Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 52-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Нобелівська літературна премія З історії найпрестижнішої нагороди



   Сьогодні нашу рубрику "Нобелівські лауреати" відкриває стаття, присвячена історії Нобелівської премії. У наступних номерах часопису ви матимете змогу дізнатися про цікаві факти з життя і творчості її лауреатів. Рубрику веде вчитель-методист Ольга Григорівна Гетьман, яка викладає світову літературу, російську мову, художню культуру та основи християнської етики у навчально-виховному комплексі "Бобринецька гімназія - загальноосвітня школа І-III ступенів №1" міста Бобринця Кіровоградської області. Ольга Григорівна є автором програми курсу за вибором "Нобелівська премія в контексті шкільної літературної освіти", який викладає в 11 класі. Основна мета курсу - інформування учнів про історію Нобелівської премії та її вплив на розвиток світової літератури; формування навичок збору інформації, активізація мислительної уваги учнів; виховання поваги до митців слова, до величі людської праці, відзначеної найпрестижнішою у світі нагородою.
   Розвиток мистецтва та літератури стимулюють різноманітні нагороди, премії, серед яких найпрестижнішою є Нобелівська.
   Як відомо, надає Нобелівські премії Шведська академія наук. П'ятеро академіків складають Нобелівський комітет, який оновлюється кожні три роки. Поточну роботу здійснює секретар Комітету, який очолює канцелярію. Саме ця "шістка" кожної другої середи раз на місяць збирається в ресторації "Золотий світ", де для них відведено спеціальний столик, а сама ресторація належить Фондові Нобеля.
   Альфред Нобель - неординарна особистість. Це талановитий вчений і багатий підприємець, чиє ім'я нерозривно пов'язано з суспільним життям XX століття. Він вільно володів шістьма мовами, багато подорожував європейськими країнами, вчився, займався експериментами з нітрогліцерином. Альфред Нобель виявив себе талановитим хіміком та інженером. Саме він винайшов динаміт, бездимний порох, штучний замінник шовку, шкіри та гуми. Загальна кількість його патентів досягає 355.
   Треба віддати належне, Альфред Нобель був непересічною, талановитою людиною. За свої винаходи він заробив дуже великі гроші, але жив дуже скромно, у своїх звичках був аскетом, не переносив тютюну і спиртного. Все життя присвятив науці, експериментам. Але в душі був ліриком, навіть писав вірші. Жив самотньо, був хворобливим. За рік до смерті, 27 листопада 1895 року, написав заповіт, який увічнив його ім'я.
   Цей заповіт, мабуть, найвідоміший у світі. Саме за ним і був створений Фонд Нобеля. Видатний учений свого часу Альфред Нобель заповів усе майно, увесь величезний капітал перевести у цінні папери, створивши фонд. Проценти з нього належало видавати у вигляді премії тим, хто протягом попереднього року приніс найбільшу користь людству. Сам Нобель вказав, у яких галузях треба відзначати найкращих, найталановитіших. У перелік потрапили 5 премій в галузі фізики, хімії, фізіології або медицини, в галузі літератури, а також боротьби за мир.
Важко переоцінити цей благородний вчинок Альфреда Нобеля. Людство повинно пам'ятати цього видатного науковця, підприємця, винахідника, завдяки якому протягом століття відбувався прогрес науки і літератури, гроші, якими преміювали нобеліатів, допомогли у проведенні наукових експериментів, підтримали найбільш талановитих творців, матеріальна підтримка створила умови для розквіту багатьох талантів.
   Заповіт Альфреда Нобеля ретельно виконується: робота Комітету ведеться за усіма правилами. Щороку відбувається звичний цикл. Спочатку - процедура висунення на премію: канцелярія Комітету розсилає понад 600 листів-запрошень у всі країни світу. Листи адресуються національним академіям, членам Спілок письменників, професорам університетів з історії та літератури, а також лауреатам Нобелівської премії попередніх номінацій. Це у вересні, а на початку лютого наступного року аналізують відповіді. У середньому надходить 400-500 пропозицій. Після першого "відсіву" секретар складає список приблизно зі 100 прізвищ претендентів. І лише тепер розпочинається другий етап - поглиблене вивчення матеріалів. З лютого до серпня академія збирається один раз на тиждень і заслуховує пропозиції нашого Комітету. Перевагу мають ті письменники, чиї книги найбільш відомі у світі. Деякі прізвища із списку вилучають. У результаті цих процедур претендентів залишається майже вдвічі менше. Але і це не кінець: треба вибрати з тих, що залишились, не більше п'яти кандидатів на премію. Думаю, ви всі розумієте, наскільки це відповідально! Комітет звертається до невеликої групи експертів із 7-8 країн світу - фахівців з творчості конкретного письменника чи з літератури певної країни.
Кожен із експертів ретельно аналізує творчість висуванця на премію.
   Далі члени Шведської академії вивчають експертні висновки. Після детального обговорення кандидатур відбувається таємне голосування. Переможця повідомляють завіреною телеграмою від Комітету. Відбувається це у жовтні. І так щороку.
За всю історію Нобелівської премії було кілька пауз, коли премію не вручали: в 1914,1918,1935,1940,1941, 1942,1943. Ці паузи були зумовлені світовими війнами.
  Урочистості відбуваються щороку в день пам'яті Нобеля - 10 грудня. Лауреат одержує диплом, золоту медаль і чек, у якому зазначено розмір Нобелівської премії. Окремо хочу сказати про медаль. На лицьовій стороні зображено профіль А. Нобеля з датами життя, а на зворотній - напис латиною "Сприяє ушляхетненню життя відкриттями в галузі мистецтв" (з VI пісні "Енеіди" Вергілія). Авторам медалі є шведський скульптор і гравер Ерік Ліндберг.
   Альфред Нобель у своєму заповіті уточнив, за що конкретно нагороджувати письменників: "за створення найбільш значного літературного твору, що відображає людські ідеали". Саме це враховують шведські академіки, але й проявляють творчість.
   Так, Р.Кіплінг нагороджений "за спостережливість, яскраву фантазію, зрілість ідей і видатний талант оповідача".
   Ірландець Шеймас Гіні - "за літературу ліричної краси і етичної глибини..."
Італійський драматург Даріо Фо - "за силу, якою володіє його драматургія, водночас захоплююча, дивовижна і вказуюча перспективу", "за намагання перевершити середньовічних блазнів, які таврували владу і підтримували гідність пригноблених". Звучить!
   Ізраїльтянин Ісаак Башевіс Зінгер відзначений "за емоційне мистецтво розповіді, закорінене в польсько-єврейській культурній традиції, яке водночас порушує загальнолюдські проблеми".
  У польсько-американського поета Чеслава Мілоша академіки підкреслили компромісне і проникливе відображення становища людини у світі суворих конфліктів ".
   Швед Харрі Мартінсон відзначений "за творчість, в якій є все - від краплі роси до космосу".
"За виразну і потужну прозу, яка співчутливо і зворушливо змальовує людські слабкості" нагороджено іспанця Каміло Хосе Села.
А Ґарсіа Маркеса - "за романи й оповідання, в яких фантазія і реальність переплетені в примхливому світі, відображають життя і конфлікти континенту".
   Члени Шведської академії дійсно ретельно вивчають творчість кандидатів на премію; характеристики, що даються письменникам, дуже індивідуальні, враховують самобутність, оригінальність творів нобеліата. А мотивація нагородження заслуговує на високу оцінку.
   Статут Нобелівського фонду виконується неухильно. Нагадаю суворі правила, записані у ньому: якщо лауреат не приїде до 1 жовтня, наступного року (або не вкаже, як і куди перевести гроші), він або його спадкоємці вже не зможуть одержати чек.
   Взагалі ці матеріали засекречені. Але колишній секретар Шведської академії, який займався літературною премією, визнав у своїх спогадах, що Сартр, який добровільно відмовився від премії, і його сім'я пізніше контактували з академією і цікавились, чи не можна все ж гроші одержати. Ні. Є і трагічні історії: німецькі лауреати, яким Гітлер заборонив одержувати Нобелівську премію, після Другої світової війни звертались з проханням виправити ситуацію - але...
   Через хворобу не змогли прибути на вручення премії німець Пауль Гейзе, бельгієць Моріс Метерлінк, французи Сюллі-Прюдом, Фредерік Містраль, іспанці Хосе Ечегарай та Вісенте Александре, араб Нгіб Махфуз; чех Сейферт. Премії одержали посли їхніх держав.
   За Вісенте Александре премію одержав перекладач його творів шведською мовою, а потім до хворого письменника приїхав його Величність король Іспанії Хуан Карлос і нагородив Великим Хрестом. Так високо було оцінено творчість іспанського письменника.
   А радянського поета Бориса Пастернака примусили відмовитись від премії, він це і зробив, переживаючи за своїх близьких. І лише через 31 рік диплом і медаль нобеліата були вручені синові поета - Євгену. Але грошовий еквівалент, за статутом, одержати вже не можна.
   Тоталітарний режим намагався перешкодити і Олександру Солженіцину одержати премію (1970), її письменник одержав у 1974 р., коли вже проживав у Німеччині, позбавлений радянського громадянства.
   Бернард Шоу від премії відмовився, але дав розпорядження, як преміальні гроші використати. Його інструкції було виконано. Треба віддати належне сумлінній роботі Нобелівського фонду: тут працюють чесні і добросовісні люди, талановиті фінансисти, які дотримуються букви закону. Завдяки їх старанням обсяг грошової маси фонду значно виріс, це сприяє і росту розміру премії.
   Так само за протоколом відбувається ритуал нагородження, який не змінився за понад сто років. Вручення Нобелівської премії за традицією відбувається 10 грудня - в день смерті А. Нобеля - за ретельно відпрацьованим сценарієм. У День Нобеля в столиці Швеції піднімається національний прапор. Зранку всі лауреати збираються в концертній залі Стокгольмської філармонії для репетиції основних моментів ритуалу. А сама церемонія відбувається ввечері у величезній залі (на 1700 місць) у присутності королівської сім'ї.
Усі чоловіки обов'язково одягнені у фраки. Видат¬ний учений від імені Нобелівського фонду Шведської академії наук у короткій промові презентує чергового лауреата, і той, піднявшись з крісла, проходить у центр, де написано велику букву N. Король, що сидить на сцені справа, бере у церемоніймейстера диплом і золоту медаль із зображенням Нобеля і прямує до лауреата. Вручення нагород відбувається під звуки фанфар.
   Після закінчення церемонії всі йдуть у міську ратушу Стокгольма, де відбувається урочистий банкет. Лауреати виголошують короткі промови. Один з обов'язкових тостів супроводжується мовчанням - в пам'ять про Альфреда Нобеля. Наступного дня лауреати одержують грошову частину нагороди в Нобелівському фонді.
Шведи - народ консервативний, і цей ритуал не порушується вже 100 років. Але бувало різне. Проблеми виникають у нобеліатів з фраком. Письменники - люди часто небагаті, де ж тут взятися фраку? Доводиться брати напрокат або позичати, так було з Альбером Камю.
   Комічна історія сталася з фраком чилійця Пабло Неруди. Напередодні вручення премії він одержав листа, у якому розгніваний незнайомець погрожував, що наступного дня на церемонії на очах поважної публіки він відріже ножицями фалди фрака та "інші висюльки", тому що не дозволить, щоб поет гноблених одержував премію в буржуазному одязі. Поет змушений був показати цей лист дипломату, що його супроводжував. Вся поліції була у повній бойовій готовності добре, що П.Неруда був людиною з почуттям гумору: як же сміявся він, коли дізнався, що так його розіграв товариш - ьвенесуельський поет Мігель Отеро Сільва.
   На фотографії церемонії нагородження Ґабріеля Ґарсіа Маркеса усе як завжди. Але, мабуть, то був єдиний випадок, коли на церемонії на лауреаті був не фрак, а звичайний білий костюм.
   Церемоніал був порушений, тому що тільки після одержання премії для Гарсіа Маркеса закінчилися злидні. Зі спогадів письменника: "У той день, коли я дописав "Сто років самотності" (а саме за нього і одержав потім премію), у нас... закінчилися всі засоби до існування... Ми з дружиною принесли рукопис роману на пошту, щоб відправити її в Буенос-Айрес видавцю. Там пакет зважили: "З вас 83 песо, сеньор". Моя дружина Мерседес тільки промовила: "У нас тільки 45". Тоді я розділив рукопис і сказав: "Зважте цю частину, щоб вийшло на 45 песо". Так і зробили. Перша частина роману була відправлена в Аргентину. Коли ми повернулися додому, Мерседес зібрала останні речі, включаючи міксер, і віднесла у ломбард. Там їй дали 50 песо. Так ми змогли відправити другу частину роману". Це тепер Маркес став матеріально незалежним, а тоді цей геніальний письменник був злидарем.
   За правилами, кожен лауреат зобов'язаний протягом 6 місяців після одержання Нобелівської премії виголосити у Стокгольмі Нобелівську доповідь - це своєрідний підсумок діяльності, що привела до нагороди.
   Треба віддати належне нобеліатам: не тільки їхня творчість, яку було відзначено премією, але й Нобелівська промова - це шедевр. Деякі промови варто цитувати, наприклад:
   Чєслав Мілош виголосив: "Вигнання поета - це наслідок того становища, коли, захопивши владу, в державі контролюють і мову цієї держави, часто не лише завдяки цензурі, але методом зміни значення слів. Поети можуть виконувати свій обов'язок, лише називаючи речі своїми іменами, звільняючи минуле від вигадок і легенд".
   З вуст Іва Андрича прозвучало таке: "Ледве народившись, людина викинута у океан буття. Треба плисти, існувати. Бути вірним собі. Витримати атмосферний тиск оточуючого, всі зіткнення, котрі часто перевищують межу наших сил. А зверх того - треба витримати і свої думки про все це. Коротше - бути людиною "
   Оригінально побудувала свою Нобелівську доповідь Сельма Лагерльоф: письменниця ніби розповіла померлому батькові про премію і честь, якої вона удостоєна.
   Були й такі нобеліати, з чиїми промовами ми не зможемо познайомитись: Кіплінг був у Стокгольмі, але промову не виголосив.
   Італієць Кардуччі на вручення премії не прибув і незабаром помер, француз Фредерік Містраль через хворобу навіть не написав традиційної лекції.
   Мало не стався прикрий випадок з Нобелівською промовою Альбера Камю, про що згадує у своїй книзі "Альбер Камю. Життя" Олівьє Тодд. Нобеліат загубив текст своєї промови, яку до того нікому не показував. Правда, рукопис невдовзі знайшовся: виявляється, його без відома письменника забрав Бьюрстрьом, щоб перекласти.
   Нагадаймо трагічну історію з нагородженням Бориса Пастернака. Радянський уряд примусив цього талановитого поета відмовитися від заслуженої нагороди. Але ж свою Нобелівську промову він таки виголосив. Я маю на увазі вірш "Нобелівська премія", дозволю собі зачитати його повністю мовою оригіналу.
Я пропал, как зверь в загоне,
Где-то люди, воля, свет,
А за мною шум погони,
Мне наружу хода нет.
Темний лес и берег пруда,
Ели сваленной бревно.
Путь отрезан отовсюду.
Будь что будет, все равно.
Что же сделал я за пакость,
Я убийца и злодей?
Я весь мир заставил плакать
Над красой земли моей.
Но и так, почти у гроба,
Верю я, придет пора -
Силу подлости и злобы
 Одолеет дух добра.
   Пройшло вже багато років з того часу, коли у 1937 р. свою промову виголосив Йосип Бродський, але й досі його слова залишаються актуальними. Мова цієї Нобелівської лекції афористична. "Твір мистецтва (література особливо, і вірш зокрема) звертається до людини тет-а-тет, вступаючи з нею у прямі, без посередників стосунки".
"Людина зі смаком, зокрема літературним, менш сприйнятлива до повторів і ритмічних заклинань, властивих будь-якій формі політичної демагогії".
"Книга є засобом переміщення у просторі досвіду зі швидкістю перегорнутої сторінки".
"Я не закликаю замінити державу бібліотекою..., але я не маю сумніву, що, якби ми вибирали наших володарів за їхнім читацьким досвідом, а не за їхніми політичними програмами, на землі було б менше горя".
"Одна із заслуг літератури в тому, що вона допомагає людині уточнити час її існування, вирізнити себе у натовпі"..."
"Чим багатший естетичний досвід особистості, чим вишуканіший її смак, тим чіткіший її моральний вибір, тим вона вільніша - хоч, можливо, і не щасливіша".                                                                               
"Якщо мова відрізняє нас від тварин, то література (надто поезія - вища форма словесності) є, кажучи прямо, нашою видовою метою..."
"Не може бути законів, які б захищали нас від самих себе, жоден кримінальний кодекс не передбачає покарань за злочин проти літератури, і серед цих злочинів найтяжчими є не переслідування авторів, не цензурні обмеження, не спалення книг і т. ін. існує злочин тяжчий - нехтувати книжками, не читати їх. За злочин цей людина розплачується всім своїм життям: якщо злочин цей чинить нація - вона платить за це своєю історією".
Гюнтер Грасс подає ретроспективу своєї творчості, розмірковує про долю письменника взагалі:
"...ті, хто творить події з одних тільки слів, охоче і навмисне плюють у суп тим владарям, котрі постійно відстоюють своє право на місце на лаві переможців";
"Я походжу з Країни Книжкових Вогнищ. Ми знаємо, що пристрасть до знищення... ненависної книжки все ще чи вже знову узгоджується з духом часу... Але набагато гірше, що і зараз у всьому світі письменників переслідують, вбивають чи їх життю погрожують. І весь світ звик до цього терору".
   Цікавою є думка Гюнтера Грасса про значення літератури: "Подібно до того, як Нобелівська премія, якщо відволіктися від її урочистості, заснована, базується на відкритті динаміту, котрий приніс світові радощі та прикрощі, так і література несе в собі вибухову силу, навіть якщо викликані нею вибухи стають подією не одразу, а, так би мовити, під лупою часу та змінюють світ, сприймаючись і як благодіяння, і як привід для голосіння, - і все в ім'я роду людського ".
   Гюнтер Грасс стає на коліна перед тим святим, що допомагає йому у сизіфовій праці: "Я заклинаю, святий
угодник Сизіф, що удостоєний милістю Камю, прошу тебе, потурбуйся про те, щоб камінь не лишився лежати наверху, щоб ми і надалі могли котити його, щоб ми, як і ти, були щасливі з нашим каменем і щоб не обривалась ... історія про тягарі нашого існування".
   У цьому виступі письменника чується палка любов до своєї професії, завдяки якій він поринає у товариство, котре "хоче багатоголосо заявити про себе і по можливості точно закарбуватися в рукописах".
Якщо б давали премії за Нобелівські промови, варто було б нагородити Й. Бродського та Г. Грасса.
   Нобелівською премією нагороджено 107 письменників: 7 разів присудження премій не відбулось, а в 1904, 1917, 1966, 1974 роках відзначено було по 2 лауреати.
   Середній вік нобеліатів у галузі літератури 63,5 роки, і до сьогодні наймолодшим серед нагороджених залишається Редьярд Кіплінг, який став лауреатом у 42.
В основному нобеліатами ставали чоловіки,  а жінок серед них тільки 12.
Цікавими є дані про освітній ценз серед лауреатів. Лише половина з них здобула вищу освіту.
   Близько 15 % не мають завершеної середньої освіти. З-поміж них - Бродський, Бунін, Гамсун, Т.Манн, Тагор, Шолохов.
Два роки поспіль нагороджувались письменники Ісландії: Лакнесс (1955), Хіменес(1956).
   Є два нобеліати з однаковим прізвищем: Фредерік Містраль (1904), Габріела Містраль (1945). Це одне зі свідчень взаємовпливу творчих людей. Чилійська поетеса Лусілі Годой Алькаяга була закохана в творчість провансальця Фредеріка Містраля, тому і взяла цей псевдонім. Простежується також і зв'язок цієї поетеси ще з одним нобеліатом-чилійцем. Габріела Містраль деякий час працювала вчителькою, і серед її учнів був хлопчик Нефталі Рікардо Райес Басуальто, пізніше він став відомим як Пабло Неруда - видатний поет, лауреат Нобелівської премії 1971 року.
   Найбільше лауреатів дала Європа, і абсолютним рекордсменом є Франція, у 2000 році французи впевнились, що число 13 - щасливе, тринадцятим став Гао Ксінцзян. За Францією ідуть такі країни: Велика Британія, США, Німеччина, Швеція, Італія.
За традицією усі засідання Комітету закриті, протоколи не ведуться.
   Нас, як патріотів своєї Батьківщини, хвилює той факт, що серед нобеліатів немає співвітчизників-українців. Невже немає достойних?
   Україна дала світові багато талантів, але, на жаль, серед наших письменників до сьогодні немає нобеліатів. М.Сулима досліджував цю болючу для українців проблему. Саме він виявив, що найближче до премії був Іван Франко, але смерть його в травні 1916 р. не дала можливості її одержати: посмертно премію не присуджують.
Володимир Винниченко, написавши "Сонячну машину", прагнув надати творові європейського розголосу, але ні Р.Роллан, ні Г.Брандес не написали передмови до твору, що було б прямим виходом на Нобеля.
Тодось Осьмачка 1956 року висував себе сам.
   Видатний вчений світу Омелян Пріцак 1966 року висував Павла Тичину, а 1972 року - Миколу Бажана, але Бажан зняв свою кандидатуру, знаючи про сумну долю премії Б.Пастернака.
У 1965 р. Генріх Бьолль висунув Василя Стуса, але смерть поета-дисидента "зняла" цю кандидатуру.
1991 року висували кандидатуру Олеся Гончара, але він не увійшов і в п'ятірку претендентів.
І все ж не втрачаймо надії, що колись нобеліатом стане і наш співвітчизник.
   Хоча, правда, душу тішить той факт, що серед нагороджених є ізраїльський прозаїк Агнон, який народився у містечку Бучач на Тернопільщині. Він працював короткий час в єврейській газеті у Львові. Вершиною його творчості вважають двохтомний роман "Весільний балдахін" (1931). Це авантюрний твір про бідного хасида, який, мандруючи Європою, шукав женихів для трьох своїх дочок. Роман пронизаний "містечковим говором галичанського єврея".
   На жаль, деякі з почутих сьогодні прізвищ лауреатів відомі тільки у вузьких колах літературознавців, їхня популярність відійшла в минуле. Але треба  визнати той  факт  що  Нобелівська премія - це заслужена нагорода за титанічну працю, визнання таланту.
   Правда, не завжди лауреати після її одержання відчували поштовх до нових творчих звершень. Наприклад, Т.С.Еліот назвав премію "квитком на власний похорон". Після нагородження у 1948 р. перестав писати вірші, хоча відзначений був саме за видатний новаторський внесок у сучасну поезію. Альбер Камю своїй кузині Ніколь Шаперон писав: "Нобелівська премія принесла ... більше сумнівів, ніж впевненості. Нобель мене зістарив". Він відчував, що перетворюється на пам'ятник, майже у відтиск на медалі. Нагородження для Камю стало тяжким випробуванням, тому що він болісно переживав надмірну увагу до своєї особи.
   У 1925 р. - премію присудили Бернарду Шоу. Він сказав, що це, напевне, знак подяки за те, що в цьому році він нічого не надрукував. Від грошей Шоу відмовився, написав секретарю Шведської академії, що "ці гроші - рятівне коло, яке кидають плавцю, котрий вже досяг берега і знаходиться у безпеці". Драматург розпорядився використати гроші для перекладу англійською мовою п'єс Стрінберга. Цей крок Шоу сприяв активізації міжлітературних зв'язків Англії та Швеції. Англійський драматург і в цій ситуації виявив почуття гумору. Після нагородження Шоу одержав багато листів з проханнями про матеріальну допомогу. На це він заявив: "Я міг би вибачити Альфреду Нобелю винахід динаміту, але тільки диявол у людській подобі міг винайти Нобелівську премію".
   Нобелівська премія таки має великий позитивний вплив на розвиток літератури. Можу це довести на прикладах. Фредерік Містраль не залишив творчу діяльність, працював до 83 років, писав мемуари, видав книгу віршів, заснував музей народної культури.
   Ромен Роллан всю суму премії роздав різноманітним благодійним організаціям у Швейцарії, в Парижі і в рідному місті Кламсі. Найбільшу пожертву передав Міжнародному Червоному Хресту.
   Олександр Солженіцин створив фонд жертв сталінських таборів, заснував преміальний фонд свого імені.
   Сельма Лагерльоф допомагала діячам культури і письменникам рятуватись від переслідувань фашистів у Німеччині, тут їй стали у пригоді преміальні гроші. Займалася творчістю, в останні роки життя писала спогади про дитинство. Першим нобеліатом був Сюллі-Прюдом. З часом його популярність знизилась. Але треба віддати належне, він активно сприяв розвиткові французької літератури. Нині функціонує премія його імені для молодих французьких поетів, що створена на кошти Нобелівської премії.
   Рішення Шведської академії справедливі. Але непокоїть думка про тих талановитих, котрі не стали нобеліатами. Погоджуюсь з Гремом Гріном, який сказав: "Той Нобель - як лотерея". 1997 року серед претендентів були прозаїк із США Джон Апдайк, росіянин Геннадій Айгі, серб Милорад Павич, естонець Яан Кросе, росіянка Белла Ахмадуліна та інші - майже тридцять письменників. Відомі, знані імена. А премію одержав італійський драматург Даріо Фо. Життя довело, що Шведська академія не помилилась, його п'єси з успіхом ідуть на сценах 48 країн світу.
   У 2000 році список претендентів також був чималим: бельгієць Хуго Клаус, англійка Доріс Лессінґ; а найголовніше - шведська дитяча письменниця Астрід Ліндгрен. Але премію одержав французький письменник, драматург і художник (китаєць за походженням) Гао Ксінцзян.
   Склавши успішну конкуренцію відомому японському письменнику Харукі Муракамі, Доріс Лессінґ отримала престижну нагороду аж у 2007 році. її аж надто байдужа реакція на повідомлення про те, що Нобелівський комітет нарешті обрав її, довго була гарячою темою в засобах масової інформації.   Так   само   жваво   обговорювали журналісти і туалет 87-літньої письменниці на церемонії вручення Нобелівської нагороди.
   Не було меж здивуванню австрійської письменниці Ельфріди Єлінек, коли її оголосили лауреатом Нобелівської премії 2004 року: "У журі - лише чоловіки, а я часто виступаю як феміністка". Скандальний роман Єлінек "Піаністка" блискуче (і не менш скандально) екранізував Міхаель Ханеке.
   Лауреат 2009 року німецька письменниця румунського походження Герта Мюллер мало відома в Україні. А один із її романів стосується України - вона розповідає про депортацію німців після Другої світової війни. Її мати працювала п'ять років на відбудові шахт Донбасу.
   Задовго до визнання Нобелівським Комітетом у Радянському Союзі став відомим перуанський письменник Маріо Варґас Льйоса - за його романом "Місто і пси" було знято стрічку "Ягуар". А у 2010 році шведські академіки полишають в аутсайдерах фаворитів букмекерських контор земляка Томаса Транстремера та американця Філіпа Рота і оголошують переможцем Маріо Варґаса Льйосу - одвічного однодумця-опонента ще одного живого класика латиноамериканського "магічного реалізму" Габріеля Гарсія Маркеса.
Так, "Нобель - як лотерея".
                                                                                                 О. Г. Гетьман,
                                                                            учитель-методист Кіровоградська обл.

Оновлено 11-12-2018
© 2017. ОУНБ iменi I. Франка