Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Освячені імена на віднайдених скрижалях



Проникнення в творчу лабораторію дослідника спонукає до висновку, що В. Качкан ставить перед собою двоє основних завдань: перше - збагатити українську наукову скарбницю новими фактами, а друге - підійти з нових позицій до відомих і маловідомих діячів нашої культури. Приміром, читач дізнається, що батько Ірини Вільде, письменник Дмитро Макогон, був активним („очним") членом Української Військової Організації (УВО), товариств „Пласт", „Луг", розповсюджувачем видань „Червоної Калини, мати - активісткою товариства „Просвіта", брат - притягався в 1934 році до польського суду за „приналежність до ОУН та пропагандистську антидержавну діяльність", а сама майбутня письменниця належала до діяльних членів товариства „Сокіл" та, як підтверджують достовірні матеріали в архіві за 1932 і 1934 роки, ще й до організаційної  управи ОУН (див.: Т. 3, С. 169, 175).

Нові факти з життя, вчених, гро­мадсько-політичних діячів - підтвердження сумлінності В. Качкана як дослідника, про що писав Р. Федорів. Сам вчений так обґрунтовує напрям своїх пошуків: „Персоналізація студій - це той безумовний етап, не пройшовши який, ми і кроку не зможемо зробити далі у бік ви­дання творів незнаних досі, забутих та поскрибованих, пофальшованих літераторів, а відтак і написання повновартісних, капітальних моно­графій, академічних біографій" (Т. 4, С. 137). Про­ти цього марно заперечувати. Вже згадувалося про копітку і самовіддану працю франкознавця Івана Білинкевича. Сам В. Качкан одним з перших у нашій науці дав справді наукову біог­рафію такої ще малознаної постаті як Іван Кміт, який трудився як письменник, літературний критик, історик української та європейських літератур, етнограф, школознавець, громадський діяч. Пригадую, коли ще наприкінці 80-х років одну з Кмітевих новел наважилися надрукува­ти в книжці, то не було відомо навіть року його смерті. Називали то 1946, то 1944, то 1949 рік. Дослідники не були однозгідні про місце його поховання. Лише тепер знаємо достеменно.

Однак треба застережити, що надмірна увага до „білих плям", - тут В. Качкан якраз виня­ток у позитивному сенсі, - призводить до своє­рідної доморощеної імітації науково-дослід­ницької праці. Нерідко спостерігаються потуги „підтягнути" незначних діячів на ниві нашого письменства майже до рівня класиків при од­нозначному запереченні вартісних творів пись­менників радянської України. Окрім того, под­ібна імітація гальмує синтезовий підхід до куль­турного процесу взагалі. Найгірше, що хибна практика нав'язується молоді, яка лише при­ступає до наукових досліджень.

На противагу імітаторам, В. Качкан не про­сто заповнює „білі плями" у біографіях діячів минулого, а підходить до них з погляду переос­мислення і переоцінки їхньої праці, об'єктив­ного зваження внеску кожного з них у нашу духовну скарбницю, не допускаючи при цьому безпідставної глорифікації. Як знаємо, інша практика, практика ідеологічної „переоцінки" під новими прапорами, вже завдала чимало шкоди шкільництву, коли дітей позбавляли можливості вивчати шедеври письменників, на яких ставили вже нову „печать" заборони. Як сумлінний дослідник, автор монографічного се­ріалу орієнтується не на подібні „табу", а на „нове (сьогоднішнє) прочитання", яке не викидає пись­менницького доробку і не знецінює чиєїсь ролі в нашій духовній скарбниці - лише допомагає утвердити справедливість.

Чотиритомова праця „Хай святиться ім'я  твоє" та двочастинне „Українське народознавство в іменах" - непересічні пам'ятки нашого часу. Вони лягають у фундамент нової культури, яка не хизується селянською свитою на посміх го­нористих сусідів, а показує українську культуру як своєрідний прояв європейської духовності. „Як би там не було, - пише В. Качкан, - а літературний рух в Галичині так чи інакше був пов'язаний із загальнолюдськими традиціями і тенденціями світового, тим більше - загальноєвропейського культурного процесу. Так чи інакше, але частина літераторів зазнала впливу різних методів і шкіл, течій, груп і стилів, як от: класицизму чи романтизму, натуралізму чи кон­структивізму, символізму чи футуризму, неокла­сицизму чи авангардизму тощо" (Т. 2, С. 268). Така теза подається в контексті дослідження ранньої творчості Ірини Вільде, тому згадується Галичина, хоч нею й не обмежується. Культурні тенденції на інших українських землях, зокре­ма і в УРСР 20-х років, - неспростовний аргу­мент приналежності нашої духовності до євро­пейського культурного кола.

Нині Володимир Качкан - у творчому натх­ненні і повен сил для нової праці. Сподіваюся, що шанувальники його таланту і самовідданості погодяться з думкою: з-під його пера вийде ще чимало мудрих книг, які поповнять національ­ну духовну скарбницю.

О. ГРИНІВ

// Молодь України. - 2000. - 17 жовт.

 

Оновлено 16-07-2019
© 2017. ОУНБ iменi I. Франка