Наші, та не наші..: Лауреати Нобелівської премії родом з України
На жаль, Україна формально не має своїх нобелівських лауреатів. Та, як сказав поет: і все ж, і все ж, і все ж...
Сто один рік тому відсотки, що наросли на капітал розкиданих по Європі динамітних заводів, у Швеції стали щорічно ділити на 5 рівних частин і присуджувати у вигляді премій. Таким був заповіт власника тих заводів, шведського інженера-хіміка й успішного промисловця Альфреда Бернгарда Нобеля. Вшановувалися найвидатніші відкриття в науці - у фізиці, хімії, фізіології або медицині, а також літературні досягнення і благородна діяльність на ниві збереження миру. Ось лише математику Нобель у заповіті проігнорував. Причина дискримінації королеви наук досить грайлива: дівчина, в яку він був закоханий, віддала перевагу математику. А 1968 року державний банк Швеції на честь свого 300-ліття долучив ще й премію в галузі економічних наук. За сто років престиж цих нагород зріс настільки, що в усьому світі їх небезпідставно вважають найвищою відзнакою за інтелектуальну творчість.
Так, Україна не має своїх нобелівських лауреатів. А проте це аж ніяк не означає, що український геній обділений увагою Королівської шведської академії. Тут у наших знаннях про самих себе наявна німотна прогалина. У сузір'ї тріумфаторів Нобеля протягом історії премії засяяло шість зірок - з тих, хто народився під українським небом, освоював під ним науки або ж так само під ним тривалий час плідно працював і цим наблизив свою зоряну годину. Хоч, на превеликий жаль, всесвітнє визнання прийшло до цих обранців долі як до громадян інших країн. Та що вдієш, коли історія наша була така покручена.
А світлими головами Україна славилася з давніх-давен. Київського князя Ярослава недарма прозвуть Мудрим. Розвиваючи спадок великого батька, рівноапостольного князя Володимира, хрестителя Русі, він заснував у своїй святій Софії найпершу нашу бібліотеку, існуючі на той час закони звів у єдину «Руську правду», перший на Русі правовий кодекс, будував собори, школи. Розпочату ним справу освіти продовжать друкарі Львівського братства і Києво-Печерської лаври, вдосконалять Острозька греко-слов'яно-латинською колегія з її «сімома вільними науками» та Києво-Могилянська академія, що стане першим вищим навчальним закладом усієї Східної Європи. Та історичної ваги праця дала такі далекосяжні плоди, що й шість століть по тому чужоземний мандрівник - то був Павло Алепський з Сирії - чудувався: «По всій козацькій землі всі вони, за малим винятком, навіть їхні жінки та дочки, вміють читати».
Проте маховик історії з різних причин розкидав по всьому світові далеко не гірших із нашої землі. А втім, і тепер розкидає, так само сплачує й нова доба данину світлими головами.
Пов'язані з Україною факти з нобелівської хроніки, за якою можна вивчати вершинні злети людської думки за останнє століття, такі маловідомі, що на них, либонь, варто спинитися.
Народився під сільськими небесами Слобожанщини, поблизу Куп'янська, де Петро І пожалував маєтки його дворянським предкам, здобув світу в Харківському університеті, багато років був професором в Одесі, в університеті Новоросійському, який носить тепер його ім'я. Понад чотири десятиліття життя, перш ніж прийняти запрошення Луї Пастера і переїхати до Парижа, нобелівський лауреат 1908 року Ілля Мечников тісно пов'язав з Україною. Чотири десятиліття невтомних трудів і безперервної роботи мозку...
Ще в Одесі він відкриє свою теорію фагоцитозу, за яку цьому підданому Російської імперії й присудять Нобелівську премію в галузі фізіології та медицини. Найбільший, - так його називали ще за життя, - після Дарвіна дослідник, в уславленому Пастерівському інституті створить свою лабораторію. Там і продовжить дослідження, які зроблять Мечникова одним із батьків ембріології, порівняльної патології, імунології та мікробіології. «Він вірить у науку, як у Святе Письмо», - такі високі слова про нашого земляка зі Слобожанщини залишив сам Лев Толстой.
Його мати в Прилуках володіла крамницею, а батько на орендованих біля містечка землях грамотно, з науковим підходом господарював. Від батька допитливий синок прилуцьких Ваксманів, названий, за ім'ям мудрого царя, Соломоном, успадкує потяг до системного спостереження над ґрунтами. Це визначить майбутнє. Бо свою всесвітню славу нобелівського лауреата роки по тому він видобуде саме з землі.
Але задля цього спершу доведеться переінакшити родове ім'я на американський кшталт - Зельман Абрахам. Та й добряче попорпатися в землі на фермі у штаті Нью-Джерсі, в сестер, розгадуючи водночас мікробіологію ґрунтів. Ще в Одесі перед юнаком круто постав життєвий вибір: або спробувати після гімназії потрапити до тамтешнього Новоросійського університету (професор Мечников переїхав звідси до Парижа за рік до його народження), або... Перше, за існуючої для євреїв квоти, видавалося вельми сумнівним. А сестри он кличуть з-за океану: продовжуй освіту в Америці, тут квот немає. І 1911 року, 22-х літ від народження, він опиниться у Філадельфії.
В Америці Зельман Абрахам Ваксман набуде того самого, що й у Мечникова, фаху - вченого-мікробіолога. Гіркий на смак, білий гігроскопічний порошок, здатний боротися з однією із найстрашніших недуг людства, він виділить із землі. А 1952 року Королівська шведська академія присудить авторові рятівного препарату Нобелівську премію в галузі фізіології та медицини. «За відкриття стрептоміцину - першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу».
Батько у США поміняв своє прізвище на більш звичне для американського вуха Сміт. А майбутній нобелівський лауреат з економіки 1971 року, як був удома, в Харкові, так і залишився Кузнецем. Лише віддасть данину орфографії: з Семена стане Саймоном. Батько емігрував до Америки ще до Першої світової війни, мав намір облаштуватися там, а тоді викликати сім'ю. Але подальші події в світі багато що пустили шкереберть, і чекати синів доведеться аж 15 років.
Тим часом Саймон (тоді ще Семен) Кузнець на батьківщині у Харкові закінчить реальне училище, встигне постудіювати два роки економічні дисципліни в місцевому університеті. На матеріалах міської статистики опублікує уже в радянському Харкові найпершу наукову статтю. Ступінь магістра економіки він здобуде в Колумбійському університеті. А Нобелівська відзнака підіб'є золотий підсумок під його багаторічними масштабними вислідами щодо примноження національного доходу, економічних «циклів Кузнеця» та сучасного економічного зростання. Й - прославить Америку, а не, на жаль, його вітчизну.
«Україна - обітована земля мого серця», - так в одному з листів освічується їй у любові Роальд Гофман, найбільший нині в Америці спеціаліст з органічної та квантової хімії.
Власне, справжнє його прізвище інакше. Коли в галицькому містечку Золочів він народився 1937 року в молодій родині випускника Львівської політехніки та місцевої вчительки, вони були Сафрани. Дитиною пройшов з батьками через нацистські концтабори. «У січні 1943 р., - оповідатиме він свою одіссею, - мамі зі мною вдалося вирватися з цього пекла, і нас прихистив і замаскував у своєму будинку один український вчитель, добра й правдива людина». Втікачів до закінчення окупації вчитель під загрозою розстрілу безстрашно переховував на горищах - то в себе вдома, то в сільській школі. А батько загинув - при спробі організувати масову втечу з табору. У Польщі мати зустріла іншого чоловіка, такого самого біженця Пауля Гофмана. Він усиновив напівсироту, і під цим прізвищем уродженець Золочева професор Корнельського університету у США Роальд Гофман 1981 р. увінчаний нобелівськими лаврами в царині хімії.
У тій страшній війні, на якій хлопчик із Золочева дивом порятувався для світової науки, фізик Георгій Шарпак відклав до кращих часів свої лабораторні експерименти і став до зброї у французькому русі Опору. І невтямки було його бойовим побратимам, що прізвище те екзотичною для них українською мовою означає «обідранець», «торботряс», «халамидник». Хоч у далекій Україні Шарпаки аж ніяк не були голодранцями, у Дубровиці під Сарнами родина мала двоповерховий цегляний будинок, який лише нещодавно знесли, а на березі річки Горинь ще й досі вивищується міцна будівля школи, де Георгій розпочинав колись свій шлях до верховин знань.
Батько тримав на Рівненщині виробництво цегли і торгівлю нею, а в еміграції у Франції став комерсантом середньої, як-то кажуть, руки. А ось син Георгій (або, на французький манір, Жорж) - першої руки вченим, одним із найталановитіших фізиків-експериментаторів сучасності. Нобелівська премія 1992 року вінчатиме внесок блискучого парижанина в теорію фізики, зокрема ядерної, та доробок невтомного винахідника багатожильних, іскрових, пропорційних та інших камер, названих у науці «камери Шарпака». Важко втриматися тут від гри слів: нобелівські «камери халамидника»...
Нехай і в іншій мовній стихії, але талановиті твори нобелівського лауреата з літератури 1966 року Шмуеля Йосефа Агнона ввібрали всі барви та звуки рідного Полісся, звичаї, обряди, мову, характери галицьких містечок початку минулого, ХХ століття. Видатний письменник землі обітованої народився, пізнавав світ людей і розпочав свій блискучий літературний шлях на Галичині. Дослідники його творчості, якою письменник записаний у світові класики, підрахували: у Львові, Бучачі, Коломиї, Тернополі він надрукував майже сім десятків ранніх творів. Є історична батьківщина, а є земля батьків, де вперше побачив білий світ. Західна Україна його молодості - це в творчості Агнона залишиться до останнього подиху. Та парадокс долі: на землі батьків його творчості практично ніхто не знає.
От уже воістину: нашого цвіту - по всьому світу. А чи - гарна Маша, та не наша?..
Малишевський І.
