Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 52-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Мечников, Кузнець, Шарпак та інші



   Відомий учений-формаколог, член-кореспондент НАН і АМН України, професор Національного медичного університету імені О. Богомольця Іван Чекман, крім основного свого покликання, захоплюється ще й історією розвитку науки. Знаний він і як публіцист-літератор. Недавно видав власним коштом цікаву розвідку про родину видатних шведських учених і меценатів – Нобелів. Працюючи в архівах, дослідник розшукав маловідомі факти про нобелівських лауреатів, які народилися в Україні, але змушені були шукати кращої долі по світах.
  Серед лауреатів Нобелівської премії, на жаль, поки що немає українців. Але з-поміж них є вчені, письменники, діячі культури – вихідці з України. Так склалася доля цих видатних людей, що вони або давно залишили Україну, або не змогли бути представлені у Нобелівський комітет як українські вчені, адже Україна як самостійна держава існує лише з 1991 року.
  На українській землі в селі Іванівка-Панасівка Куп’янського повіту Харківської губернії народився і зростав лауреат Нобелівської премії – видатний мікробіолог, ембріолог, зоолог та імунолог Ілля Ілліч Мечников (845-1916).
   Відкриваючи у 1945р. ювілейну сесію Академії наук з нагоди 100-річчя від дня народження І. Мечникова, президент АН УРСР академік О. Богомолець зазначав: „Мечников – зоолог за фахом, розробив інший бік дуже важливої для медицини проблеми – вчення про боротьбу організму з інфекцією; він розкрив перед нами фактори, що визначають перебіг і результат інфекційного захворювання, значною мірою сприяв відкриттю шляхів, ідучи якими наука зрештою зуміє забезпечити людині нормальне довголіття. Серед праць, написаних Мечниковим, є одна, що має назву „Засновники сучасної медицини: Пастер, Лістер і Кох”. До цих трьох великих імен вдячне людство справедливо має додати четверте ім’я – Іллі Ілліча Мечникова”.
  Предки І. Мечникова по батьківській лінії походили з молдавського роду Степановичів. При княжому дворі вони виконували обов’язки мечоносців (звідси і прізвище – Мечников). Мати була родом з відомої сім’ї письменників і літераторів Неваховичів. У дитинстві вона дала синові не тільки тепло материнської любові, а й всебічне виховання, всіляко розвивала в ньому допитливість, жагу пізнання навколишнього світу.
  Ще в Харківському ліцеї Ілля виявив блискучі здібності. У 16 років він написав критичну статтю про підручник з геології, яку надрукував у журналі. Після закінчення із золотою медаллю ліцею вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Харківського університету. Навчальну програму університетського курсу опанував за два роки замість чотирьох. За рішенням вченої ради університету І. Мечников їде за кордон, щоб далі навчатися. Він вивчає ембріологію безхребетних у різних регіонах
європейського континенту.
  У 22-річному віці І. Мечников захистив магістерську дисертацію, його обирають доцентом кафедри зоології Новоросійського університету (Одеса).. За рік потому у Петербурзькому університеті вчений захистив докторську  дисертацію — «Історія розвитку Nebalia» (ракоподібних). Упродовж певного часу Ілля Ілліч викладав зоологію і порівняльну анатомію в цьому навчальному закладі. Повернувшись до Одеси, він очолив кафедру в університеті.
  Важливим здобутком ученого було з'ясування ролі сапрофітних мікробів кишківника в захисті організму від розмноження патогенної флори. Сапрофітні мікроорганізми, зокрема «болгарська паличка», зумовлюють скисання молока, швидко розмножуються в кишківнику, утворюючи внаслідок бродіння кислі продукти. Останні негативно впливають на патогенні мікроби, стимулюють розвиток корисних, сапрофітних мікроорганізмів. На думку І. Мечникова, завдання лікаря полягає в тому, щоб «витиснути» шкідливі мікроорганізми з кишківника, замінити їх на корисні. Ідея І. Мечникова про застосування одних мікроорганізмів для призупинення розвитку інших була надзвичайно результативною і перспективною. Впровадження в медичну практику препаратів, що містять сапрофіти, дало змогу значно результативніше лікувати дисбактеріоз, кандидамікоз, гострі та хронічні ентерити, коліти, панкреатити й інші захворювання.
  Від 1888 року І. Мечников працює в Паризькому інституті імені Луї Пастера. Він активно досліджує питання імунології. У цій галузі Ілля Ілліч здійснив революційний прорив. 1906 року І. Мечникову і німецькому вченому Паулю Ерліху присуджують Нобелівську премію –     «за праці з Імунітету». Професор Є. Татаринов справедливо стверджує, що «весь прогрес імунології лежить на фундаменті основних загальних понять, у формуванні яких Мечникову Належить одне з найперших місць».
  Всесвітньо відомий учений ніколи не забував про свою Батьківщину, той край, де він народився і зростав. Ілля Ілліч часто відвідував Київ, Одесу, Харків, Полтавщину. Він усіляко сприяв науковому становленню своїх земляків у найкращих зарубіжних дослідних центрах.
  Українці глибоко шанують пам'ять геніального дослідника, світового виміру вченого, чудового педагога, прекрасної, доброзичливої людини. Ім'я І. Мечникова надано Одеському державному університету і Харківському інституту мікробіології та імунології. У Харкові, Києві, Одесі і Дніпропетровську вулиці названо його іменем. У Парижі, в Пастерівському інституті, встановлено скульптурний портрет І. Мечникова роботи народного художника Україіни В.Зноби.
  Одним з вихованців школи І. Мечникова є О. Безредка. автор учення про клітинний імунітет та анафілаксію. Учнем і продовжувачем учення І. Мечникова був і Д. Заболотний – видатний мікробіолог, епідеміолог, президент Академії наук УРСР.
   Новими відкриттями збагатили світову науку такі визначні вчені, учні І. Мечникова, як бактеріологи Л. Тарасович і П. Циклінська, мікробіологи І. Савченко, Я. Бардах, В. Хавкін, Є. Клейн та багато інших.
   У 1952 році Нобелівська премія – «за відкриття стрептоміцину, першого антибіотика, ефективного проти туберкульозу» - була присуджена американському мікробіологу, вихідцю з України Зельману Абрахаму Ваксману (1888-1973). 3. Ваксман народився в с. Нова Прилука Липовецького району Вінницької області. Його батько, Якоб Ваксман, з юних літ залучав сина до праці на землі. Це сприяло формуванню в нього старанності і спостережливості, зацікавленості питаннями: що таке ґрунт, з чого він складається, чи є в ньому живі організми? За допомогою домашніх учителів 3. Ваксман опанував курс початкової школи, блискуче склав іспити і був зарахований до Одеської гімназії, яку закінчив з атестатом найвищого (п'ятого) ступеня. Однак за тодішніми законами Російської імперії єврей не мав можливості отримати вищу освіту, тому 3. Ваксман 1911 року емігрував до Америки.
   Того ж 1911 року він вступав до сільськогосподарського коледжу в Рутгерсі, закінчивши, отримує ступінь бакалавра і починає наукові дослідження бактеріології ґрунту на сільськогосподарській експериментальній станції в Нью-Джерсі. У 1918 році 3. Ваксман отри¬мує в Каліфорнійському університеті ступінь доктора філософії в галузі біохімії.
   Коло наукових зацікавлень ученого – бактеріологія та біохімія ґрунту. Вже у 1915 році він виділяє з ґрунту один із видів актиноміцетів. Загалом 3. Ваксман та його співробітники ідентифікувала близько 10 тисяч різних мікробів. 1943 рік виявився найбільш результативним. Саме тоді із штаму актиноміцету, який 3. Ваксман описав ще у 1915 році, виділили активну речовину, названу стрептоміцином. Цей антибіотик мав виражений протимікробний вплив на бактерії та палички. За спектром протимікробної активності стрептоміцин перевищував відомий на той час пеніцилін; характеризувався вираженою протитуберкульозною дією. Отже, 3. Ваксман і його співробітники відкрили новий ефективний засіб для лікування смертельного на той час захворювання – туберкульозу.
   До лабораторії 3. Вакс мана надходило багато листів з проханням надіслати стрептоміцин для лікування хворих на сухоти. Він нікому не відмовляв. Уже 1949 року вченому вдалося налагодити масове виробництво стрептоміцину.  Вручаючи З. Ваксмаиу високу, нагороду, член Нобелівського комітету А. Волгрен з Каролінгського інституту у Стокгольмі наголосив: «На відміну від відкриття пеніциліну професором Олександром Флемінгом, яке значною мірою зумовив випадок, одержання стрептоміцину було результатом тривалої систематичної праці великої групи вчених». А. Волгрен вітав 3. Ваксмана як «одного з найвидатніших доброчинців людства».
   Після одержання Нобелівської премії учений виступав з лекціями в різних країнах світу, зокрема в Росії та Україні.
  Саймон Сміт Кузнець (1901-1985) – всесвітньо відомий американський учений, що є вихідцем з України. Він народився в Харкові. У 1907 році його батько пе ребрався до Америки, маючи на меті пізніше перевезти сюди і сім'ю. Успішно закінчивши середню школу, Саймон вступив на юридичний факультет Харківського університету. Після двох років навчання він влаштувався на роботу в бюро статистики праці при уряді Радянської України. Однак згодом, разом з молодшим братом, ще до Америки.
   Його батько змінив своє прізвище на американський кшталт і став Смітом, а Саймон зберіґ родинне прізвище і почав іменуватися Саймон Сміт Кузнець. В Америці він закінчив Колумбійський університет, отримав ступінь бакалавра, а пізніше – магістра.
   1971 рік ознаменувався для С. Кузнеця присудженням йому Нобелівської премії з економіки – «за емпіричне обґрунтування тлумачення економічного зростання».
   У 1981 році американський учений, ще один виходець з України, Роалд Гофман разом з японським хіміком Зеніті Фукуї отримав Нобелівську премію «за теорію перебігу хімічних реакцій», сформульовану ними незалежно один від одного.
  Народився Роалд Гофман 1937 року в Золочеві Львівської області, в сім'ї інженера. Під час окупації Львівщини фашистами євреїв Золочева, в тому числі і родину Гофманів, інтернували в гетто, а невдовзі перевели в трудові табори. Батькові вдалося таємно переправити дружину і шестирічного Роалда з табору до місцевих жителів, які їх переховували.
   У 1944 році мати з сином переїхали до Кракова, а в 1949-му емігрували до США. Там молодий здібний Роалд закінчує середню школу, потім –  медичний факультет Колумбійського університету. Згодом він спеціалізується в Гарвардському університеті з хімії, в Упасальському – з квантової, хімії, навчається також на хімічному факультеті Московського державного університету імені М. Ломоносова.
   Свої новаторські наукові дослідження Роалд Гофман здійснив у Гарвардському та Корнельському університетах, де йому разом з іншим хіміком Д. Вудвором на підставі аналізу орбітальної симетрії вдалося виявити стійку закономірність перебігу хімічних реакцій. Завдяки відкритому ними хімічному закону стало можливим передбачати характер перебігу реакції між органічними сполуками.
   А ось відомого письменника, лауреата Нобелівської премії Агнона (Шмуель Йосиф Халеві Чачкес) світова літературна громадськість вважає сином єврейського (за національністю) та українського народів, оскільки він народився в Україні й у своїх творах відобразив також характери і життя українців.
   Агнон з'явився на світ 1888 року в невеликому містечку Бучачі – тепер районний центр Тернопільської області. Його батько торгував хутром, а потім навчався на рабина. Вважався знавцем єврейської, української та польської літератури. Мати – Есфір Фарб – здобула пошану серед жителів Бучача завдяки обізнаності у царині художньої літератури і доброзичливому ставленню до людей.
   У Бучачі Агнон закінчив початкову школу, вчився у гімназії. Як і інші діти з єврейських родин, Агнон також навчався у мідраші – спеціальному закладі освіти і молитви. Ще в юності він почав друкуватися в пресі Західної України, зокрема в часописах, які виходили в Бучачі, Тернополі, Львові, Коломиї, Чернівцях, а також у тижневику «Дер Векер». До від’їзду у 1906 році до Львова Агнон уже мав близько 70 опублікованих оповідань, віршів і нарисів, які писав івритом та ідиш.
  У 1907 році з групою бучацьких однодумців Агнон переїздить до Палестини, а пізніше – до Єрусалима. Заробляв на життя приватними уроками, працював конторським службовцем тощо. У цей період він друкує в газеті «Молодий робітник» повість «Покинуті дружини» (на івриті Agunot – покинутий). Повість принесла йому популярність на землі обітованій. Назвою цього твору він скористався для літературного псевдоніма – Агнон.
Майже двадцять років Агнон живе у Берліні, де з-під його пера вийшли нові літературні твори. Після повернення у 1924 році до Єрусалима побачив світ його новий і найвідоміший твір – «Весільний балдахін» («Донька на виданні»). У романі описано мандри бідного галицького хасида землями Західної України та Східної Європи в пошуку посагу для своїх доньок. У цьому високохудожньому творі переплітаються іронія і лірика, трагічне і комічне з повсякденного життя євреїв, українців, поляків, німців та інших народів, що населяли тоді Галичину. 
  Бажання побувати на батьківській землі спонукало Агнона після поїздки до Німеччини відвідати рідну йому Галичину, побувати в Тернополі, Львові, інших містах і селах Західної України. Побачене і почуте, всю гаму бентежних почуттів, які пройняли його на батьківщині, під час відвідання рідних серцю місць, він відтворив у романі «Нічний гість» (у деяких перекладах — «Гість на одну ніч»). Як великий патріот і водночас інтернаціоналіст, Агнон оспівує дружні взаємини людей різних національностей у тодішній Галичині. Його високохудожні твори перекладено багатьма мовами світу.
   За найвідоміші романи – «Весільний балдахін» та «Нічний гість» - у 1966 році Агнон разом з Неллі Закс отримав Нобелівську премію з літератури. У прес-релізі зазначалося, що цієї престижної нагороди письменники удостоєні «за глибоко оригінальну й майстерну прозу за мотивами життя єврейського народу».
Тернопільщина пишається своїм знаменитим земляком. У 1998 році тут гідно відзначили 110-річчя від дня народження Агнона. До цієї дати вперше видали українською мовою деякі його художні твори. Кінодокументалісти створили двосерійний фільм «І України син», який 1999 року отримав Почесний диплом на Міжнародному фестивалі телевізійних фільмів і радіопрограм для національних меншин. У рідному Агнону Бучачі одну з вулиць названо його іменем.
   Французький учений українського походження Жорж Шарпак народився 1924 року в місті Дубровиці Рівненської області в сім'ї торговця. Під час Другої світової війни він емігрував до Франції, де здобув ґрунтовну освіту. Впродовж 1948-1955 років він працював у Національному центрі наукових досліджень та лабораторії ядерної хімії в Коледж де Франс у Парижі. Його науковим керівником був знаменитий Жоліо-Кюрі.
   Основні дослідження Жоржа Шарпака пов’язані з розробкою прискорювачів і камер для реєстрації заряджених частинок, а також електронно-обчислювальних машин. За допомогою таких камер Жорж Шарпак відкрив, зареєстрував та об’єктивно показав траєкторії значної кількості нових елементарних частинок. Нобелівська премія з фізики йому була присуджена в 1992 році – „за винахід та вдосконалення детекторів частинок, особливо багатопровідної пропорційної камери”.
  По-різному складалася доля наших славних земляків, усіх їх єднала невичерпна любов до місця свого народження, до людей рідної їм України. Це святе почуття кожен з нас проніс крізь усе життя. А Батьківщина віддячує їм за це пам’яттю і глибокою повагою.

Чекман І.

Оновлено 20-03-2019
© 2017. ОУНБ iменi I. Франка