Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Персоналізатор сучасного українознавства



(П'ята книга енциклопедичного серіалу Володимира Качкана „Хай святиться ім'я твоє..." (Львів, 2002. - 470с.)

Незважаючи на явну кризу українській видавничій справі, в Україні і зараз виходить велика кількість добрих книжок. Правда, їх тиражі (в порівнянні з українськими радянськими виданнями) жалюгідно низькі. А виходять вони здебільшого на кошти авторів та спонсорів. Великим плюсом цієї літератури є її розкованість, відсутність цензури, автоцензури, „заборонених" тем та вказівок зверху.

До такої літератури належить і п'ята книжка івано-франківського професора-літературознавця Володимира Качкана „Хай святиться ім'я  твоє" виданого Львівською науковою бібліотекою та Науковим товариством ім. Шевченка накладом 500 примірників.

Серіал „Хай святиться ім'я твоє" є продовженням двотомної праці В. Качкана ,,Українське народознавство в іменах". Кожна книжка цього серіалу представляє читачеві низку невідомих, призабутих, репресованих і навмисне замовчуваних імен визначних людей української історії і культури. І все це подано не на основі якихось куценьких інформацій, а на основі глибокого вивчення архівів та епістолярної спадщини цих людей, що знаходяться в державних установах (колишніх суворо засекречених архівах КҐБ), але й в архівах приватних людей, головним чином, родичів представлюваних осіб. Часто він подає детальні біографії цілих родин. В додатках наводить фотографії, факсиміле документів, листів, протоколів, судових вироків тощо.

В першому томі він подав огляди життя і творчості визначних священичих родин в Галичині. На першому місці це - вісім братів священичої родини Заклинських (з яких двоє - Богдан та Корнило жили в Чехословаччині). Далі йдуть нариси про Антона Могильницького, Антона Петрушевича, Василя Ільницького, Омеляна Огоновського, Юліяна Целевича, Євгена Желехівського, Володимира Шухевича, Наталії Кобринської, Євгена Олесницького, Івана Крип'якевича, Олени Кисілевської, Володимира Охримовича та Ярослава Весоловського. Кожен з тих людей вніс неабиякий вклад в українську культуру.

Другий том представляє нам 18 портретів людей, що за тоталітарного режиму не сміли навіть згадуватися. Це - Богдан Дідицький, Омелян Партицький, Андрій Чайківський, Степан Смаль-Стоцький, Олександр Колесса, Василь Доманицький, Василь Сімович, Ольга Дучимінська, Петро Франко (син Іван Франка, замовчуваний радянською владою).

У третьому томі поміщено понад сотню українських документів про життя і творчість 24 українських учених, письменників та публіцистів, більшість з яких змушена була жити за межами України: Юліана Романчука, Степана Сірополка, Антона Крушельницького, Івана Брика, Зенона Кузелю, Михайла Галущинського, Уласа Самчука, Євгена Пеленського та інших. Але є тут і обкладинки, заголовки або перші сторінки понад сотні рідкісних часописів, видаваних у Західній Україні в міжвоєнний та воєнний період, часописів, які в радянський період знаходилися лише у спецфондах.

Четвертий том є продовженням попередніх. В ньому подано нове прочитання біографій відомих людей (Анатолія Свидницького, Михайла Павлика, Богдана Лепкого, Олекси Іванчука), але й розвідки про цілі родини галицьких просвітян Цегельських, Макогонів, Купчинських та інші. Книжка закінчується розділом „Галицькі греко-католицькі священики - носії національної ідеї" (с. 345-351), в якій крім А. Шептицького, Павла Василика, Софрона Мудрого, А. Петрушевича, названо кілька десятків імен.

Починаючи третім томом, кожна книжка має іменний покажчик та інші покажчики, які дуже облегшують користування виданням.

І ось перед нами п'ята книжка цієї оригінальної персональної енциклопедії, її концепція така ж, як і попередніх книжок. У передмові Олег Ґринів подав огляд ціложиттєвого доробку автора.

В першому розділі, озаглавленому „Будителі соборницькоґо українства" (с. 11-255), подані статті про Анатолія Вахнянина, Сильвестра Лепкого, Івана Липу, Богдана Лепкого, Романа Сембратовича, Миколу Лепкого, Василя Верховинця, Осипа Назарука, Юрія Шкумеляка, Мирослава Ірчана та Юрія Липу. Навколо кожного з цих імен згуртовані десятки інших.

Вже перша стаття про Вахнянина подає пластичний образ композитора, диригента та громадського діяча, засновника студентського товариства „Січ" у Відні, але і львівської „Просвіти" та хору „Боян" (який в рік свого заснування 1891 р. з великим успіхом виступив на сцені празького Національного театру). Та він був і непересічним письменником, автором цілого ряду історичних оповідань, з яких В. Качкан на перше місце ставить оповідання з лемківської історії „Три неділі" (1863). Чималий слід він залишив у літературознавстві, історії, географії (автор кількох підручників). Неабияке значення для історії мають „Спомини" А. Вахнянина, які він почав писати під час лікування у Карлових Варах 1907 року. В. Качкан із „Споминів" Вахнянина цитує дослівно цілий розділ про заснування „Січі" у Відні, з якого виходить, що безпосереднім поштовхом до заснування такого товариства була чеська і словацька студентська молодь, що вчилася у Відні.

Окремий розділ в книзі присвячено просвітницько-народознавчим студіям в галицьких періодичних виданнях кінця XIX і початку XX ст. (с. 88-104). Пишучи його, автор детально виексцерпував журнали „Друг", „Батьківщина", „Товариш" та інші. (Праці М. Драгоманова, М. Павлика, його сестри Анни, О. Огоновського тощо).

Є тут статті про трьох Лепких: Сильвестра (що виступав під псевдонімом Марко Мурава) та його двох синів: Лева (поета-пісняря, композитора, музиканта, публіциста, редактора, активного учасника Українських Січових Стрільців) та Миколу. Якщо імена перших двох загально відомчі (однак В. Качкан подав невідомі сторінки їх біографій і творчості), то імені Миколи Лепкого нема навіть в „Енциклопедії українознавства", не говорячи вже про радянські довідники. А все ж таки, як виходить із ґрунтовної розвідки В. Качкана, Микола Лепкий був визначним педагогом та письменником-документалістом. Цікаво відзначити, що останній період його життя пов'язаний з Криницею на Лемківщині, звідки він разом з іншими біженцями зі Сходу потрапив у Пряшів, а звідти через всю Словаччину - у м. Просмеріц в Австрії, де й помер 1 січня 1945 року.

Майже зовсім забутим в українській літературі є ім'я Юрія Шкрумеляка, хоч у 20-30 роках він видав у Львові понад двадцять книжок, за які КҐБ засудило його на десять років сибірських таборів. Правда, після 1957 р. його реабілітували, навіть у Спілку письменників УРСР прийняли та після його смерті 1965 р. забули знов.

Справжньою перлиною першої частини книги В. Качкана є стаття про Мирослава Ірчана, якого ми досі знали, як робітничого письменника, що повернувся із капіталістичної Канади на радянську Україну, де наповно розкрився його талант. В. Качканом виявлені документи, головним чином, його листи, представляють Ірчана активним Українським Січовим Стрільцем, студентом Українського вільного університету в Празі, який там 1924 р. одружився з чешкою Зденькою Младієвською. Дружина разом з ним поїхала в Канаду, однак після народження доньки Майї повернулася до батька у Прагу, а в 1929 р. виїхала за чоловіком в Харків. Коли в 1933 р. Ірчана арештували, а (згодом і розстріляли) вона з малими дітьми подалася в Сибір, щоб, таким чином, уникнути неминучому арешту (як „член сім'ї ворога народу"). Там дуже скоро померла. Із статті довідуємось, що Ірчан під час Першої світової війни записував фольклор від „угорських руснаків" (народні оповідання, пісні тощо). Доля цих матеріалів, на жаль, невідома.

В другому розділі книги (с. 256-336) В. Качкан подав розвідки про своїх учителів, колег та друзів-однодумців: Володимира Полєка, Романа Федоріва, Олександра Сизоненка, Олега Гриніва, Степана Пушика, Володимира Ляхоцького, Степана Ґеника та Анатолія Грицана. Як і в попередньому розділі і тут автор бере в основу не славослов'я (чи пустослов'я), а факти, чим оці статті набувають документального характеру. В окремому додатку в кінці книги до кожної статті долучено добірку ілюстрацій: фотографій, обкладинок книжок, автографів, листів і т. п. Все це подано на крейдяному папері на високому поліграфічному рівні.

Третій розділ, озаглавлений „Вчені, літератори про українознавчі праці Володимира Качкана" (с. 337-374), містить 13 рецензій на праці автора. На першому місті поміщено огляд ціложиттєвого доробку В. Качкана „У фундамент українознавства" автора цих рядків (передрук з „Урядового кур'єра"). 26 визначних представників української культури в один голос заявляють, що Володимир Качкан в сучасності є одним з найвизначніших українознавців. П'ята книга його історії української літератури в персоналіях це повністю стверджує.

Микола МУШИНКА

// Дукля (Пряшів, Словакія). - 2004. - № 4.

Оновлено 26-05-2019
© 2017. ОУНБ iменi I. Франка