В темряві безумного століття від людей не забери Покров

   Стояли прозоро-світлі дні бабиного літа 910 року від Різдва Христового. Запах опалого листя і тихий димок осінніх вогнищ змішувався з тривожнім димом попелищ, війни і розорення - Константинополю загрожували сарацини. В ніч на 1 жовтня у Влахернській Богородичній церкві, у якій зберігалися ризи Матері Божої, правилася всеношна служба. Тривожно, мабуть, звучали голоси хору, ревний шепіт прохань про захист. Близько четвертої години ночі константинопольський юродивий на ім'я Андрій, підвівши очі, побачив Царицю небесну, що стояла в повітрі і молилася за людей. Богоматір підійшла до престолу, зняла зі своєї глави світосяйне, велике і страшне покривало (омофор) і розпростерла його над присутніми, беручи їх під свій захист. Святий Андрій тільки й спромігся запитати свого учня Єпифанія (опісля патріарха константинопольського):
-    Чи бачиш брате, Царицю і Богиню всіх, яка молиться за увесь світ?
-    Бачу, святий отче, і жахаюсь, - тільки й відповів йому учень.
   Звістка про святе з'явлення блискавично облетіла Константинополь і дала надію, що Господь молитвами Заступниці визволить його жителів від біди. Так і сталося - скоро сарацинів відігнали, а потім і розгромили війська імператора. Знаменно, що видіння це було блаженному Андрію, родом - слов'янину. І саме у слов'янських землях це свято отримало найбільше шанування. З середини ХІІ століття день Покрова Богоматері став офіційним церковним святом України-Руси. Цього дня всі віруючі прославляють свою небесну Заступницю, співаючи: «Величаємо Тебе, пресвята Діво, і шануємо Покрову твою святу, бо тебе бачив святий Андрій у церкві, як за нас Ти Христу молилася». У хвилини відчаю і зневіри ми знаходимо заступницю у Божій Матері. І ми кличемо у високому і далекому небі, щоб воно стало близьким і доступним.
    В акафісті Матері Божій є прекрасні слова: «Радуйся, мосте, що провадить від землі до неба», «радуйся, відчинення райських дверей». Пречисту Діву називають іще Вратарницею, що двері райські вірним відкриває. У Києві у Володимирському соборі є велична картина художника Васнєцова «Страшний суд». Ангел суду грізно тримає сувій з усіма справами людськими. Час, відпущений людству для наближення до Бога, закінчився. Час, відпущений для покаяння, вичерпано. Грізний і сумний погляд Христа, що возсідає на Престолі слави. Хто може виправдатися перед лицем Його? Але придивімося уважніше: трагізм, жах і безповоротність Страшного Суду пом'якшує Матір Божа, яка близько-близько схилилася до плеча свого Сина і шепоче Йому слова про помилування...
    На Голгофі в особі Іоанна нею усиновлений був весь рід людський. Усиновлені всі ми, неслухняні, ліниві, грішні, богохульні. Непорочна Діва вистраждала біля хреста Голгофи право на заступництво всього людства, яке рветься до неба і водночас безсило никне до землі.
    Власне, всі 20 століть наповнені прикладами предивної боротьби Господнього правосуддя і ніколи ще не переможеного милосердя Пречистої діви. Як пише Є. Поселянін у книзі «Богоматір», одному афонському монастиреві загрожували розбійники, і воля Божа була в тому, щоб інколи були покарані розоренням обителі за нерадиве життя. Тоді ігумен, який щиро молився перед іконою Богоматері, почув від цієї ікони голос, що попереджав про небезпеку. Син Божий хотів закрити своєю рукою вуста Пречистої, але Богоматір відвела Його руку від своїх вуст і повторила попередження. Монастир був врятований. Ікона ця, яка називається «Відрада» або «Утішення», і нині знаходиться у Ватопедському афонському монастирі.
    Українська земля теж знає незліченну кількість випадків заступництва Матері Божої та зцілення від чудотворних ікон.
     Під час осади турками і татарами Почаївського монастиря у 1675 році над Свято-Троїцькою церквою сталося чудесне з'явлення Матері Божої. Пресвята Діва у супроводі Ангелів і Йова Почаївського розпростерла покров-омофор над своєю обителлю. 50 тисячне військо у великому страху відступило від монастиря.
   Чудотворні ікони Матері Божої на землі українській - Вишгородська (Володимирська), Почаївська, Козельщанська, Охтирська, Касперівська,  та інші - відомі своїми чудесами всьому світові.
     Але варто остерігатися поверхового ставлення до свята. Якщо ми сприйматимемо велике свято Покрови Матері Божої лише як нагоду на хвилину забігти до церкви і бездумно поставити свічку, то ми під цей Покров навряд чи потрапимо. Більше того, якщо ми вважатимемо з'явлення Пречистої у Влахернах лише історичною подією, ми ніколи до цієї події не доторкнемося. Церковне свято, за висловом митрополита Антонія Сурожського, це подія, яка сталася в минулому, але при цьому лишається з дня в день, поки стоїть світ, конкретною, могутньою реальністю. Через подію, означену святом, божественна вічність вторгається у час. Бо вічність не у майбутньому, вічність є Сам Господь. І над кожним, хто припадає до Пречистої, Матір Божа тримає Покров, розпростертий тисячу років тому у Влахернській церкві.
    ... Стоять прозоро-світлі дні бабиного літа 2001 року від Різдва Христового. Запах опалого листя і тихий димок осінніх вогнищ змішується з тривожними димами всесвітньої пожежі, війни і розорення.
    Пресвятая Діво, покрий людство чесним твоїм Покровом і визволи його від усякого зла...