Дзюбу та Галину Христан.
   І, певна річ, не можу не згадати в цій розповіді ту, котра впродовж кількох десятиліть фізичної неповносправності Нестора Івановича повсякдень підтримувала його, була і є для нього розрадницею і порадницею, другом і надійною опорою в житті. То її благальні слова після вкрай важкої операції, зробленої чоловікові в нейрохірургічній клініці Дебреценського університету (Угорщина), долинали тужливим чаїним кигиканням до його напівзатьмареної свідомості, коли наркоз втрачав свою дію, а тіло все більше роздирав нестерпний біль, коли подих життя, здавалося, вже покидав його. І ці слова; «Не вмирай, не вмирай, Несторе!..» воістину повернули його з того світу.
   Скільки довелося пані Аллі бувати з мужем у різних клініках як в Україні, так і за кордоном! Проте ніколи, навіть коли була ще молодою, не впустила до голови малодушну думку: «Навіщо ця самопожертва - прирекла себе на вічну мороку з інвалідом першої групи? Адже сама ти здорова, розумна, маєш фах педагога і могла б собі працювати, а не сидіти вдень і вночі біля ліжка хворого чоловіка...» У неї просто не могло виникнути і найменшого сумніву щодо їхньої подальшої спільної життєвої дороги, бо обох єднали і єднають у цьому світі високі й світлі почуття кохання, подружньої вірності. Подарувала Алла Федорівна Несторові Івановичу двох дочок, мають двох онучок і вже навіть правнучку.
   У ці дні вони відсвяткували в колі рідних, близьких і друзів «рубінове» весілля з нагоди 40-річчя свого подружнього життя. Редакція газети «Галичина» щиро зичить панові Нестору і пані Аллі зустріти в любові і щасті, насназі і бадьорості духу й тіла і своє «золоте» весілля. Вітаємо також із 20-річчям літературної студії «Бистрінь» її незмінного керманича Нестора Чира, усіх теперішніх і колишніх «бистрінців». З роси і води!
                                                                                                                                                                                                               Іван ГАВРИЛОВИЧ.