Заповіт Нобеля

   Щороку на початку грудня у Стокгольмі та Осло проходить так званий Нобелівський тиждень, кульмінацією якого є вручення 10 грудня (в чергову річницю з дня смерті Альфреда Нобеля) Нобелівських премій. Цього року Нобелівські премії вручатимуть 101-й раз. Як завжди, на цій церемонії у Стокгольмській концертній залі присутні король Швеції Карл XVI Густав та королева Сильвія.
   Нинішній Нобелівський тиждень розпочався 5 грудня з прибуття та прес-конференції цьогорічного лауреата премії з літератури, угорського прозаїка Імре Кертеса. Впродовж тижня відбувалися традиційні прес-конференції, офіційні прийняття, лекції лауреатів у Стокгольмському університеті. А сама офіційна церемонія вручення премій розпочнеться сьогодні о 13.00 за місцевим часом, тобто о 14.00 за Києвом. (Варто зазначити, що Нобелівська премія миру традиційно вручається в Осло). Грошовий додаток до кожної премії цього року складає 10 млн. шведських крон (приблизно мільйон доларів).
Найвідоміші премії імені найвідомішого шведа
   Прізвища цьогорічних лауреатів були названі на початку жовтня. Нагадаємо їх: Нобелівська премія з хімії - Джон Б. Фенн (США), Коїчі Танака (Японія) та Курт Вютріх (Швейцарія); з фізики - Реймонд Девіс-молодший (США), Масатоші Кошиба(Японія) та Ріккардо Джакконі (США); з медицини або фізіології - Сідні Бреннер (Велика Британія), Роберт Горвіц (США) та Джон Е. Салстон (Велика Британія); премія миру - Джиммі Картер (США ; з літератури - Імре Кертес (Угорщина) та з економіки - Даніель Канеман (США-Ізраіль) та Верном Л. Сміт (США). Наймолодшому з лауреатів -  Коїчі Танка - 43 роки, а найстаршому - Реймонду Девісу-молодшому - 87 років. Ще один цьогорічний рекорд: Джиммі Картер переміг серед найбільшої за історію премій кількості претендентів - 156.
  Як відомо, засновником цих найпрестижніших у світі премій був шведський учений-хімік, винахідник та промисловець Альфред Нобель, який зробив приблизно 600 (на час смерті мав 355 зареєстрованих патентів) надзвичайно важливих для людства винаходів, зокрема синтетичних гуми та шкіри, штучного шовку. На жаль, йому також належить такий «убивчий» винахід, як динаміт. У своєму заповіті Нобель вказав, що більша частина його великого спадку, що на час Його смерті складав дев'ять мільйонів доларів (зараз це дорівнює кільком сотням мільйонів доларів), повинна скласти базу фонду для п'яти нагород. Трьома з них повинні нагороджуватися особи, які здійснять найважливіші відкриття в галузі фізики, хімії та медицини, а однією потрібно відзначити письменника, який напише літературний твір, за Нобелем, «ідеальної тенденції». Найбільш оригінальною була ідея останньої, п'ятої, нагороди - премії миру. Нею мала відзначатися особа, «яка зробила найбільше чи доклала найбільших зусиль для братства між народами, припинення або зменшення протистояння армій і для зміцнення та пропаганди миру». Нобелівська премія з економіки була заснована 1968 року Шведським банком з огляду на велике значення економічних наук у тогочасному світі.
   З часу першого вручення Нобелівських премій 1901 року і до сьогодні їхніми лауреатами стали більше 700 осіб та організацій, деякі навіть неодноразово. Рекордсменом є Червоний Хрест, який відзначався Нобелівською премією миру чотири рази. До речі, засновник Червоного Хреста Жан-Анрі Дюнан 1901 року став першим лауреатом Нобелівської премії миру спільно з Фредеріком Пассі, засновником Французького товариства миру, яке стало фундаментом для створення Організації Об'єднаних Націй. Премією миру чотири рази відзначалися різні підрозділи ООН, зокрема двічі - Комісія з питань біженців, та двічі - Генеральні секретарі ООН. Минулого року лауреатом став діючий Генсек ООН Кофі Аннан. Славетна вчена Марія Складовська-Кюрі є єдиною особою, яка отримала Нобелівські премії з фізики і хімії. 1921 року премією з фізики за експерименти з фотоелектричним ефектом було нагороджено вченого, якого пізніше визнають найвидатнішою людиною XX століття - Аьберта Ейнштейна.
  Не обійшлося без скандалів. 1964 року відомий французький літератор та філософ Жан-Поль Сартр відмовився отримати Нобелівську премію з літератури, бо боявся, що таким чином стане членом світового істеблішменту. 1973 року премія миру була присуджена спільно держсекретарю США Генрі Кіссинджеру та лідеру Північного В'єтнаму Ле Дуктхану за їхні зусилля для припинення В'єтнамської війни. В'єтнамець відмовився отримати премію. 1953 року премію з літератури присудили не найбільш гідному претенденту, яким був британський письменник Грем Грін, а... прем'єр-міністру Великої Британії Вінстону Черчіллю. Шведи так і не дочекалися, що їхній визначний поет Томас Транстромер та дитяча письменниця Астрід Лїндгрен отримають премію з літератури. Так і не отримав премію миру один з найвидатніших людей XX століття - Махатма Ганді.
У Росію - зі своїми мінами
   Альфред Бернхард Нобель народився 21 жовтня 1833 року в Стокгольмі в родині інженера-винахідника Іммануеля Нобеля. Батько Альфреда походив з родини найславетнішого технічного генія Швеції XVII століття Олофа Рудбека.
  Нобель-старший будував у Стокгольмі будинки та мости і проводив експерименти з різноманітними вибуховими матеріалами. Але внаслідок прорахунків під час чергового будівельного проекту Іммануель Нобель став банкрутом. Це сталося того ж року, що народився його син Альфред. 1837 року родина Нобелів переїхала спочатку до Фінляндії, а 1842 року - до Санкт-Петербурга. На перших порах мати Альфреда - Андрієтта Ахлселл, яка походила з багатої родини, відкрила бакалійну лавку та утримувала сім'ю зі скромних доходів від торгівлі. Але невдовзі міцно став на ноги і глава родини. Він заснував механічні майстерні, які поставляли амуніцію для російської армії. Йому також вдалося переконати царя та російських генералів, що винайдені ним морські міни є дуже ефективним засобом захисту міста від ворожих суден. Це були дуже прості пристрої у вигляді наповнених гарматним порохом дерев'яних ємностей. Розставлені на якорях трохи нижче рівня води по всій Фінській затоці, ці міни не дали наблизитися британським кораблям на відстань гарматного пострілу до Санкт-Петербурга під час Кримської війни 1853-1856 років. Іммануель Нобель був піонером створення в Росії військових мануфактур та будівництва парових машин, тому швидко розбагатів..
   Завдяки успіхам батька Альфред та його брати здобули першокласну освіту з гуманітарних та природничих наук у приватних учителів. У17 років Альфред володів шведською, російською, французькою, німецькою та англійською мовами. Він найбільше захоплювався англійською літературою та поезією і хімією та фізикою. Батько не схвалював захоплення сина поезією, оскільки хотів бачити його інженером та продовжувачем родинної справи. Аби розширити горизонти сина та для здобуття найкращої освіти він відрядив Альфреда за кордон. Упродовж двох років молодий Нобель відвідав Швецію, Німеччину, Францію та Сполучені Штати, де вивчав механіку. Найбільше йому сподобався Париж. Любов до цього міста Нобель проніс до кінця свого життя.
Поет з динамітом
   Саме в Парижі він влаштувався працювати до хімічної лабораторії, де його колегами були відомі на той час хіміки.
   Саме в цій лабораторії він познайомився з молодим італійцем Асканіо Собреро, який трьома роками раніше винайшов нітрогліцерин - великої сили легковибухову рідину. З нею було так небезпечно працювати, що, здавалося, вона не має жодного практичного застосування. Але вибухова сила цієї рідини була значно більша від пороху, тому Нобель дуже зацікавився нею. Вік повернувся до Санкт-Петербурга та розпочав разом з батьком експерименти з нітрогліцерином з метою знайти йому технічне та комерційне застосування.
  Тим часом Кримська війна закінчилася, і Нобель-старший знову став банкрутом. Іммануель Нобель разом з двома синами, Альфредом та Емілем, 1863 року повертається до Стокгольма, а двоє інших Його синів, Роберт та Людвіг, залишаються у Санкт-Петербурзі. Останнім з труднощами вдається врятувати батьківські підприємства від банкрутства, а з часом ці молоді шведи стають піонерами видобутку нафти на півдні Росії і завдяки цьому - одними з найбагатших людей імперії.
   У Швеції Нобелі на родинному заводі в місті Хеленеборг продовжують експерименти з нітрогліцерином. Один з них 1864 року закінчується трагічно - гине молодший брат Альфреда - Еміл - та ще четверо робітників. Та навіть ця трагедія не зупиняє вченого, і 1866 року він досягає своєї мети: шляхом змішування нітрогліцерину з кремноземом отримує глевку масу, з якої можна виготовляти те, що 1867 року він патентує під назвою динаміт. Він також винаходить детонатор, з допомогою якого динаміт приводиться в дію. Динаміт відразу ж почали використовувати під час будівництва каналів, прокладання тунелів та в інших будівельних роботах. Попит на динаміт був таким велетенським, що Нобель невдовзі збудував 90 заводів та лабораторій з його виробництва у більш ніж 20 країнах світу. Нобель проявив себе не лише як талановитий учений та винахідник, а також як вправний менеджер та бізнесмен.
   Ідея переказати свою велетенську фортуну на шляхетну мету не була для Нобеля випадковою забаганкою. Окрім того, що він мав 355 патентів на різноманітні винаходи, Нобель також писав вірші та п'єси і навіть усерйоз думав стати письменником. Окрім того, Нобель усвідомлював, що окремі його винаходи, зокрема динаміт, завдали багато горя людству. Тому фундація нагороди свого імені була для нього формою спокути гріхів. І не лише своїх, а й батька, який був винахідником уже згаданих морських мін, а також торпед та інших новітніх засобів убивства.
Берта його мрії
   Та завжди і будь-де потрібно пам'ятати про безвідмовне правило французів: «шукай жінку». Невідомо, чи існували б Нобелівські премії, якби не вплив жінки. З огляду на інтенсивну працю та постійні подорожі, Альфред Нобель фактично не мав приватного життя. У віці 43 років він почувався дуже старою людиною. Саме в цей час він розмістив у газеті оголошення:" Багатий, високоосвічений старий джентльмен розшукує жінку зрілого віку, яка знайома з іноземними мовами, для роботи секретаркою та для ведення домашнього господарства». З усіх претенденток, які відгукнулися на  оголошення, він вибрав австрійку, графиню Берту Кінскі. Вона пропрацювала у Нобеля лише два місяці, а потім повернулася до Австрії та вийшла заміж за графа Артура фон Зуттнера. Але навіть за такий короткий час учений встиг гідно оцінити розум цієї жінки та пройнятися до неї почуттям. Альфред Нобель та Берта фон Зуттнер залишилися друзями і листувалися десятиліттями. З роками графиня фон Зуттнер стала борцем з гонкою озброєнь у світі, написала знамениту книгу «Складіть зброю» та стала одним з лідерів європейського пацифізму. Вона мала велетенський вплив на світогляд Нобеля, й ідея Нобелівської премії миру, без сумніву, належить саме їй. До речі, лауреатом Нобелівської премії миру за 1905 рік була саме Берта фон Зуттнер.
* * *
  Нобель більшість свого життя прожив у Парижі, але при цьому постійно подорожував світом, що дало привід Віктору Гюго назвати його «найбагатшим волоцюгою Європи», Свій заповіт Альфред Нобель склав та підписав 27 листопада 1895 року в приміщенні Шведсько-норвезького клубу в Парижі. Він помер від церебральної кровотечі в своєму будинку в італійському курортному місті Сан-Ремо 10 грудня 1896 року.
                                                                                                                                  Олександр ШИМАНСЬКИЙ.