Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Качкан В. Володимир Качкан : „Якби я мав сто рук і жив сто літ!..„



Нещодавно у Львові вийшла шоста-сьома книга академіка Володимира Качкана „Хай святиться ім'я твоє: Історія української літератури і культури в персоналіях (ХІХ-ХХ ет.)". Завершено велику працю, що розпочалась двотомною книгою „Українське народознавство в „Іменах". Про її значення для української культури з автором розмовляє відомий критик Євген Баран.

- Пане Володимире, завершився ще один етап роботи над історико-літературознавчим серіалом „Хай святиться ім'я твоє..." - вийшла з друку шоста-сьома кни­га задуманого десятикнижжя. Що відчуваєте по завершенні роботи?

- Якесь душевне роздвоєння. З од­ного боку, перед моїми очима, наче живі, і досі ходять, бесідують, сперечаються, мріють і творять щось не­перехідне, непроминальне в нашій історії, культурі, літературі - Олександр Барвінський, Іван Кревецький, Сильвестр, Богдан, Микола та Лев Лепкі, Микола Бутович, Ольга Дучимінська, Іван та Юрій Липи, Володимир Залозецький, Олена Кульчицька, Роман Купчинський, Іван Раковський, Іларіон Свінціцький, Воло­димир Січинський, Мелетій Кічура, Степан Чарнецький ... - сотні і сотні імен, визначних постатей, що зали­шили глибокі сліди в національній духовній скарбівні, та, на жаль, і досі або не видобулися з-під бетонної товщі колишніх комуно-заборон, або ж малознані й дотепер через наше лінивство, нерішучість  - і  так і не вве­дені до наукового обігу.

Ось на цьому полі і працюю вже не один десяток літ, явивши читачам двотомник „Українське народознавство в іменах" (К.: Либідь, 1994, 1995), ще кілька книг з українознав­ства, а відтак уже й 7 томів задума­ного серіалу.

З другого ж боку, - я  вже весь у наступних книжках, адже здобуто й опрацьовано гори архівного матеріалу (що вартують тільки понад сімсот листів Богдана Лепкого та до нього; більше тисячі листів Марії Кру-шельницької до чоловіка Антона та синів Івана й Тараса, адже через цей історико-культурологічний та почуттє­вий пласт можна збагнути досі не­знані, пофальшозані сторінки нації), перечитано, переосмислено, про­аналізовано силу-силенну першопублікацій давньої періодики, творів ав­торів через першовидання, значну кількість яких реконструйовано за автографами, перекопано гори віддаленої і наближеної до нас у часі критики, виважено у традиційно-поступальному ключі не одну філософсько-естетичну концепцію - і вже думка не дає спокою, практично щодня щось народжується з-під пера.

- У Вашому науковому доробку переважають праці з питань українознавства. Чи таки насправді потрібно захищати українознавство в Україні?

- Найперше, уточню: у моєму розумінні українознавство - це система знань, духовних вартостей. Тому, з дозволу сказати, моє українознавство сягає глибин українського мовознавства, фольклористики, літературознавства, еонографії, пресології, історії, філософії, права, педагогіки, редакційно-видавничої діяльності і т.п. в ретроспекції.

 З'яв­ляються новітні українофіли, віджи­вають ідеї старого москвофільства, тотальний шовінізм та доморощене упідлення, запроданство та мамлю-ківство - все це, як блощиці, невидимо розповзається територією етно­су, спричиняється до поглибленого раноутворення на тілі й душі значної частини українства.

Задумаймося: визначний поет-молодомузівець Василь Пачовський писав 20 січня 1909 р. зі Львова до Івана Кревецького, дійсного члена НТШ та багатолітнього директора бібліотеки товариства: „... Каламутна филя дня покрила міменою нашого духа і нічого не твориться в культурі, а мелеться старі булки на завтрашній хліб. А берись за що-небудь по своїй силі, обкинуть тебе намулом і покри­ють темрявою без сонця. Куди ж ро­дитися духови на такій яловій ниві...

Не дурно один письменник пішов на посла, другий ґаздує в парцелян-. та, третій пише від руки поправляючі задачі анальфабетів, четвертий пише про гній, бо скорше знайде узнане і пошану, та не скаже йому патріот на­шого времени, що псує папір пожи­точний...

Бути письменником в нашій безісторичній епосі занепаду, треба ге­роїзму і страшенної енергії перед тьмою апатії до всего творчого, що виходить поза „завтрій день".

Скажіть: не вбачаєте паралелей з днем сущим, не звучать слова архи-актуально? Ось вам і одна з причин поглиблювати, популяризувати, утверджувати - і, звичайно, захищати від завуальованого та відкритого ворогівництва та псевдонауки українознавства саме в Україні.

- А ось персоналізація українознавчих питань - чи не є це звуженням самої проблеми?

- У Вашому запитанні-натяку прихована протилежна відповідь. Чому? Ось послухайте: питаю студентів-філологів, аспірантів, досвідчених вчителів, що вони знають про Леся Гринюка, Богдана Бору, Олександра Бойківа, Михайла Ломацького, Григорія Цеглинського... У найкращому випадку, хтось натякне на те, що, мовляв, чув про те або інше прізвище.

Здивуєтесь?..

Читаю один з розділів кількатомного поважного видання - про драматургію. І теж подивований, бо там навіть через кому не згадано Григорія Цеглинського, саме того автора, з-під чийого пера вийшло понад 40 праць („Кара совісті", „Соколи", „На добродійні цілі", „Тато на заручинах", „Шляхта хо-дачкова", „Аргонавти", „Тор-гівля жемчугами"), з чиїм іменем досить критичний Іван Франко пов'язував бурхливий розвиток теат­рального мистецтва не лише в Галичині, а й у всій Україні та за її межами.

І так майже у кожній дисципліні, науковому   напрямі. Тому-то і збагнув давно, що допоки не повернемо на українське етнополе сотні і тисячі знищених, поскрибованих, колись заборонених та й досі замовчуваних імен, доти і будемо „переповідати" своїм дітям та онукам не­правдиві сторінки великої і насправді величної книги національної історії, замі­нюючи штамповані загаль­ники, типу: „на принципах соцреалізму" - на словесні викрутаси:   „на   засадах правди, справедливості".

Переконаний: тільки персоналізація галузей науки є найперспективнішою, найневідкладнішою справою не поодиноких вчених, а передусім відділів науково-дослідних інститутів, регіональних центрів. Повернувши нації із забуття максимальну кількість персоналій, матимемо підставову можливість говорити і писати про неперервніст традицій, про спадкоємність досвіду попередників, зрештою, - про процес у літературі, культурі тощо.

Усвідомлюючи це, і творив власі книги. Тішуся, що на цій царині плідно працюють історики, філософи, етнологи, пресологи, літературо- та мистецтвознавці Володимир Сергійчук, Юрій Шаповал, Анатолій Погрібний, Сергій Білокінь, Володимир Ляхоцький, Наталя Сидоренко, Ірина Матяш, Олександр Мукомела, Степан Хороб, Володимир Панченко...

- Володіючи такою джерельною базою, чи ж не було у Вас спокус спробувати себо у написанні белетризованих біографій,  адже досвід власне художнього осмислення життя у Вас теж достатній?

- Тут, пане Євгене, ймовірніше виглядає не спокуса, а потреба. Звичайно, за плечима досвід значний. Вивчаючи свого часу народне мистецтво у найрізноманітніших видах та проявах, життєво-творчий шлях найвиразніших його представників, я видав документально-художні романи, повісті, нариси, есеї „Барви веселки", „Гори і доли", .„Анатолій Мокренко", „Світло високого дня", „Чари верховинської книги", „Грона любові", „Жива глина" та ін.

Збирався зробити документальний роман про Михайла Павлика, цю визначну постать, яку без перебільшення називають поруч з І. Франком. Та ось така парадоксальність: Франкові все ж таки видали 50 томів, для М. Павлика - не спромоглися і на двотомник вибраного.

- Останнє питаня - традиційне: що з творчо-наукових планів можете оприлюднити?

- Завершується робота над великим навчальним посібником-хрестоматією „Нарис історії української культури в персоналіях"проситься до видавництва рукопис поетичної книжки „Вогонь твоїх очей (ліричні медитації у розповні літа)". А на столі... На столі все нове й нове до наступного тому серіалу „Хай святиться ім'я твоє...". А ще час від часу вкрадуся та й піджену розділ роману  „Небесія"...

Розмовляв Євген БАРАН

// Західний кур'єр. - 2004. - 22 квіт. - С. 8.

 

Оновлено 19-05-2019
© 2017. ОУНБ iменi I. Франка