„Дивнії перли виносить...”

Вкотре порадував Володимир Качкан, подарувавши допитливому читачеві п'яту книгу дивовижно медитативної хроніки-оповіді „Хай святиться ім'я твоє" (Львів, 2002).

Навіть добре знаючи навдивовижу високу працездатність автора, не перестаєш дивуватися, як встигає оцей непосидющо-допитливий чолов'яга перелопачувати „тисячі тонн" архівних матеріалів, систематизувати і належно потрактовувати знайдене, вибудовуючи цікаві жанрові різновиди: аналітичні статті та есеї, нариси-роздуми і глибокодумні рецензії, проникливо-щемні спогади тощо.

Автор справді-бо докопується до самісінької суті, крок за кроком наближаючись до осмислення цілісної картини досліджуваного явища крізь призму його генези, до відтворення повнокровного життєпису наших духовних предтеч, посилюючи характеристики емоційними спалахами дослідницької думки. Глибока аналітика вдало поєднана зі схвильованістю, романтичною окриленістю до науковця, який час від часу може собі дозволити натхненно проголосити: „Еврика!". Бо ота небайдужа нарація просвітлює значеннєву сутність його потужного соgitо („Cоgitо, егgо sum!"). Бо оте соgitо оперте на потужну джерельну базу, на неабиякий досвід науковця і викладача, митця з ласки Божої.

Вражає широкий спектр таких розмаїтих особистостей, об'єднаних причетністю до творення духовної оази України. А ще - дослідницьким пафосом В. Качкана. Тут Анатоль Вахнянин та Іван Липа, Юрій Липа та Мирослав Ірчан, Осип Назарук та Юрій Шкрумеляк, Роман Сембратович та Василь Верховинець, тут і розлогі роздуми про Сильвестра, Богдана та Миколу Лепких.

Щемним болем і синівською ласкою перейнятий спомин про Володимира Полєка, у сумовитому ключі „на відстані болю" ведеться оповідь про Романа Федоріва. Доволі цікавою є спроба заглибитись у творчу лабораторію митця через своєрідний діалог дослідника з письменником Олександром Сизоненком з виразними акцентами на художніх смаках та вподобаннях митця, зокрема, на пієтетному ставленні маестро до Михайла Коцюбинського.

Глибокою аналітикою позначені рецензії на книгу професора-філософа Олега Гриніва „Спокута Малоросії: державотворення без парадоксів", на „Вибране" Степана Пушика.

З великим інтересом читаються роздуми над книгами Володимира Степана Геника, переконлива аналітика про полум'я „Просвіти", а також просвітницько-народознавчі студії в галицьких періодичних виданнях кінця XIX - поч. XX ст.

Подані у III розділі висловлювання відомих вчених та літераторів репрезентують сукупну характеристику Володимира Качкана як автора українознавчих праць. Маємо тут судження Миколи Мушинки, Тараса Салиги, Івана Денисюка та Василя Івашківа, Миколи Кугутяка та Олега Жерноклеєва, Михайла Шалати, Михайла Вівчарика, Євгена Барана, Степана Пушика, Лариси Крушельницької, Михайла Присяжного, Івана Хланти та багатьох інших. Всі оті „штрихи до портрета" складають цікавий образ потужної творчої особистості, „невтомного ратая" на ниві етнокультури, справжнього першовідкривача несправедливо забутого, належно не поцінованого. Як усяке гонорове видання, рецензована книга споряджена покажчиками - іменним (до речі, обіймає 1078 назв!) та періодичних (164 позиції) видань українською, російською, польською, чеською та німецькою мовами. Доволі цінним є ілюстрований додаток.

Враховуючи сказане, автор рецензованого видання має всі підстави повторити фразу, сказану ще до нової ери Квінтом Горацієм Флакком:

Ехеgі monument aere регеnіus!

Пам'тник собі і Україні!

Олександр РИСАК

// Філологічні студії. - Луцьк, 2003. - № 1. - С. 181-182.