Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

„Збагнути сутність його ділання…”



Мовити про творчу постать - про Володимира Атаназійовича Качкана - і легко, і знову ж таки непросто. Легко - бо він чистий і ясний своїми помислами і словом, наче серед розповні літа; немов листок на оновленому весняними теплими дощами і лагідними, вітровіяннями, очищений і збагачений досвідом своїх пращурів, видатних попередників, вчителів, наставників, сучасників-побратимів, заглиблений у філософську сутність материзни, у невидимі фібри її пульсування. Може, найприкметнішим у різноаспектній іпостасі Митця є його змаг до творення, до пошуку, до відкриття. Видать, так уже закроєний природою й виогранений діалектикою часу цей чоловік, що, власне, і розуміє під категорією часу постійну і безперервну працю, як казали предки, ділання; у його життєвій парадигмі - не зупинись! Стишивши думку - зупиниш слово, а за цим перестанівком не випростаєш ходи.

А непросто ж говорити про Володимира Качкана хоча б з тієї підстави, що він не схожий на багатьох, на тих, що тримають у руці перо. Він, як у калейдоскопі, висвічується найнесподіванішими гранями: на стіл лягають поетичні рядки, які щойно добули з його серця, здавалося б, непомітні промені ранкового сонця, - і цей вибух може завершитися дивовижним лірико-філософським циклом. Пригоєні часом рани дитинства, неповторні людські долі й характери озовуться у нинішній потребі дня: осягнути, осмислити й органічно засвоїти, покласти собі глибокими зарубинами на серце, аби відтак, через переходи з соціально-історичних заборон у просторову відкритість вдарити такою заглибиною-публіцистикою, щоб при читанні являлись у читачів перед очима живісінькі постаті - ніби зліпки тих, що прострілили єство автора. Усе почуте, побачене-спостережене, віднайдене в архівних сховищах, перетрибоване власним досвідом попроситься на папір мускулястими рядками оригінальних у формі вислову новел, оповідань, повістей, романів. А відра, поналивані невтомним пошуком криниць народної культури, її носіїв та оберігачів, вихлюпуватимуть високу художність його нарисів, етюдів, есеїв, розвідок, оповідей та новелет.

І цим не вичерпується творча індивідуальність. Як педагог з багаторічним багатющим досвідом, Володимир Качкан, стоячи за престолом української науки, писав чимало навчальних підручників, посібників, уклав хрестоматій та антологій з пресознавства, фольклористики, літературознавства. Він - один з чолових напряму - українознавство. На цьому безконечному лані - уже повернуті сотні колись забутих, заборонених, поскрибованих постатей - письменників, журналістів, редакторів, видавців, фольклористів, етнографів, істориків, правників, філософів, літературознавців, мистецтвознавців, творців музеїв та хранителів старожитностей, архівістів і книгознавців, просвітницьких та громадсько-культурних діячів. Увесь цей науковий, пошуково-дослідницький, часто-густо першовідкритий пласт української культури, історії, літератури як на рідних материкових, так і поза її обширами став основою двокнижжя „Українське народознавство в іменах" (К.: Либідь, 1994. - Ч. 1. - 336 с.; 1995. - Ч. 2. - 288с.) та багатотомного серіалу „Хай святиться ім'я  твоє: Історія української літератури і культури в персоналіях (ХІХ - ХХІ ст.)" (1994-2004), сім книг якого уже прийшли до читачів. Своєрідним доповненням до задуманого автором етнокультурологічного проекту є і такі видання: „...І воскресне ім'я  твоє: народознавчі студії про забутих" (К., 1993. - 128 с.), „У творчій майстерні визначних етнологів" (К., 1993. - 86 с.), „Українська журналістика в іменах: історичний досвід, майстерність" (К.: Варта, 1995. - Ч. 1. - 40 с. ; Ч. 2. - 53 с.).

На орбіті поетичного кола Володимира Качкана - сотні, тисячі рядків, що їх авторська уява згрупувала у збірки під промовистими назвами: „Кетяги Рибнянської осені" (Івано-Франківськ, 1995), „Молитва опалого листя" (Коломия, 2000), „Вогонь твоїх очей" (Івано-Франківськ, 2005). Перечитуємо цикли „Павіття Слова", „Терцини душі", „Душі протуберанці" - і аж до опіку нерву сприймаємо думку автора, що несе глибокий філософський код, публіцистично замикається у дні сущому та прийдешньому:

...Бо лиш того із гурту німого людей

Наречуть вірним сином самітні,

Хто візьме у долоні вогонь орхідей

І освітить дороги  всесвітні.

Хто народ поведе, як Ісус молодий,

Крізь пустелі томливі й гарячі,

Хто розсуне полуди туман віковий, -

І народ його знов стане зрячий.

Ці ж земносили нуртують у віршах „Люблю тебе, моя тортурнице-Украйно", „На День Незалежності", „Мій хрест, моя свіча", „Сини", „Бабусина хата", „Пошануйся, мужу земний", „Сумний схлип липня"...

Зачаровує легка мінористика лірики, що ніби скупана у чистій фольклорній ріці:

...Душа моя звільнилася від снігу,

Від болю білого і льодової муки,

Я знову на порозі в рідній хаті

І простягаю в білоквіту купіль руки.

Взагалі, багатством мови, образністю, внутрішньою мелодистикою чимало віршів В. Качкана - готові пісенні тексти. І дійсно на слова „Перший сніг", „Дівчині буде сімнадцять", „Ой, ти моя скрипко", „Туман гойдається", „Мамина рука - сонячна ріка", „Чомусь втікаєш від цілунку", „Липовий цвіт", „Мов вишневий туман", „Дикі ожини", „Вже опали меди" композитори Ярослава Мазурак, Богдан Юрків, Остап Гавриш, Іван Мацялко, Іван Фіцалович створили глибоколіричні пісні, романси, що їх мають у виконавському репертуарі визнані співаки Михайло Сливоцький, Михайло Кривень, Надія Шестакова, Христина Фіцалович, квартети „Явір", „Черемош".

Із прозового доробку В. Качкана вигідно виосібнюються книги новел, оповідань, повістей та романсів „Смерековий спів" (Ужгород: Карпати, 1972. - 48 с.), „Кадуб" (К.: Молодь, 1990. - 271 с.), „Каштанове свічадо" (К.: Веселка, 1992. - 167 с.), „Грона любові" (К.: Укр. письменник, 1993. - 271 с.), „Житні дзвони" (Коломия: Вік, 1995. - 270 с.), де в основу покладено непроминальні факти живої історії, пережитого самим автором, його добре знаним оточенням.

Доля документаліста, публіциста надто непроста. Коли „чистий" прозаїк: новеліст, повістяр, романіст, хоч і спирається у процесі творчої праці на життєвий досвід, знання, все ж визначальним для матеріалізації на папері його задумів, бажаних розв'язків колізій, у творенні типів і характерів є художня фантазія. Від її потужності, широти амплітуди виявлення і залежить, власне, повнота виогранення задуму, його художня зреалізація.

Митець, що працює з фактами реальної дійсності, передусім і перш за все має справу з конкретною людиною, її соціальним середовищем, з її минулим і сучасним. Весь цей огром конкретики у прямому сенсі тисне на автора нарису або ж есею, оповіді, чи нотатків. Він, автор, ніби перебуває у ціпких віжках; його уява прагне розгону, а раціо наче стримує, змушує час від часу озирнутися, аби не „перебрати", не перебільшити. І тільки дійсно великим майстрам пера вдається так „знотувати" найпосутніші факти біографії, що стала предметом осмислення й інтерпретованого вираження, так їх „перев'язати" домислом чи вимислом, так їх „скупати" у метафоричній мові, що написаний нарис або есей читається як чисто художній твір, ніби його герої - не конкретні люди, а виплекані уявою письменника.

Читаєш документально-художні речі Володимира Качкана і подивовуєш, як майстерно автор поєднав отой життєвий, первневий фактаж з його охудожненням.

Щонайбільше В. Качкан писав про носіїв і творців української народної культури в найрізноманітніших  її виявах і проявах, видах і жанрах. Автор змушений був стати найборше вченим-дослідником того а чи іншого виду діяльності конкретного майстра народної творчості або ж цілої династії (Шкрібляки-Корпанюки, Василащуки, Джуранюки, Чонтоляки, Ватаманюки з Івано-Франківщини; Шевчуки з Рівенщини; Пошивайли з Полтавщини; Біласи, Павловські з Львівщини; Козаченки, Гончарі з Києва; Матвієнки з Житомирщини), а вже відтак шукати „золотих ключів" до тих художніх вибудов, до яких слід ввести зацікавленого читача. Так рік за роком з'являлися у всеукраїнських культурологічних газетах, тижневиках, у журналах „Дзвін", „Дніпро", „Вітчизна", „Київ", „Українська культура", „Народна творчість та етнографія", „Культура і життя", „Літературна Україна", „Галичина", „За вільну Україну", „Молодь України", „Сільські вісті" та ін. розлогі нариси-оповіді, есеї, документальні новелети і повісті („Голосні жбани", „Космацьке диво", „Гори і доли", „Мальовані косиці", „На Братковецькім гостинці", „Криниця для спраглого", „Таїна вогню", „Настині думи", „Журавлі летять у вічність", „Музика кленового падолисту", „Голос кедрових дверей", „Вогонь віщує добро", „Мед із затрутого зілля", „Скарбівничий"...), а відтак автор відбирав найкраще, найвагоміше й укладав з того книги - своєрідну енциклопедію нашої народної культури й духовності („Гори і доли" (Ужгород: Карпати, 1983. - 246 с.), „Ганна Василащук" (К.: Мистецтво, 1985. - 111 с.), „Дивосвіти" (К.: Молодь, 1986. - 256 с.), „Анатолій Мокренко" (К.: Муз. Україна, 1988. - 80 с.), „Світло високого дня" (Ужгород: Карпати, 1989. - 229 с.), „Чари верховинської книги" (К.: Веселка, 1990. - 199 с.), „Краси нев'януче пелюстя" (К.: Воєнвидав, 1991. - 336 с.), „Жива глина" (Опішне: Укр. народознавство, 1994. - 232 с.).

Значний внесок в українознавство як науку зробив В. Качкан згаданим двотомником та багатокнижжям серіалу „Хай святиться ім'я  твоє...".

Ці книги та сотні публікацій у журнально-газетній періодиці, збірниках та альманахах, авторська про­грама „Українське народознавство в іменах", спо­чатку на Українському радіо, а з вересня 1995 р. - в ефірі Івано-Франківського обласного радіо - результат сорокап'ятирічних систематичних пошуків маловідомих ма­теріалів про життєдіяльність визначних постатей ук­раїнської, зокрема галицької, духовної етнокультури. На величезній фактологічній базі (епістолярна спад­щина, автографи творів, архівні документи біо­графічного характеру та фотоматеріали, спогади, раритетні видання в Україні та за рубежем) і було створено названі праці. На ці книги позитивно відгукнулися авторитетні вчені, письменники: (Анатолій Погрібний, Роман Федорів, Олег Гринів, Ігор Кравченко, Степан Пушик, Тарас Салига, Микола Мушинка, Михайло Пазяк, Петро Кононенко, Петро Хропко, Володимир Шкляр, Василь Лизанчук, Святомир Фостун, Микола Дмитренко, Федір Зубанич, Володимир Полєк, Василь Скуратівський, Ольга Слоньовська, Наталія Шумада, Олександр Сизоненко, Віктор Лупейко, Микола Тимошик, Надія Пазяк, Олександр Русак, Галина Александрова... - ряд називаємо довільно).

Ось кілька оцінок, вихоплених з розлогих рецензій та відгуків на книги В. Качкана. „Навіть добре знаючи навдивовижу високу працездатність автора, не перестаєш дивуватися, як встигає оцей непосидющо-допитливий чолов'яга перелопачувати „тисячі тонн" архівних матеріалів, систематизувати і належ­но потрактовувати знайдене, вибудовуючи цікаві жанрові різновиди: аналітичні статті та есеї, нариси-роздуми і глибокодумні рецензії, проникливо-щемні спогади тощо.

Автор справді-бо докопується до самісінької суті, крок за кроком наближаючись до осмислення цілісної картини досліджуваного явища крізь призму його генези, до відтворення повнокровного життєпи­су наших духовних предтеч, посилюючи характеристики емоційними спа­лахами дослідницької думки. Глибока аналітика вдало поєднана зі схвильо­ваністю, романтичною окриленістю науковця, який час від часу може собі дозволити натхненно проголосити: „Еврика!". Бо ота небайдужа нарація просвітлює значеннєву сутність його потужного cogito („Cogito, ergo sum!"). Бо оте cogito оперте на потужну джерельну базу, на неабиякий досвід науковця і викладача, митця з ласки Божої.

Вражає широкий спектр таких розмаїтих особистостей, об'єднаних причетністю до творення духовної оази України" (Рисак Олександр. „Дивнії перли виносить..." // Філологічні студії. - Луцьк, 2003. - № 1. - С. 181).

„Незважаючи на явну кризу в українській  видавничій справі, в Україні і зараз виходить велика кількість добрих книжок. Правда, їх тиражі (в порівнянні з українськими радянсь­кими виданнями) жалюгідно низькі. А вихо­дять вони здебільшого на кошти авторів та спонсорів. Великим плюсом цієї літератури є її розкованість, відсутність цензури, автоцензури, „заборонених" тем та відсутність вказівок зверху.

До такої літератури належить і п'ята книж­ка Івано-Франківського професора-літерату­рознавця Володимира Качкана „Хай свя­титься ім'я твоє", видана Львівською нау­ковою бібліотекою та Науковим товариством ім. Шевченка. Її наклад - 500 примірників.

Серіал „Хай святиться ім'я  твоє" є про­довженням двотомної праці В. Качкана „Ук­раїнське народознавство в іменах". Кожна книжка цього серіалу представляє читачеві низку невідомих, призабутих, репресованих і навмисне замовчуваних імен визначних лю­дей української історії і культури. Все це по­дано не на основі якихось куценьких інформацій, а глибокого вивчення архівів та епі­столярної спадщини цих людей, що знахо­дяться в державних установах (колишніх су­воро засекречених архівах КҐБ), але й в ар­хівах приватних людей, головним чином, ро­дичів представлюваних осіб. Часто він подає детальні біографії цілих родин. В додатках наводить фотографії, факсиміле документів, листів, протоколів, судових вироків тощо.

...26 визначних представників української культури в один голос заявляють, що Володимир Качкан в сучасності є одним з найвизначні­ших українознавців. П'ята книга його історії української літератури в персоналіях це повністю стверджує" (Мушинка Микола. Персоналізатор сучасного українознавства // Дукля (Пряшів, Словаччина). - 2004. - № 4. - С. 67, 69).

„Незаперечним пріоритетом книг, створених професором В. Качканом практично за десятиліття незалежної України і якими без перебільшення міг би потішитися цілий академічний інститут, є їхня історико-джерельна, архівна база, могутня епістолярна спадщина визначних українських діячів різних галузей знань, що перебували під заборонами, в небутті.

Кожен з томів серіалу „Хай святиться ім'я твоє" , які освітлюють імена письменників, вчених, публіцистів, громадських діячів, цебто інтелектуалів нації, її самовідданих орачів і сіячів, має специфічне призначення...

Дослідник піднімається вище й вище, натхненний процесом під­корення духовних вершин. Він не йде протореними дорогами. Коли львівські наукові бібліотеки й архіви не втамовують спраги шукача, він звертається до найбагатших бібліотек і архівів у столиці. Вербалізовані духовні перлини повертаються новими гранями, зворушуючи і серце, і розум. Читач неодмінно погоджується з думкою київського професора Михайла Пазяка: „Слова виважені, оцінки об'єктивні. А головне - внутрішня співзвучність портретів (мистець­ких, політичних) працює на тему, на процеси, які оздоровлюють нині наше суспільне життя"...

На противагу імітаторам, В. Качкан не просто заповнює „білі плями" у біографіях діячів минулого, а підходить до них з погляду переосмислення і переоцінки їхньої праці, об'єктивного зваження внеску кожного з них у нашу духовну скарбницю, не допускаючи при цьому безпідставної глорифікації. Як знаємо, інша практика, практика ідеологічної „переоцінки" під новими прапорами, вже завдала чимало шкоди шкільництву, коли дітей позбавляли мож­ливості вивчати шедеври письменників, на яких ставили вже нову „печать" заборони. Як сумлінний дослідник, автор монографічного серіалу орієнтується не на подібні „табу", а на „нове (сьогоднішнє) прочитання", яке не викидає письменницького доробку і не знецінює чиєїсь ролі в нашій духовній скарбниці - лише допомагає утвердити справедливість" (Гринів Олег. Передслово // Качкан Володимир. Хай святиться ім'я твоє: Історія української літератури і культури в персоналіях (ХІХ - ХХ ст.). - Львів, 2002. - Кн. 5. - С. 3, 7, 10).

І дійсно, невгамовний шукач нових матеріалів кожного разу приємно дивує нас відкриттями, адже студії, якими вивершується чергова книга задуманої автором украї­нознавчої серії „Хай святиться ім'я  твоє", - це дослідження багатовиявних у своїй життєдіяльності постатей. Навіть важко уявити, хто переважає у тій чи іншій біографії: історик України чи галицький краєзнавець; літописець національно-визвольних змагань чи пошуковець-копач пластів козацької ми­нувшини; публіцист, редактор, організатор редакційно-видавничих процесів чи популяризатор науко­вих знань; гімназійний або ж університетський про­фесор, просвітницький діяч чи історик літератури; чоловий суспільно-громадського, політичного руху, а чи „чистий" вчений - так органічно сплелися-зли­лися воєдино у концептуально-посутнє кредо де­сятків і сотень тих, які закладали свій потужний інтелект і відважний чин у підмурівок національної освіти і виховання, національного духовного відрод­ження.

Опрацьовуючи архівні фонди (благодатний і щас­ливий час для науковців нової генерації іти до пер­шоджерел - там-бо захована у страшні часи ко­муністичного тоталітаризму істина, жива історія  нації, її творців!) у Національній бібліотеці України ім. Вернадського, Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України, фонди багатьох історичних архівів (центральних та обласних), при­ватних колекцій, В. А. Качкан на цьому джерель­ному матеріалі пише історико-культурологічні, лі­тературознавчі розвідки, де все базується (від уточ­нення часто-густо помилкових відомостей у різ­ного типу енциклопедичних виданнях до нового прочитання творчої спадщини, сучасного поці­нування) на історичних фактах, прижиттєвих оцінках, публікаціях, віддалених у часі видруках тощо.

Перед читачами постають групи постатей. Так, Іван Брик, Юліан Романчук, Іван Кревецький, Ми­кола Андрусяк, Володимир Навроцький - це коло істориків, істориків літератури, що так чи інакше були пов'язані з іменем М. Грушевського. Інша пле­яда - Михайло Галущинський, Антін Лотоцький, Осип Назарук, Зенон Кузеля, Улас Самчук, Богдан і Лев Лепкі - була безпосередньо причетна до Січового Стрілецтва, до творення унікального пласта літератури січовиків, яка, на жаль, ще досі комп­лексно не вивчена. А ще була значна кількість осо­бистостей (Федь Федорців, Степан Сірополко, Ана­толій Вахнянин, Антін Крушельницький, Дмитро Николишин, Михайло Мочульський), що безпосередньо прилучилася до творення українських періодичних видань різного типу.

Скажімо, особливого поцінування вдячного читача вартують великі історико-літературознавчі студії про Пантелеймона Куліша (його взаємини з га­личанами та оцінки Михайла й Олександра Грушев­ських), Антона та Марію Крушельницьких (нове прочитан­ня), сильвета культурологічного світу Богдана Бо­ри, історико-пресознавчий огляд-нарис „Рак моск­вофільства на тілі Галичини: Сторінками газет „Діло", „Нова Зоря" (1900-1939)"; пастельно-літературознавчі есеї про Катрю Гриневичеву, Степана Чарнецького, Мелетія Кічуру.

А ще не втомлюється вчений практично у кожному томі згаданого серіалу бодай  дрібку нового додати до життєпису родини Лепких: то він вибудовує студію про духовну Говерлу Богдана Лепкого на основі новознайдених поезій; то прочиняє нам вікно пізнання життєтворчості Сильвестра, Миколи та Лева Лепких за архівними джерелами; то видає  окремим томом півтисячі листів Б. Лепкого (Журавлі повертаються: З епістолярної спадщини Богдана Лепкого (Львів, 2001. - 920 с.); то доносить до читачів майже двісті листів визначних культурних діячів, вчених до Богдана Лепкого (див.: Хай святиться ім'я твоє... - Кн. 6-7. - С. 38-205).

У наукових працях Володимира Качкана приваблює стиль, що вдало поєднав документалізм та дохідливість вик­ладу.

Цінність наукових студій посилюється ще й тим, що у них репродуковано кілька сотень документів (листи, фотографії, родинні та службові документи, титули численних журналів, газет, раритетних видань тієї доби), - і це, як правило, публікується вперше!

У час творення і утворення суверенної незалежної держави українознавчі праці вченого В. А. Качкана - це очевидна протидія різного типу фальсифікаторам історії української культури, літератури, національної ідеї, ду­ховного відродження.

Мирослав РОМАНЮК

// Перевал. - 2005. - № 2. - С. 49-54.

 

Оновлено 21-05-2019
© 2017. ОУНБ iменi I. Франка