„ПОКРИЙ НАС ВІД ВСЯКОГО ЗЛА...”
СВЯТО ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
Ой вийшла, вийшла Божа Мати,
На хресті Вона стала,
Кулі вертала,
Турків вбивала,
Монастир врятувала.
Церковний кант
Опало листя з дерев, у дібровах замовкло птаство, тихі ставки та озерця вкрилися жовтими бляшками падолисту. Ранками левади й видолинки все частіше сизіють густою памороззю, і дошкульний вітер нагадує: час витягати зі схованки рукавиці...
Непомітно, але впевнено вступила у свої права осінь, котру ознаменував один з найшановніших у слов'ян місяців - жовтень. З ним пов'язано чимало свят, серед яких - старовинне народне свято Покрови Пресвятої Богородиці, або ж просто Покрови, яке припадає на 14 жовтня. Воно пов'язане з культом поминання предків й творення нових родин. На цей час повинні завершуватися усі польові роботи.
Виникло свято Покрови ще у X ст. Саме тоді на Грецію напали араби. Оточивши Константинополь, сарацини, себто араби, намагалися поневолити городян. Першого жовтня, за старим стилем, константинопольці зібралися на всеношну відправу до Влахернської церкви. Під час Божої служби Андрій юродивий, начебто виходець з України, та його учень Епіфаній побачили у горішній частині Храму образ Божої Матері, який був осяяний небесним світлом, з сонмом святих. Преклонивши коліна, Пресвята Діва почала зі сльозами молитися за християн - про спасіння їх від лиха та страждань. Закінчивши молитву, вона зняла з голови покрив (друга назва "омофор") І розпростерла його над тими, хто моливсь у храмі, захищаючи тим самим їх від ворогів видимих і невидимих. Цей покрив блищав "паче променів сонячних". Богородиця просила Ісуса Христа прийняти молитви всіх людей, які звертаються до її заступництва. Потім вона зникла, невидимим зробилося і покривало, але люди ще довго відчували благодать, яка осіняла храм. Таке видиво надало грекам впевненості у своїх силах, і вони вирушили у бій. Чужинці мусили відступити. Відтоді свято Покрови і стало всенародним.
Оскільки Київська Русь прийняла християнство з Константинополя, відповідно було запроваджене і це свято. Щоправда, за цей час воно набуло багатьох національних рис.
Загальновідомим є акафіст, де часто повторюються такі зворушливі слова: "Радосте наша, покрий нас від всякого зла чесним Твоїм омофором".
Традиційно Покрова в Україні належала до великих свят. У багатьох селах на її честь будували й освячували храми, зводили села. Одне з них - с. Покровка, що в Очаківському районі на Миколаївщині, засноване козаками і чумаками у XVII ст.
За давньою традицією вважалось, що осінь - найблагодатніша для весільних гулянь пора. Із давнини прийшло переконання, що як Покрова накриває траву листям, землю снігом, а воду льодом, так і дівчат повинна накрити вона шлюбним вінцем. Звідси - і численні замовляння:
Свята мати, Покровонько,
Накрий мою головоньку,
Хоч ганчіркою, аби не зосталась дівкою.
На Поділлі дівчата казали:
Свята мати, Покровонько,
Завинь мою головоньку, Чи в шматку, чи в онучу -
Най ся дівкою не мучу!
У народі Існує безліч легенд про те, як ощедрює Покрова дівчат своєю ласкою. Вона милостива до тих, хто слухав й шанував батька-матір, переймав неньчину науку до праці, охайності, підтримував духовну і фізичну чистоту. Однак Покрова є непоступливою, якщо дівчина зневажала моральні звичаї, нехтувала традиційними законами суспільного життя.
14 жовтня у тих родинах, де дівчата були на виданні, вчиняли таке ворожіння. Ненька вдосвіта відчиняла навстіж сінешні двері й стежила, щоб їх випадком хтось не прикрив, а дочка одкривала ворота на дорогу - "аби свати заходили". Натомість обоє йшли у комору, перекладали наготовлені рушники для заручин, примовляючи: "На рушнику стати, рушником старостів пов'язати". Після того ненька одчиняла скриню, розкручувала сувій полотна, розстелюючи його аж до порога, приказуючи: "Стелися, доріженько, щаслива для молодих і старостів".
Такі дійства, пов'язані з Покровою, мали насамперед практичний сенс, адже шлюбний період був недовгим - справляли весілля лише до Пилипівських заговин (27.11). Із настанням посту шлюбування заборонялось.
Дівчина, яка перед Покровою збиралася йти заміж, причащалась. Ставши навколішки, вона зводила до образа руки й мовила: "Я прошу, я молю тебе, моя ти захиснице, аби ощасливила мене гарним й роботящим мужем, щоб у парі та при злагоді народити й виростити діточок» а самим шлюбно дожити віку".
На Покрову дівчата бігли до церкви й ставили свічку. Хто першою поставить - раніше заміж вийде.
Свято Покрови було й останнім терміном найманих робітників. Вони мали працювати од весняного Миколи (22.05) і до Покрови. Останній день був початком скріплення нової угоди на наступний рік. Тому на Покрову заробітчани улаштовували пишні колективні учти.
У цей час також починались покровські ярмарки. У молоді завершувались хороводи й наставав час вечорниць, які були важливою формою дозвілля, оскільки сприяли знайомству, підготовці до майбутнього подружнього життя.
Для богомільних людей було за обов'язок відзначати дванадцять "святих п'ятниць". Напередодні великих свят - Благовіщення, Великодня, Трійці, Успіння, Введення, Різдва, Водохрещі, двох великопісних п'ятниць - старі люди говіли й не працювали. Вважалося, що того, хто поститиме усі ці дні упродовж десятьох літ, омине нагла смерть на воді, вогні, дорозі, а також на війні. Однією з таких була говільна п'ятниця і напередодні Покрови.
Господарі примічали погоду: якщо на Покрову вітер віяв з півночі, це ознака, що зима буде холодною і з великими снігами, а як з півдня, то теплою; якщо до 14 жовтня опаде листя з вишні, зима буде теплою, якщо листя тільки жовтіє - лютою і сніжною.
Великої популярності культ Покрови Богородиці набув у XVII- XVIII ст. Один із проповідників козацької України - ректор Києво-Могилянської колегії І. Галятовський - у 1665 р. видав у Львові книгу казань про чудеса Богородиці, що мала назву "Небо новое". Згодом (1676) з'явилася збірка його оповідань "Скарбница потребная, или Чудеса Пресвятой Богородицы" (1676) із посвятою гетьманові Іванові Самойловичу.
Але найбільшого розвою ця тема набула за гетьманування Івана Мазепи. Почалось активне будівництво церков і виготовлення ікон. У XVIII ст. в Києві з-поміж сімнадцяти церков три носили ім'я Покрови. Ті, що були збудовані у 1685 та 1699 роках, і церква при трапезній Київського Пустинно-Миколаївського монастиря (1690), зведена під ктиторством Мазепи. При виготовленні ікон Покрови місцеві маляри широко використовували національних дійових осіб - Мати Божа тримала під своїм покровом Б. Хмельницького, І. Мазепу, багатьох єпископів, а згодом польських королів і російських царів. Щоправда, пізніше зображення мали скоріше політичний, ніж релігійний характер.
На Запорожжі культ Покрови з'явився значно раніше, ніж у гетьманщині. Запорозькі козаки 1659 р. збудували у Чортомлицькій Січі церкву на честь Богородиці, яку було освячено 14 жовтня. Як стверджує Д. Яворницький, за час існування Січі на Запорожжі було 13 церков Покрови Богородиці. Це свідчить про глибоку пошану козаків до Богоматері-захисниці. На жаль, церкви ці майже не збереглися.
Існує переказ, що після зруйнування Січі за наказом Катерини II у 1775 р. козаки, які пішли за Дунай під ласку турецького султана, на еміграцію, узяли із собою і образ Пресвятої Покрови. Ця ікона супроводжувала їх у далекій і нелегкій дорозі.
Пресвята Богородиця стала своєрідним символом і покровителькою не тільки козацтва, а й усієї України.
Свято Покрови обрала собі за день Зброї Українська Повстанська Армія (УПА), як збройна сила проти гітлерівської і більшовицької окупації, віддавшись під опіку святої Матері-Богородиці.
Це свято залишається одним з найшановніших у народі і в наші дні.
