Володимир Качкан: на здобуття премії України ім. Т. Шевченка

В країнознавстві останніх тридцяти літ чи не найяскравішою зорею сяє ім'я  Володимира Атаназійовича Качкана - доктора філології, професора, академіка АН Вищої школи, члена Національних спілок письменників і журналістів. Він - автор майже шістдесяти книг із журналістикознавства, фольклористики, літературознавства, художньо-документальних повістей, романів, поетичних збірок. Володимир Качкан потужно й ефективно реалізовує свій багатогранний талант. Належить до непосидючих, невгамовних, подуховно спраглих трудівників на теренах української науки, літератури,  журналістики. Франкового типу людина, Володимир Качкан завжди в натхненній праці, нових пошуках, задумах. Його діяльність - енергійне втілення задумів у монографії, збірники, антології, брошури, есеї, що оперативно з'являються з-під розгонистого талановитого пера не стільки на суд читачів, як на розсуд, на пізнання нового чи забутого старого, на вивчення  невідомого чи поглиблення й розширення знань.

Домінантою всіх писань (трудів і днів) Володимира Качкана була й залишається Творча Особистість, Людина-Автор, Народ-Автор. Чи то були нариси, до­кументальні повісті про народну співачку й фолькло­ристку Настю Присяжнюк із Погребища на Він­ниччині, вишивальницю Ганну Василащук із Гуцульщини, майстрів Петриківки, гончарів Опішного, бандуриста Володимира Перепелюка з смт. Вороновиці на Поділлі, славетних співаків і співачок Ніну Матвієнко, Марію Стеф'юк, Анатолія Мокренка, Павла Дворського, художника Миколу Стратілата; чи то були літературні портрети Михайла Павлика, Ірини Вільде, Петра Козланюка, Романа Федоріва; чи то були наукові студії в двох книгах „Українське народознавство в іменах" (кн. 1. - 1994. - 334 с., кн. 2. - 1995. - 288 с.).

Володимир Качкан ще з молодості взяв собі за девіз настанову генія Тараса Шевченка: „Щоб знать людей, то треба пожить з ними. А щоб їх списувать, то треба самому стать чоловіком, а не марнотрателем чорнила і паперу. Отоді пишіть і друкуйте, і труд ваш буде трудом чесним". І після цитати автор під­креслив: „Справжній публіцист завжди додержує запо­віту Кобзаря" („У творчій лабораторії публіциста". - К., 1977. - С. 74).

Уже своїми двома монографіями „Українське народознавство в іменах", що затверджені Міністер­ством освіти України як навчальні посібники для студентів гуманітарних факультетів університетів і педагогічних інститутів, двома книгами „Українська журналістика в іменах" (1995) Володимир Качкан переконливо засвідчив правильність обраного шляху.

Унікальним явищем в українській науці та куль­турі кінця XX ст. стала поява чотирьох монографічних книг Володимира Качкана „Хай святиться ім'я  твоє" (кн. 1. - 1994. - 196 с.; кн. 2. - 1996. - 307 с.; кн. 3. - 1998. - 368 с.; кн. 4. - 2000. - 368 с.).

Перша книга висвітлює життя та доробок галиць­ких просвітницьких діячів, письменників, учених - вихідців із священицьких родин. Друга вміщує майже два десятки студій з історії української літератури XIX-XX ст., зокрема про Омеляна Партицького, Степана Смаль-Стоцького, В'ячеслава Будзиновського, Сте­пана Томашівського, Василя Доманицького, Ольгу Дучимінську та ін.

До третього тому з підзаголовком „Українознав­ство та пресологія XIX - першої половини XX ст." залучено малознані імена письменників, учених, гро­мадсько-культурних і суспільно-просвітницьких дія­чів, публіцистів, редакторів, організаторів редакційно-видавничого процесу, пресо- і книгознавців, які за умов тоталітарного суспільства, облудної ідеології перебували за межами національної історіософії та етнокультури. Чи не найцінніше в книзі - залучення нових даних, використання архівних джерел, раритет­них видань, епістолярію, публікацій старої періодики, фотоілюстрацій і вперше оприлюднених документів.

Володимир Качкан розвіяв чимало „димових завіс" над видатними постатями українознавців, систе­матизував оцінки про них. Висловив своє розуміння й ставлення до геніїв і талантів - живих людей, чиї імена мають бути святими для кожного українця.

Есеї третього тому мають промовисті назви з конкретизацією в підзаголовках та зазначенням сла­ветних імен: „Рвав кайдани з думки і волі (Юліан Романчук в українській історії)",  „Добути або дома не бути! (Ще одна „біла пляма" в творчій біографії Михайла Павлика)", „Проводир у пустелі людського духу (ювілейний погляд на Івана Франка - художника слова)", „Електризував цілу суспільність (дещиця до життєтворчості Степана Сірополка)", „Проти блудного блиску чужої ідеї (культурологічні рефлексії Осипа Назарука)", „Сліди до вежі Вавилона (малознаний Микита Думка)", „Із редакційно-видавничої теки Євгена Пеленського (за епістолярієм)" тощо.

Автор подає тисячі імен, фактів, осмислює огром різноманітного матеріалу в контексті аналізованої епохи, в еволюції поглядів діячів науки і культури, в оцінках представників різних напрямів, шкіл, теорій. Таким чином актуалізується не лише діяльність того чи того героя есею, а й роль критика, історика науки, відповідальність вченого за сказане. В багатьох випадках Володимир Качкан бере на себе сміливість заперечити усталені оцінки, традиційні погляди. Шлях переоцінки, переосмислення - історична й наукова необхідність. В есеї „Рак москвофільства на тілі Га­личини (сторінками газет „Діло", „Нова Зоря": 1910-1939)„ автор з'ясовує генезу виникнення москвофіль­ства, зазначає, що воно „прищепилося від російського панславізму, одним з ідеологів якого був професор Московського університету М. Погодін. Це він, прибувши 1835 і 1839-1840 рр. до Львова..., пропа­гує... ворожу концепцію етнічної і мовної єдності Га­лицької Руси з Великоросією" (с. 281). Висновкує автор так: „...Новітнє москвофільство перероджується, видозмінюється, але корені його ще не відмерли" (с. 293).

На закінчення книги кілька есеїв присвячено прозаїкові Уласу Самчуку та поетам Богданові Борі й Тарасові Мельничукові. Вміщено „Іменний покаж­чик" (більше тисячі імен), „Покажчик періодичних видань" (чимало стародруків, а також видань зару­біжних - із Австрії, Швейцарії, Німеччини, Франції, Чехії, Польщі, Канади, США). Ілюстрований додаток презентує „Українські періодичні видання газетно-журнального типу XIX - першої половини XX ст."

Володимир Качкан часом провокує на дискусію, полеміку, а це також позитивна якість дослідника, якщо нею не зловживати. Не може бути все беззасте­режним, прокоментованим, аргументованим, зведеним до канону чи догми. „Огонь в одежі слова" (І. Франко) і просвітлює, і зігріває, і пече. Бо живий. Цього животворного вогню, здається, ще більше в останній, четвертій книзі „Хай святиться ім'я твоє: Історія української літератури і культури в персоналіях (XIX - перша половина XX ст.)". Тут уміщено есеї про українських письменників, громадсько-культурних і суспільно-просвітницьких діячів, учених, визнаних публіцистів, редакторів, організаторів редакційно-видавничого процесу, пресо- і книгознавців.

Володимир Качкан, ніби вправний лоцман, прокла­дає маршрути океаном невідомих фактів, довідок, архівних свідчень, цитат із раритетів, епістолярної спадщини, бібліографічних джерел тощо. Зміст книги розкривають дослідження про фольклоризм Анатолія Свидницького, нове бачення Михайла Павлика, Осипа Турянського, Остапа Луцького, Левка Лепкого, Ми­коли Євшана, Романа Купчинського та ін. На глибоке переконання Володимира Качкана, нинішній час, потреба історико-філософської науки змушують розширювати знання про персоналії, адже за цим на­прямом - продуктивна результативність українознав­ства. Логічно в цьому контексті сприймаються вміщені наприкінці відгуки вчених, письменників про автора - Володимира Качкана. Зокрема, високі оцінки наукової та творчої діяльності Володимира Качкана висловили доктори наук Михайло Пазяк, Олег Гринів, Святомир Фостун, письменники, лавреати Національної премії ім. Тараса Шевченка Олександр Сизоненко та Роман Федорів.

У серпні 2000 року Володимирові Качкану випов­нилося шістдесят літ. Автор порадував новими кни­гами: поетичною „Молитва опалого листя", історико-краєзнавчою „Незнищенне село" (про рідне Рибне Тисменицького р-ну Івано-Франківської обл.). Поба­чив світ бібліографічний покажчик „Володимир Кач­кан: Вчений, письменник, педагог" ( Львів, 2000. - 112 с.).

Вершинне досягнення Володимира Качкана - дві книги „Українське народознавство в іменах" та чотири книги „Хай святиться ім'я твоє". Вони підсумовують багаторічні наукові та письменницькі студії і заслу­говують якнайвищого поцінування - відзначення Національною премією ім. Тараса Шевченка.

М. ДМИТРЕНКО

// Народознавство. - 2001. - № 59. - С. 1-3.