Українці, які прославили світ.

Семеро вихідців з України здобули Нобелівські премії як громадяни інших країн
   Серед цьогорічних нобелівських лауреатів, на жаль, немає українців. Але так було не завжди. Семеро наших земляків раніше здобули престижні нагороди і світове визнання. Щоправда, як громадяни інших країн. Хто ж вони, ці славетні й малознані в Україні українці? Про це кореспондентці „Експресу” розповів Віталій Абліцов, автор книжки „Успішні українці”, який досліджує життя нобелівських лауреатів родом з України.
—  Віталію Григоровичу, офіційно Україна не має жодного нобелівського лауреата, але серед номінантів були й наші земляки.Чому люди, які народилися, виросли в Україні, якими б ми могли пишатися, такі маловідомі нам?
—  Треба зрозуміти, що значить „наш лауреат". Приміром, коли в Росії Горбачову присуджували Премію миру, росіяни склали свій список лауреатів і вирішили, що для такої великої країни 18 лауреатів замало. І тоді знайшли принцип, за яким цю кількість можна збільшити, –  тобто "своїми" вони назвали всіх, хто народився на територіях, які хоч колись входили до складу Росії. Тому в їхньому списку опинилися фіни, поляки, англійці й усі євреї. Нам такі притягнуті за вуха лауреати не потрібні. Наш головний критерій відбору українців-нобеліатів: своїм лауреатом вважати людину, яка народилася на етнічних українських землях і називається українцем. Цей принцип схвалив академік Микола Жулинський. Ось таким чином ми нарахували сімох українців – Нобелівських лауреатів.
— Ну, імена Мечникова та Ваксмана відомі. А хто ще?
—Так, маємо уродженця Харківщини Іллю Мечникова, вигнаного з Одеси за українофільство. Мікробіолог емігрував до Франції, де 1908 року став Нобелівським лауреатом за розроблену ще в Одесі теорію фагоцитозу. Народжений у Новій Прилуці на Вінниччині Зельман Абрам Ваксман буквально врятував людство від чуми. Саме він винайшов антибіотик стрептоміцин і 1952 року отримав Нобелівську премію з фізіології і
медицини. Малознаний серед українців і лауреат у галузі літератури 1966 року – Шмуель Йосип Агнон, який народився в Бучачі й почав писати на благословенній галицькій землі. Тут він опублікував майже сімдесят ранніх творів!
   За дослідження в галузі стереохімії Нобелівську премію 1981 року дістав уродженець Золочева з Львівщини Роальд Гофман-Сафран. Професор одного з університетів США називає Україну обітованою землею свого серця. А ми ні його, ні досі живого ще одного лауреата-українця – Георгія Шарпака, який нині живе у Франції, жодного разу не запросили на Батьківщину! Фізик-експериментатор Шарпак, вихідець із Дубровиці на Рівненщині, здобув Нобелівську премію 1992 року за внесок у теорію ядерної фізики і за створені ним многожильні камери Шарпака.
   Американський фізик-ядерник Ізидор Айзек Рабі народився в селі Романові під Перемишлем, де жили етнічні українці. Це підтверджено документально. 1939 року Рабі виміряв магнітні коливання, протона і нейтрона, його дослідження заклали основи радіоспектроскопії, і за це він отримав премію в галузі фізики у 1944 році.
—    А хто ж сьомий лауреат?
—    Це Саймон  Кузнець-Сміт із Харкова, лауреат у галузі економіки 1971 року. У рідному місті він закінчив університет, але там про це ніхто не знає! Там досі нема навіть меморіальної таблички на його честь. Ставши магістром економіки Колумбійського університету, він зробив справжню революцію в підрахуванні прибутків найбагатшої країни –  США. Йога методи нині використовує весь світ! Він розробив теорію економічного розвитку Сполучених Штатів і став батьком теорії народного капіталізму. Саме українцеві належить теза „Олігархи повинні ділитися з народом", яку на Майдані повторив Президент: „Багаті поділяться з бідними”. Цю теорію придумав наш земляк! І таких нобеліатів, які народилися в Україні чи їхні батьки були вихідцями з наших земель, налічується до 30 чоловік!
—    Значить, нашого цвіту по всьому світу...
—     Якщо ретельно вивчити біографії славетних людей, то не можна не помітити, скільки українців серед таких! Наших земляків багато в урядах, в арміях, в бізнесових колах інших країн. В адміністрації президента США чи не половина – етнічні українці. Ми знаємо Полу Добрянську, але там є і посол Терпелюк, а хто його знає? Візьмімо американську армію: знаємо Кравціва, але ж там є Самійло Яськівка, чотиризірковий генерал, заступник командувача корпусу морської піхоти! А це в США головний рід військ.
   Американці гордяться своєю системою запуску ракет з підводних кораблів. А розробив її українець Гнатюк із Коломиї. Чи Михайло Яремович, один з керівників НАСА, який патронував той же проект "Аполлон"! Хто знає, що у селі Вишневчику на Тернопільщині народилася прима "Метрополітен-опери" Коханська, відома як Зембрич? У США є величезний музей славетної українки, а тут про неї й не чули. Або Іван Пулюй, родом із Гримайлова. Першим відкрив рентгенівські промені, а славу свою віддав іншому! А чому винахідником першої водневої бомби вважають угорця Теллера? Адже це відкриття він зробив спільно з львів’янином Станіславом Уламом. Таких прикладів багато. Розкидатися цими людьми ми не маємо права: це наш інтелектуальний потенціал, наша гордість. Хоча генії, як кажуть, належать людству і не мають національності.

-    Чому ж Україна не шанує своїх героїв?
-    Біда наша, що ми не допитливі, нічим не цікавимося і нічого не хочемо знати. А якщо ми самі собі нецікаві, самі себе не поважаємо, то чи будемо цікавими для світу? За 14 років ми жодного разу не запросили до нас наших лауреатів, не виявили ніякого зацікавлення ними. Ми їх просто ігноруємо, навіть тих, що, здобувши славу, не забули свого коріння. Коли вже настане час, що ми будемо видавати книжки не про Гаррі Понтера, а про власних національних героїв.
                                                                                                               Оксана Пахолко