ПОКРОВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

                                                             Сьогодні ми, православні люди, радісно святкуємо
                                                                                осяяні Твоїм, Божа Мати, явлінням... Уклінно
                                                                                просимо: покрий нас чесним  Твоїм покровом й
                                                                                визволи нас від усякого зла, благаючи Сина Твого
                                                                                Христа Бога, щоб спас душі наші
                                                                                                                                           Тропар

Свята
   Серед календарних свят осіннього циклу найбільшою пошаною користується Покрова Пресвятої Богородиці і Пріснодіви Марії. Із історичних джерел відомо, що подія, до якої приурочене це свято, відбулася у X ст. в Константинополі. На той час Візантійська імперія вела війну із сарацинами (910 р.). Жителям Столиці Візантії загрожувала смертельна небезпека. І здавалося, шо становище захисників міста уже безнадійне. Проте сталося диво. Саме того дня у Влахернському храмі, де зберігалися ризи Богоматері, омофор та пояс під час недільної всеношної святий Андрій Юродивий та його учень Єпіфан побачили Пресвяту Діву, яка простувала повітрям. Вона була осяяна небесним світлом, оточена Ангелами, Пророками, Апостолами. Супроводжували її - Хреститель Господній Іван та святий Апостол Іван Богослов. Ставши на коліна, Марія зі сльозами на очах розпочала молитву за християн. Підійшовши до Престолу, Богоматір продовжила моління, потім простягла над християнами чесний свій омофор - шаль, якою була покрита. Цим Пресвята Діва захистила людей від видимих та невидимих ворогів.
   Дізнавшись про явлення Цариці Небесної, жителі міста відчули підтримку і піднеслись духом. Це означало, що молитвами Заступниці Спаситель врятує усіх від біди. І справді, невдовзі після цього ворогів було переможено.
   Святий звичай поклоніння Покрові Богородиці в Україні тягнеться золотою ниткою від княжих часів аж до сьогодні. Так, князь Ярослав Мудрий після перемоги над печенігами у 1036 р., збудувавши Собор Святої Софії та церкву Благовіщення, віддає свою державу під опіку Богоматері; відтоді вона офіційно вважається Заступницею і Царицею нашого народу. Знаменитий князь Володимир Мономах у своїх спогадах визнає, що перемогти половців йому допомогла Пречиста Діва Марія, на її честь він складає вдячну молитву. А відомий зі "Слова о полку Ігоревім" князь Ігор за свій порятунок з неволі йде з поклоном до чудотворної ікони Божої Матері Пирогощі в Києві.
  Можна пригадати, наприклад, і заступництво Почаївської Божої Матері. Вважається, що, з'явившись у 1240 р. кільком монахам і мирянину Іоанну на Святій горі, вона звеліла збудувати над Почаєвом монастир. А коли в липні 1675 року Лавру оточили турки на чолі з султаном Магометом IV, монахи звернулися до Богородиці за допомогою, вона своїм омофором укрила монастир, урятувавши від ворога. У давніх рукописах маємо віршовані розповіді про чудотворну Почаївську ікону Божої Матері; "На хресті Вона стала, Кулі вертала, турків вбивала, Монастир рятувала...". Чи не в кожній хаті була на покуті ікона Покрови - це відзначав Павло Алепський в 1651 р. у своїх подорожніх нотатках, про це писали дослідники етнографії XIX-XX ст., це можна бачити й тепер, надто в західноукраїнських селах.
  Пресвяту Богородицю вважали своєю заступницею та покровителькою і запорозькі козаки. Через те церкву, де вони ревно молилися Матері Божій, на Січі було названо на її честь. Під час війн церкви не раз руйнувалися ворогами. Першу Покровську церкву в 1709 р. спалило російське військо, яке за наказом Петра І захопило Січ. Наступні дві церкви зруйнували татари, останню - під час гетьманату Івана Виговського. Повернувшись в 1659 р. на давні свої поселення, козаки, після загальної військової ради на Романковому кургані, вирішили перенести розташування Січі в Чортомлик, вище Дніпрових порогів, і там одразу ж спорудили нову, вже четверту, церкву і знову назвали її на честь Покрови Богородиці. Будівництво завершено у вересні, а перша відправа відбулася на Покрову - в храмове свято.
   Існує повір'я, що після зруйнування Катериною ІІ Запорозької Січі (1775) козаки, які пішли за Дунай, під ласку турецького султана, на еміграцію, взяли із собою й образ Пресвятої Покрови.                        
   Українська Повстанська Армія (УПА), що постала в час Другої світової війни як збройна сила проти загарбників, встановила день Зброї саме на свято Покрови, віддавшись під опіку святої Матері Богородиці.
   Таким чином, Покрова святкується в нас не тільки як релігійне, а й національне свято.
   В Україні віддавна воно шанується і відзначається за народним календарем. Із ним пов'язано чимало повір'їв,    прикмет, приказок, пісень та прислів'їв. На Покрову всі святкують. Працювати вважається за тяжкий гріх. Рано йдуть до церкви, а по обіді, відпочивши, куми відвідують кумів, свати - сватів, діти - батьків і просто сусіди йдуть у гості на розмови-святкування.
   Як відомо, в Україні збудовано дуже багато церков на честь Святої Покрови. День їх освячення - "храм" (його називають ще "празник або "мед") займає велике місце в житті як суспільства, так і окремої людини. До "храму" готуються більше тижня, так само як до Різдва та Великодня. За день до "меду" квітчать у хатах, вішають рушники, ріжуть качки, гуси, кури тощо, напікають паляниць, калачів. Неподалік церкви, як описує А.Кримський, біля подвір'я церковного старости варять мед з хмелем у казанах чи горшках: кладуть довгою смугою вогонь і ставлять по обидва боки горшки з медом.
   На "празник" сходяться люди і з навколишніх сіл. Святковий ранок у храмовому селі сповнений турбот: жінки пораються коло печі, а чоловіки йдуть за село, де виглядають гостей із сусідніх сіл. При зустрічі обов'язково потрібно відібрати шапку у прибулого чоловіка або хустку у жінки (кожна жінка чи молодиця обов'язково мала при собі ще одну хустку, яку несла згорнутою). А відбувалося це за будь-якої погоди: чи то світило сонце, а чи то падав дощ. Мета цього звичаю - якомога більше відібрати головних уборів у прибулих людей (вони вважалися гостями того чоловіка, який їх зустрів за селом).
   Прийшовши додому, господар запрошує всіх до обійстя. Відпочивши з дороги; йдуть до церкви, а дехто залишається в оселі. До церкви раніше за інших ідуть "мироносниці" (господині, що готували обід на "мед") та чоловіки, які запрошували у гості людей, що завітали на свято, при цьому відбираючи шапки і хустки. Після відправи Богослужіння "мироносниці" гостинно пропонують завітати на спільний храмовий обід (трапезу), що відбувався на території церкви. Спершу запрошували священика, дяка, півчих, а потім - усіх присутніх, окрім тих, у кого забрали шапки та хустки. Гості повертаються до тієї домівки, звідки прийшли до церкви. Вони заходять до хати, кланяються і промовляють: "Добрий день! Будьте здорові з Покровою та з медом". Господарі кланяються, у відповідь відказуючи: "Дякуємо! Будьте і ви здорові. Дякуємо, що завітали до нашої хати! Просимо проходьте та сідайте за столи. Призволяйтесь!". Спершу частують медом, а потім - горілкою, напоями. Беручи чарку у господаря, гість говорить: "Дай же Боже, здоров'я! Нехай вам Бог поверне десятирицею! Щоб ви мали в коморі й у гоборі (літературною мовою "обора" - загін для худоби), і ваші діти! Прибав Господи-Боже віка і здоров'я, а представшимся душам царство небесне, щоб їм земля пером була!". По обіді господиня кожному дає калача або паляницю. Виходячи з хати, гість забирає свою шапку. Але на цьому гостювання у храмовому селі не завершується. Гостюючих перехоплюють інші господарі. Поступово прибулі розходяться. І знову господиня роздавала калачі та паляниці, що яскраво підкреслює також поминальний зміст дійства.
   На другий день, який дістав назву "рочистий попразник", святкують односельчани, запрошуючи один одного в гості. "Мед" відзначають один день, а "попразник" - два або три дні, а то й цілий тиждень.
   Повсюди до свята заздалегідь готували страви, а також корм для худоби. Крім цього, обов'язково потрібно було завершити всі земляні роботи. Копати, сіяти після Покрови вважали за великий хріх. Народна мудрість застерігала: "Не сій після Покрови, бо на полі буде голо". Або ще так: "Хто лежить до Покрови, той продасть, усі корови". Через те селяни поспішали завершити до свята всі польові та городні роботи. Із закінченням оранки та сівби господарі ховали на зиму плуги, борони та інший сільськогосподарський реманент. На того, хто не встигав впоратися, дивилися з осудом - як на грішника, який накликає недорід на всі поля. Про таких в народі казали: "Хто сіє по Покрові, той не має що дати корові". Або ще: "По Покрові - сівба вдовина та сирітська". Це пояснюється тим, що після свята сіяла тільки та людина, яка була бідною або жила сама й не встигала вчасно впоратися з роботою.
   Коли будували хату, то намагалися завершити будівництво до 14 жовтня, щоб до свята увійти під дах-покров: "Тоді Покрова покриває усіх у новій хаті покровом, і всі нечисті духи щезнуть із неї, і весь рік буде спокійно", - так вважали на Київщині.
   В Україні поширений апокриф про допомогу Богородиці будівничим Києво-Печерської лаври. Нібито 39 днів підряд ченці клали стіни монастиря, а вони щоразу входили в землю. На сороковий день, прокинувшись, ігумен печерський Феодосій сказав братії: "Ходімо подивимось, якщо й сьогодні немає стін на землі, то покинемо будувати - значить Богу це не до вподоби". Вийшовши на подвір'я, побачили: стіни на місці! А на небі Богородиця, яка мовить їм: "Це я молила Бога, Щоб стіни в землю входили, - щоб легше Вам було будувати. Зводьте дах, робіть дзвіницю, а тоді і стіни із землі вийдуть". Так і сталося.
   Ще донедавна побутувало чимало прикмет і вірувань, пов'язаних із збереженням тепла в оселях. Щоб узимку не мерзнути, жінка до Покрови мусила обмазати хату - зсередини і ззовні, а чоловік утеплити її соломою та листом. Вважали, що утепляти оселю після свята - то марна справа. В основі цього вірування цілком раціональний зміст: за тепла вимащена хата швидше висохне; краще зберігатиме тепло, ніж сира і холодна. В день Покрови здійснювалася давня магічна обрядодія. Жінки вставали вдосвіта, щоб до схід сонця розтопити піч і закрити каглу (засову, заслінку, задвижку - отвір у димоході), при цьому казали: "Потрібно загнати тепло в хату! Навіть коли людина була хвора і жила сама, все ж намагалася здійснити цей обряд. Це робилося того, щоб тепло трималося всю зиму у хаті. Звідси і вигук: "Покров, натопи хату без дров!"
   Люди мають нагоду відпочити. У народі говорять: "Як прийшли косовиця, то й жінка кородиться (скаржиться на біль, нездужає), як прийшли жнива, то й жінка як не жива", "а як прийшла Покрова, то й жінка здорова".
Зі свята Покрови повсюди справляли вечорниці, що тривали аж до Великодня (у цей період за календарем відбуваються два пости: Пилипівський-Передріздвяний та Великий - перед Великоднем), під час яких, звісно, серед молоді розваг не буває, а існують так звані робочі вечори-посидінки), і справляли весілля до Дмитра (8 листопада). Запрошували Покрову такими словами: "Покрово-коханко, ходи до нас в хатку, будеш ти співати та нас звеселяти". Незаперечно, що "Жовтень на весілля багатий". Отож і мовили, звісно, з гумором: "Прийшла Пречиста -  несе старостів нечиста, а як прийшла Покрова - зареве дівка як корова". І тому недаремно називали цей місяць ще й "весільником". До речі, жовтень має ще й інші ймення. Скажімо, "паздерник" - походить від слов'янського "паздер", тобто костриця; "грязень" (від надмірно болотистих (грязьких) доріг); "хмурень" (від похмурих днів); "листопадник" (період опадання листя); "зазимник" (поява перших відчутних морозів) тощо.
   Якщо дівчину засватали до Покрови, то можна було ще упродовж трьох тижнів відгуляти весілля. Побутувала приказка: "Свята Покрова в церкві стояла та хороших людей парувала". Споконвіку українці були переконані - хто одружувався на Покрову, того сім'ю брала під свій захист (покров-омофор) Пресвята Діва Марія.
   Дівчат, які довго не виходили заміж, звали "перестарками"; їх неохоче приймали до молодіжного гурту.  Молодші сестри дорікали, бо за звичаєм, доки старша сестра незаміжня, не засилали старостів до молодших. Тому молитва підстаркуватих дівчат була вельми емоційною: "Свята Покровонько, покрий мені хусткою головоньку, мою головоньку безпричинну, та дай же мені, Боже, дружину, сякого-такого мужчину, аби роздобув хліба та дровець і лучину, а то моя руса коса щодень марніє, ще й до того хутко сивіє".
   На Поділлі свої прохання-молитви про заміжжя дівчата висловлювали так: "Свята Покрово, почорніть мені брови, а личенько біле єсть, якби іще був мені тесть". Або: "Святая Покрово, покрий голову, хоч хусткою, хоч ганчіркою, аби не лишилася дівкою. Сякий-такий аби був, аби хліба роздобув". А на Сумщині прохали: "Святая Покрівонько, покрий землю листочком, мою голівоньку цвіточком-платочком".
   Дівчата, в оселі яких не завітали свати до Покрови, дуже сумували. І можливо, пісня, яку вони співали на свято (Харківщина), і є тією давньою й вічною жіночою молитвою:
Покровонько, Покрівонько!             Щоб я весело жила
Покрий мені голівоньку:                  З чоловіком молоденьким.
Щоб я жінкою була,                        З дитяточком веселеньким.
   Великого значення в житті людини мав давній звичай поминання предків (називали його "Вечеря дідів" або "Діди").
   На Звенигородщині, починаючи від Покрови, щосуботи вшановували пам'ять предків: влаштовували поминальні обіди, замовляли в церкві панахиду, приносили в мисочках коливо (обов'язкова ритуальна страва при поминанні померлого; її ще називали - кутя або сита), а також пряники, яблука, горіхи, які роздавали людям, промовляючи: "Пом'яніть раба Божого (називали ім'я)". На Миколаївщині ввечері, напередодні Покрови, також поминали померлих родичів. Відомо також, що на Криворіжжі вшанування пращурів відбувалося у першу суботу після Покрови. Люди так само йшли до церкви з мисочкою колива, несли із собою три хлібини, три яблука і три пряники.
   На Покрову в південних регіонах України закінчувався термін найманих робітників - "строкачів" (безземельні селяни, яких наймали як дешеву робочу силу на певний термін або строк, від чого і походить назва) і оголошувався новий ("зимовий"), що тривав до весняного Миколи (22 травня за новим стилем). А коли чумаки поверталися із своїх заробітків, з цього приводу говорили: "Прийшла Покрова - сиди, чумаче, вдома". А в Карпатах до Покрови пастухи зі своїми отарами поверталися із полонин, що завжди дуже святково відзначалося (гуляння, різноманітні змагання).                                                
   За станом погоди в цей день намагалися передбачити характер наступної зими: "Яка Покрова, така й зима"; "Якщо на Покрову вітер з півночі, то зима буде дуже холодна і з хуртовинами, якщо з півдня - то тепла". Або: "Куди ворона повертає головою, коли каркає: якщо на північ, то холодна зима, а якщо на південь - тепла". А ось в селі Колодистому, на Звенигородщині, передбачали, якщо віє вітер на Покрову з півдня, то це характерно для сирої зими, тобто не буде снігу, а коли падатиме дощ, то передбачають ожеледь. Вітер із заходу та сходу - на зиму: і мороз, і сніг, і дощ - буде всього потроху. А коли віятиме з півночі - очікують люту зиму із тріскучими морозами та великою кількістю снігу. А ще спостерігають за деревами: якщо до цього дня не опаде з вишень листя, - то це на теплу зиму, а облетить - на сувору. Говорили також, що "Покрова покриває або листом; або снігом". Примічали: "Коли зранку туман, а вдень небо вкрите хмарами - на врожайне літо".
   Звертаючись до Пресвятої Богородиці із проханням, промовляли: "Покрово-Покрівонько, постели скатертину біленьку, не дай довго вороні крякати і ногами по болоті ляпати".
   Осінь бере своє, вже швидко темніє надворі, тому старі люди кажуть: "Минула Покрова - з'їла полудень корова". Тут йдеться про "полудень" як час вживання їжі, що відбувався між обідом та вечерею (о 16-й годині). У робочі літні дні селянин працював довше - і тому організм людини вимагав посиленого харчування (не тричі на день, а чотири рази). Через те було введено додаткове вживання страв, яке дістало назву - "полудень", "полуденок", "підполуднування".
   А ще спостерігали: "У який день Покрова, в такий день Новий рік та Петра". На цей час відлетіли до вирію останні птахи.
   Так відзначають українці одне з найбільших календарних свят осіннього циклу - День Святої Покрови. В ньому відбились найкращі традиції нашого народу - національне світобачення, світосприйняття, морально-естетичні цінності, розумова, господарська та інша діяльність, тобто виявилась українська ментальність.
   Свято Покрови з його обрядами та звичаями - одне з найкращих надбань національної культури, що плекалася народом упродовж століть. Воно містить у собі найважливіші релігійні та фольклорні чинники, які щільно переплелися між собою, що пов'язані із природними та погодними явищами. Стрижневим все ж таки виступає релігійний. І це не випадково, бо українському народові споконвіку притаманна віра в Бога (за язичництва - в Богів). Недаремно Пресвята Богородиця й оберігає його, посилаючи своє чисте благословення любові. І тому зрозуміло, чому київські князі, козаки та новочасні борці за державність України обрали собі охоронницею саме Покрову - заступницю і покровительку.
   Україну і зараз оберігає Богородиця, народ не уявляє свого майбутнього без Покрова Матері Божої: "Під цим омофором сяє сонце правди, під цим омофором - істина життя! Під цим омофором, під опікою Непорочної Діви Марії - кожна душа знайде своє щастя. Кожна людина відшукає істину своїх днів, всяке горе зустрінеться з утіхою, смуток з радістю обнімуться, безнадія обнадіється".
   14 жовтня в Україні відзначається і День українського козацтва (згідно з Указом Президента України від 7 серпня 1999 р.). Тож саме на часі відродити історичну народну традицію, започатковану українськими козаками, і проголосити Свято Покрови храмовим днем України. Під Покровом Пресвятої Богородиці нам розбудовувати нову незалежну державу, торувати шлях до вільного і щасливого життя духовно оновлюватися і збагачуватися.