Літературознавче розкрилля духу
Качкан Володимир. Іван Хланта: Біобібліографічний покажчик. - Ужгород : ВАТ „Патент", 2008. - 458с; іл.
Неперебутньою літературознавчою з'явою на наукових виднокругах сьогочасся є праця професора В. А. Качкана про відомого фольклориста, бібліографа, літературознавця, мистецтвознавця і педагога Івана Васильовича Хланту, творчо-наукове розмаїття якого далеко поза рідне серцю та глибоко знане до прадідівських етнічних джерел Закарпаття. Своєрідність укладання такого штибу видань полягає у тому, що сучасна філологічна наука модерних літературних експериментів почасти прагне екстраполюватися від такого скрупулістичного клопоту, спогірдливо спихує бібліографію на „пропахлонафталінне маргінесся". Безсумнівно, в тому нема рації, особливо, коли споглянено на такий творчо-науковий феномен, яким постають колосальні напрацювання І. Хланти - доктора мистецтвознавства, лауреата і ім. В. Антоновича, автора огрому наукових статей, рецензій, розвідок, фольклористичних монографій, бібліографічних покажчиків та численних ще не виданих книг.
Пірнувши у глибини народної мудрості, сутнісно, аж до генетичного рівня, пізнавши духовне єство своїх краян через пісню і таїну казки, і зібравши та видавши таке могуття книг - ось де секрет істинної народної любові і визнання, ось у чому нетлінне багатство! „Нагромадити силу-силенну різножанрових матеріалів, - відзначає автор передмови до книги професор В. Качкан, - і на відповідному рівні покласти цей багаж у „банк пам'яті" нації - значить, вирости духовним багачем, володарем капіталів, яким одна, найвища ціна - незнищенність...". Тому й закономірною є ота справжня, непідробна повага у людей, щиру наявність якого бачить укладач книги: „Мабуть, у вас, закарпатців, не так глибоко проростає корінець захланності, заздрості та запопадливості, бо, приміром, такої рясноти відгуків, навіть на покажчики - у наших краях [Галичан.- М. С.] - і уваги б не звернули. Ну, а вже при живому писати повісті, поеми та й укладати пісні - це просто диво! І дуже гарно, що можна і є кому скази дяку Авторові; у нашій стороні чекають, аби закрив очі, а тоді шукають епітетів: великий, видатний, визначний і т. п.".
Науково-популярне видання постає цілісним, тематично цікавим і змістово повновартісним і оригінальним згідно задуму розкриллям філологічної думки. Перш за все впадає у вічі композиційна продуманість книги, де спостерігаємо широку амплітуду наукової стилістики біографічних розвідок, рецензій, обрамлених розмаїттям поетичних присвят шанованому закарпатському науковцю.
Авторська передмова академіка В. А. Качкана, оглавлена красномовним мотто „Божі дари - чоловіцькі труди", повідає читачам про основні етапи науково-творчої стезі невтомного дослідника із широчезною літературно-мистецько-публіцистичною паводдю праць. А яким тонким душевним щемом пройняті та майстерно словом вимережані такі суголосні з отим казковим потаєм'ям народної душі високохудожні поетично-прозові слововзори, як от: „У селі-велетні, що сокотить славною історією та працелюбством тисячі люду, переметаються перевесла вічності - від зеленлисту - до червінно-оранжевого схлипу осені та білопінної чистоти неба, до якого зводять високість духу бані та шпилі пресвятих церков Покрови Божої Матері та Різдва Пречистої Діви Марії". Або ж освячені таїною родинного тепла майстерно ословлені такі близькодалекі кожному з нас візії минулого: „Моя уява і пам'ять десь взялися за руки і бродять вуличинами, мовби відпитують, а де тут хата, у якій серед молитов гойдалася колиска, у яку сама Діва Марія клала хлопчині Іванкові долю, а батько Василь через важку щоденну від зорі й до зорі роботизну замішував ситний і тривкий хлібець. Певно, та колисочка і нині камертонує сущим в сімейно-родинному колі роки та й роки, як Йванко випурхнув горобцем за поріг хати, бо Боже провидіння дало йому у торбу книжки, а не меч, вдарувало невидимий пергамен-наказ, де він згодом усвідомлено вичитав: „Треба йти мені дуже далеко, щоб до себе самого прийти...".
... І вже зовсім фантасмагорично-феєричними образами під мелодійно-тужливе розскрип'я колиски з ветхих прадавен постає предвічний Дідо-Всевідо, зображений у закарпатських казках як втілення духовної мудрості народної: „...І я, наче живого, бачу якогось велич-чоловіка, що, й не скинувши з плеча торбу, не розгладивши довге пасмо-волосся та сивезну, як світ, бороду, переводить розмову з путником, що, видать, перепитує про дорогу до села, дивиться з серцем великого навчителя, а відтак, умовно вказавши пальцем, пишіть, шукачі діамантів людського духу, нотуйте, побільшуйте в слові і через нього мудрість, мо', стане з вас хтось „чолом і серцем віку", творіть!".
Від багатоманіття науково-творчих зацікавлень І. Хланти котилися буйним повноголоссям хвилі добірного фольклорно-мистецького, публіцистичного збіжжя, пожнив'ям якого стала велетенська творча спадщина, переперевеслена в тугий сніп книгою-покажчиком.
Як вже спогадувалось, книга має добре продумане і вмотивоване змістове полотно, де автор чітко розподіляє за напрямами, жанрами, типами та способами відображення дійсності скарбівню визначеного у всеслов'янському просторі вченого-етнолога.
Розділ „Окремі видання" розповнений сімдесяти чотирма позиціями книжкового формату видань впродовж 1976-2008 рр. Тут і дослідницькі розвідки з фольклору та літератури; поліжанрові збірки усної народної творчості; мистецтвознавчі, літературознавчі шкіци та есеї; скрупульозно відредаговані і подані в готовому належному форматі труди численних вчених-філологів; ґрунтовні біобібліографічні покажчики; методико-навчальні програми, рекомендації та посібники; тематичні збірники; так само виділяється і з позицій уже готових до видання праць найрізноманітнішого тематичного наповнення і сюжетного характеру, а саме: збірки казок Українських Карпат, українські пісні румунського Багату, збірники нородних переказів та легенд, оригінальні за способом підбору форми монозбірні (книга пісень одного села чи ж казковий набуток одного оповідача); бібліографічні покажчики „Василь Густі", „Ласло Балла", „Пісні русинів-українців Сербії".
І не просто подається бібліографічний спис чисельних видань - професор В. Качкан детально описує змістову канву, виакцентовуючи сюжетні підрозділи, як ото маємо на прикладі опрацювань жанру народної пісні з її обрядовими, родинно-побутовими, баладними, жартівливими і танцювальними розквіттями. А представлене публіцистичне розмаїття рецензій та відгуків на праці І. Хланти свідчить про резонансність його напрацювань, щиру зацікавленість таким врожайним творчо-науковим полем дослідника.
Мабуть, немає жодного публіцистичного видання Закарпаття, де б більш як за сорокаріччя не друкувався шанований І. Хланта. А з улюбленого дітища дослідника - фольклорних записів, видавнича матеріалізація яких розпочалася з 1981р. й триває дотепер, - поназбирувалось аж 180, і чого тут тільки немає! Це і казково-сюжетні побутово-соціальні перипетії бідних і заможних, і як баба з нечистою силою воювала, й про добрих і лихих царів, і чому цигани не мають церкви, й співанки-коломийки, вертепні пісні, і всеможливі жарти й фіглі-несть числа отому тематичному обширу фольклорних надбань, зібраних по крапельці, схоплених чисторосяних відблисків народної мудрості!
У розділі „Літературознавчі статті та рецензії" виосібнюється понад дві з половиною сотні щонайрізноманітніших глибоко виважених науково-публіцистичних розмислів І. Хланти. Тут і глибоко фаховий аналіз ще молодого науковця над українською класикою (Панас Мирний, В. Стефаник) та білоруськими „мастаками пера", а вже коли на початку 90-х років з красного письменства впала пелена соціологізатарського облуддя, з-під пера дослідника на кін літературознавства лягли статті, нариси краєзнавчого характеру, як от розвідки про історика та літературознавця О. Довганича, поета Р. Офіцинського, класика закарпатської літератури Ю. Бортоша-Кум'ятського, краєзнавця і письменника В. Пагирю, письменника В. Шкірю, поета І. Чопея, драматурга П. Ходанича, літературознавця М. Зимомрю та багатьох-багатьох інших чарівників талановитого пера.
Двокрилля педагогіки, ім'я яким - доброта і вимогливість, - предмет аналітичного мудрування над близькими його серцю дидактичними версіями П. Лісового, Д. Поповича та вірного сина свого роду і народу О. Духновича. Щиро просльозилося перо патріота І. Хланти над стражденним життєвим „льосом" в рецензіях на літературну творчість репресованих закарпатців, курликнуло тужливим відскрипом над долею нашої письменницької діаспори. З духовних вершин йдуть творчі ужинки визначних літературознавців (рецензії І. Хланти на книги В. Качкана „Українське народознавство в іменах" і „Хай святиться ім'я твоє" та бібліографічний покажчик М. Мушинки).
Півторадесятколітнім ожмуттям перевеслено у збірнику понад сотню мистецтвознавчих статей. Це і фанатично відданий мистецтву творчий колектив Державного заслуженого Закарпатського народного хору, який із синівською любов'ю до рідної землі прокладає золоті мости взаєморозуміння між закоханими в пісню людьми; дивовижжя танцювального таїнства цього ж колективу та оркестрову групу - теж не оминув увагою І. Хланта.
Рясніють публікаціями про фольклорний ансамбль „Ґаздині" із с. Пацканьово Ужгородського району чи не всі закарпатські періодичні видання, а також і про те, як очищально-облагороджувальну місію сповняє духовна пісня, що благодатним іссопом низходить від Ужгородського Хресто-Воздвиженського кафедрального православного хору та дитячого хору духовної пісні с. Нижнє Селище Хустського району.
І. Хланта у своїх мистецтвознавчих студіях то поринає у кольоровий дивосвіт вишивки (рецензія на книгу Н. Ф. Герцег „Оксамитовий світ вишивки"), то вводить поціновувачів образотворчого мистецтва у світлий світ художників В. Гунгура, М. Конара, скульптора В. Олашина. Прекрасне продовжувати у плівці - звучить як благословення І. Хланти телевізійникам народної кіностудії „Едельвейс", бажаючи віднайти овиди творчих самоцвітів.
Автором книги наведено понад півсотні статей педагогічного та культурологічного характеру. Тут і досить сміливі як на початок реакційних сімдесятих років дописи про стан українського мовного питання в державі („Плекаймо рідну мову", „Про роботу мовно-літературного кабінету...", „Літературний матеріал на уроках мови" тощо), і відверті роздуми щодо непростого стану національного питання в Закарпатській Україні початку нового тисячоліття, і численні інформаційні довідки як про видатних культурологів і педагогів краю (В. Сможаника, В. Гуцило, О. Хланту, І. Кавку), так і про релігійну діяльність визначних духівників краю о. Ю. Кениза і о. М. Кениза. Доброго серця І. Хланти вистачає і для вболівання за геть далеко не філологічно-мистецькі чи подібного штабу проблеми, як бачимо з його публікації „Захистімо чотириногих друзів [собак]" // Трибуна. - 2005. - 30 лип. - С. 12.
Виокремлюються у виданні 38 статей про українців Румунії та Сербії: І. Хлантою були здійснені плідні фольклористичні експедиції на Балкани, а вже про культурне буття наших земляків на румунських теренах компетентнішого знавця годі й шукати. В кінці поміщено назви ґрунтовних дописів про українських краєзнавців, письменників, культурологів Румунії - О. Бевку, Ю. Павліша, М. Курелич, І. Лібера, П. Романюка, про українське земляцтво Банату й Мароморощини, їхнє духовно-культурне життя...
Більше півтисячі позицій нараховує розділ „Література про життя і творчість" - це величний ужинок вдячності і непідробної поваги до І. Хланти від численної громади гуманітаріїв України та зарубіжжя, які поофірували йому таку кількість статей, відгуків, рецензій за його копітку і невсипущу працю! Цю палітру прекрасно доповнюють поміщені в книзі „Відгуки про фольклористичні, літературознавчі, бібліографічні та мистецтвознавчі праці Івана Хланти", а суцвіття світлин яскраво унаочнює широчінь географіїі теплоту творчих зустрічей Майстра. У цьому академічному виданні є „Іменний покажчик", реєстр періодичних видань. І, як підсумок, - поважне літературознавче слово про культурологічний подвиг І. Хланти доктора філологічних наук, професора Кіровоградського державного університету ім. В. Винниченка - Василя Марка.
Біобібліографічна праця - вагомий внесок нашої філологічної науки, щедрий дарунок українській культурі і, безумовно, вартісне надбання української інтелектуальної еліти, що увіковічнить у друкованому слові безцінні коштовності етнонародної поетики всієї культурологічної ниви.
Микола СУЛЯТИЦЬКИЙ
// Перевал. - 2009. - № 1-2. - С. 140-142 ;
Слово і час. - 2009. - № 3. - С. 114-117 ;
Вечірній Івано-Франківськ. - 2008. - 4 верес. - С. 10.
