„До книги і з книгою...”

Качкан В. Хай святиться ім'я твоє: Історія української літератури і культури в персоналіях (XIX - XX ст.). - Книга шоста-сьома. - Львів, 2004. - 720 с.

Саме така була „накреслена Всевишнім стезя" (с. 713) Володимиру Качкану. Наповнений „духом українства" письменник присвятив себе науково-дослідній роботі, а перш за все - рідній культурі, її історії, повертаючи заборонені, поскрибовані та забуті імена. А свідченням цього є „Українське народознавство в іменах", багатотомний монографічний серіал „Хай святиться ім'я твоє: історія української літератури та культури в персоналіях (XIX-XX ст.)" та тисячі інших публікацій автора.

Багато зібраних матеріалів автор публікує вперше, даючи читачам „унікальну можливість осмислити життя і творчість визначних суспільно-гро­мадських, національно-патріотичних, просвітницьких діячів, літераторів, культорологів, істориків, фольклористів, етнографів, редакторів, публіцис­тів, пресо- і книгознавців" (с. 4). Зібрані і опубліковані тексти - це результат багаторічних систематичних пошуків маловідомих матеріалів. Це повер­нення до національних джерел, до традицій, які завжди є актуальними, незважаючи на моду та епатаж сучасної епохи. Богдан Лепкий, Катря Гриневичева, Мелетій Кічура, Степан Чарнецький, Марія Крушельницька, Роман Смик, Мирослав Романюк - постаті, які стають центральними у шостій-сьомій книзі українознавчого монографічного серіалу В. Качкана „Хай святиться ім'я  твоє...". Їх „образи" автор вибудовує, вивчаючи епі­столярну спадщину, щоденникові записи, автографи творів, архівні доку­менти біографічного характеру, фотоматеріали, спогади, раритетні матеріали в Україні та за її межами.

Так, у 2001 році вийшла друком праця автора „Журавлі повертаються...: З епістолярної спадщини Богдана Лепкого". Її своєрідним продовженням є перший розділ рецензованої книги „У натужному леті до „Журавлів...". Тут В. Качкан надалі відкриває для нас „сторінки Лепкіани", подавши кілька ліричних поезій Б. Лепкого, а також окремі листи письменника і листи до нього, які не були ще надруковані. Важливе значення має вступне слово („Безмежжя болю словами описати годі..."), де дослідник групує і подає оцінку епістолярію, а також примітки й коментарі, що допомагають не тільки зрозуміти самі тексти, а й з'ясувати, ким був той чи інший адресат. Наприклад, вивчаючи листи Б. Лепкого до О. Барвінського, автор виразно і чітко формує характеристику Лепкого-політика, „реаліста-мислителя", а також його позиції поета-україніста. А листи до М. Коцюбинського висвітлюють питання перекладу на польську мову і друк окремих творів останнього, презентують деякі теоретичні спостереження над станом української літератури. Але якщо більшість листів Б. Лепкого була опублі­кована у праці „Журавлі повертаються...", то листи, адресовані письмен­нику, стають доступні широкому колу читачів фактично вперше (серед них листи від Олеся Бабія, Олександра Барвінського, Катрі Гриневичевої, Станіслава Дністрянського, Ольги-Олександри Дучимінської, Олени Кульчицької, Романа Купчинського, Івана Мірчука, Василя Пачовського, Василя Сімовича, Романа Смаль-Стоцького, Михайла Яцкова та ін. - всього 114 листів). В. Качкан зазначає: „Фактично кожен з надісланих йому листів - то неоціненна сторіночка нашої проминулої та, на щастя, непроминальної історії, поступу нації до власної держави" (с. 10-11). У них від­кривається світ (мистецькі зацікавлення, коло автури, з якою підтримував певні стосунки) як Б. Лепкого, так і світи багатьох, хто довіряв свої „думки та сум'яття душі" Б. Лепкому. Хочеться закцентувати на листах Романа Купчинського, в яких є і „погляд на художню творчість та поезію, зокрема, і малознані деталі до його ж таки та Богдана Лепкого життєписів, і прогностичні погляди як на літературний рух, так і на суспільний розвиток" (с. 13), а також на „листи-сповіді" Катрі Гриневичевої, оскільки „кожен лист, а чи навіть окремий рядок - це ті таємниці, до яких ще і не підступався жоден історик літератури, а чи дослідник її мови і стилю" (с. 15).

В. Качкану вдалося, зберігаючи в основному авторську стилістику, максимально відтворити зміст, характер листування, „дати можливість і, що найважливіше, документальний матеріал дослідникам". А чітке структурування та хронологічна систематизація листів, покажчик їх місцезнаходження ще раз засвідчують високий науковий рівень праці В. Качкана. Коротка автобіографія, а також „ювілейний погляд-синтез на Богдана Лепкого через епістолярій" („Якби я мав сто рук...") забезпечують цілісність і повноту такого дослідження, а також презентують авторську інтерпретацію поданого епістолярію, своєрідну візію-бачення постаті письменника через призму його біографії. Увагу зосереджено як на художній, так і на „історико-літературознавчій, редакційно-видавничій і публіцистичній, суспільно-політичній, просвітницько-культурологічній амплітуді життєтворчості Богдана Лепкого" (с. 211). І навіть деяка пафосність „ювілейного погляду-синтезу..." не позбавляє текст наукової ваги і цінності.

Зрештою емоційність, чітка національно-патріотична позиція, шанобливе ставлення до традицій та історії української культури - невід'ємні риси мислення і стилю В. Качкана. Всі персонали, які потрапляють в поле зору його досліджень, розкриваються у новому ракурсі, як яскраві самобутні цікаві особистості, що є своєрідною ланкою у розвитку української літератури і культури.

Так, у розділі другому автор запрошує нас у „біографічну мозаїку", творчість, світ листів і „голос оповідань" Катрі Гриневичевої („Вкинула світла на далекі дороги суспільності..."). В. Качкан прослідковує різні лінії взаємин письменниці із І. Франком, В. Стефаником, А. Шептицьким та іншими визначними діячами того часу. Цінними є список джерел, які містять матеріали до біографії Катрі Гриневичевої, логічний і виважений, професійний літературознавчий аналіз її творчого доробку (від першої і до останньої книжки), а також розгляд і оцінка масиву листів. Додані окремі художні твори („Під чужим небом", „Параска Гоголь", „Як згасне день...", „Із книг вигнаного народу", „Зустрічі з поетом") є цікавою і доречною ілюстрацією авторського дослідження творчої манери та стилю Катрі Гриневичевої.

Ще однією постаттю, яку представляє В. Качкан, „постаттю у терновім вінку", є Марія Крушельницька. Центральним у її біографії виокремлено трагічний мотив „перекопаної долею дороги" (увірування у міф щасливої великої радянської України і переїзд на схід). У підрозділі „Мережила словом і гори, і доли..." виведено жанрово-тематичну та образно-стильову типо­логію драматичної, прозової та публіцистичної творчості М. Крушельницької. І знову маємо нагоду безпосередньо опинитися у художньому світі письменниці, перечитуючи зразки оповідань, новел, етюдів, статей, підібраних В. Качканом („Прокляття", „Прощання", уривок із статті „Нова жінка" та ін.), а також епістолярну спадщину (листи до чоловіка Антона Крушельницького, до сина Івана, до сина Тараса.

„Нове прочитання Мелетія Кічури", зроблене дослідником, інтригує „незачовганістю", цікавими фактами біографії письменника, а також високою оцінкою його поезії, про яку читаємо: „у його палітрі гарно й мирно сусідують мітингово-заклична плакатна публіцистика й тонка лірика; раціонально-філософські строфи з метафорично-образними етюдними малюнками та ескізами - все це розкриває багату кольорами гаму поетичної стилістики автора". І якщо в цій розвідці головною концепцією аналізу стають біографічні факти та твори письменника, то в наступній розвідці постать Степана Чарнецького повніше презентована „в культурному оздобленні свого часу", зокрема у контексті „Молодої Музи". Його поетичні твори проаналізовано у тематичному та формальному планах, згадано й про досягнення письменника у галузі прози та розвитку театральної справи в Галичині (що засвідчують опубліковані окремі поезії, прозові та публіцистично-критичні твори)."

Розділ третій „Як слово думку у вінець вбира..." (критико-літературознавчий калейдоскоп) складають рецензії на книги та відгуки на дисертації, автореферати.

Ілюстрований додаток містить фотоматеріали, відбитки документів, копії листів, які разом з примітками та коментарями, іменним покажчиком, а також покажчиком періодичних видань та списком скорочень є суттєвим доповненням до праць, професійно створених автором „на основі архівних джерел, раритетів, давньої газетно-журнальної періодики та епістолярію". Про В. Качкана ж маємо можливість дізнатися із резюме та фрагментів автобіографії („Мої пороги та узвишшя").

Рецензована книга В. Качкана, як і всі його попередні публікації, позначена тайною відкривання - висвітлення нових і досі невідомих сторінок історико-культурного минулого України. Актуальність таких досліджень і публікацій очевидна.

Т. ТЕБЕШЕВСЬКА

// Перевал. - 2004. - № 2. - С. 177-179.