Першовідкривач епістолярної Атлантиди
Щораз більше і більше подивовуюсь працелюбності Володимира Качкана. Десятки книг, сотні і сотні статей. Про огром і значення зробленого ним за час наукової і творчої праці свідчить хоча б науковий збірник на пошану професора Володимира Качкана „Як много слово важить..." (Івано-Франківськ, 2006).
Найпомітнішим кроком у творчому поступі останнього десятиліття у доробку Володимира Качкана є серія книг, об'єднаних спільною назвою „Хай святиться ім'я твоє". Започаткована ще 1994 р., ця серія представляє багатогранність української літератури і культури загалом, а водночас свідчить і про широту інтересів самого Володимира Качкана.
Дослідник, розпочавши з призабутих імен, подаючи про них студії з багатою джерельною базою, з часом виробив у себе особливі авторські прийоми роботи з матеріалом. Видно це і з двох найновіших томів книжкового серіалу „Хай святиться ім'я твоє" - восьмого і дев'ятого (Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2006). Вийшли книги під егідою Науково-дослідного центру періодики Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника НАН України та Наукового товариства імені Шевченка. Оба томи, кожен з яких має понад півтисячі сторінок, присвячено проблемам історії української літератури і культури XVIII-XXI століть; у підзаголовку зазначено, що це антологія одного листа.
Епістолярний жанр як джерело, в якому акумулювались важливі відомості просопографічного, суспільно-політичного, естетико-мистецького характеру тощо, на зламі тисячоліть почав зникати: новітні електронні засоби зв'язку, полегшуючи спілкування між людьми, заодно позбавляють нас можливості (точніше, об'єктивно обумовленої необхідності) фіксувати на папері інформацію, яку слід передати адресатові. Потреба передачі інформації листовно досягала водночас двох цілей: передусім скороминущої (оперативної), а також відтермінованої у часі (фіксації інформації для потреб дослідників історії літератури, культури, суспільно-політичних рухів). Тепер сучасний електронний зв'язок звів спілкування лише до першої функції - оперативної передачі інформації.
Читаєш книги, яким дав життя Володимир Качкан, і думаєш над багатьма проблемами епістолярію. Вироджуючись як жанр, епістолярій останніх років втратив цілу низку рис. Адже у попередні століття листування не зводилось до сухої передачі інформації. Це, передусім, була форма спілкування з притаманними їй певними особливостями, загальними для всіх кореспондентів, а водночас вони не нівелювали особи самого автора, розкриваючи глибоко індивідуальні риси людини.
Саме листи давали змогу пізнати справжнє обличчя особи, її думки, погляди, ставлення до тих чи інших фактів, явиш, постатей. Тому за життя авторів їхні листи старатися не публікувати. Існувати певні ритуали поводження з чужими листами: їх читати як одкровення, їх зберігали з любов'ю, через них розгорялися різноманітні скандали, вони ставати предметом шантажу. Нарешті, люди, між якими настав розрив дружніх взаємин, просили повернути їм листи, в яких вони відкрито висловлювати свої думки, а потім змінили своє ставлення до адресата. Добре розуміючи значення листування для характеристики життя епохи, сприймаючи епістолярій як багате джерело для оцінки культурного, літературного, мистецького рухів, Володимир Качкан з великою увагою ставиться до документів епістолярного характеру. Багаторічна дослідницька праця призвела до того, що вчений у власному архіві зібрав багатий документальний матеріал. Він також вторував шляхи в різноманітні збірки, де акумульовано архівні матеріали, в тому числі й епістолярні. Прикметно, що дослідник добре розуміє значення не лише зібраних воєдино листів тієї чи іншої особи, які в сукупності дають повновартісну картину її життя, творчості, інтересів, способу мислення тощо, а й цінує кожен окремий лист, який часто не становив інтересу дослідників у силу своєї нібито фрагментарності і маргінальності (йдеться передусім не про чільні постаті в історії літератури, де кожна знахідка стає подією, а про рядових, скромних, але також значущих, трудівників на ниві літератури). Саме пошук нових підходів до розуміння значення епістолярію штовхнув Володимира Качкана на думку створити антологію одного листа. Цим і продиктовано форму систематизації і подачі матеріалів в антології одного листа: за алфавітним принципом подано листи, які належать до різних часових пластів, однак, саме таким чином створюється певна система, яка дає змогу відтворити панораму літературно-видавничого життя в Україні за період тривалістю понад три століття.
Володимир Качкан робить справді важливу, копітку роботу, повертаючи науковій громадськості першоджерела. Подібну чорнову працю інші народи проробили вже давно, дбаючи про створення корпусу текстів, на основі яких і ведуть подальшу дослідницьку працю. Саме публікація джерел дає змогу ефективніше працювати наступним науковцям, не тратячи щораз час на відвідини архівів, на повторення того шляху, який здійснили попередники - публікатори текстів.
Першу частину антології відкриває вступна стаття Володимира Качкана, в якій він оглядає те, що зроблено на ниві збирання і публікації епістолярію українського письменства до цього часу. Він говорить про традиції архівування та збереження епістолярію в Україні. Робить огляд глибини та об'єктивності публікування епістолярної спадщини класиків української літератури в різні періоди нашої історії. Полемізує Володимир Качкан з тими, хто виступає проти публікації листів наших великих попередників як нібито творів, які з самого початку не було призначено для друку, отож це є вторгненням у їхній приватний світ. Дослідник, ведучи мову про здобутки в справі публікації листів наших письменників, громадських і політичних діячів, зазначає, що зроблено ще не все, багато листів опубліковано фрагментарно, зі значними купюрами, інші взагалі випали з поля зору дослідників. Тому вчений окреслює коло проблем, які мають вирішити наступні дослідники.
В обидвох томах антології одного листа вміщено 440 листів. Причому, кожен з томів складається з трьох частин: спочатку подано тексти листів, далі - автографи оригіналів, а в кінці - джерельно приміткову базу. Таким чином дослідник отримує вже відчитані упорядником тексти, які, при бажанні, може звірити з поданими тут же автографами (чи фрагментами автографів). А в світ реалій, згаданих у тому чи іншому листі, вводять коментарі, подані у джерельно-примітковій базі. Володимир Качкан, який має великий досвід публікації листів (скажімо, він упорядкував том епістолярію Богдана Лепкого, оприлюднив листування Мелетія Кічури тощо), здійснив повновартісну публікацію текстів з науковим їх опрацюванням. Відтворення оригіналів листів, як на мій погляд, для нас є новим кроком. Це дає змогу читачеві ніби перенестись в архівні збірки, навіч пересвідчитися в тому, наскільки сумлінно поставився до підготовки публікації дослідник епістолярію. Разом з тим, додаткову інформацію несуть печатки, штампи на автографах, бланки, на яких написано листи. Свою атмосферу творить почерк. Часто ця інформація при публікації опускалась, тепер же вона не губиться, а створює певний антураж, який дає можливість глибше пройнятися реаліями часу, коли було написано той чи інший лист.
Панорама імен авторів листів дуже широка. Вона торкається постатей більш чи менш знаних, однак, так чи інакше цікавих і помітних. У числі опублікованих тут листів - листи Іванни Блажкевич, Тимотея Бордуляка, Івана Вагилевича, Олеся Гончара, Катрі Гриневичевої, Бориса Грінченка, Михайла Грушевського, Ольги Дучимінської, Павла Житецького, Марії Заньковецької, Дениса Зубрицького, Петра Карманського, Климента Квітки, Павла Ковжуна, Михайла Коцюбинського, Агатангела Кримського, Михайла Старицького, Євгена Маланюка, Євгена Олесницького, Уласа Самчука, Микити Шаповала, Володимира Шухевича, Сильвестра Яричевського...
Незаперечною цінністю цього видання є те, що дослідник в антології здійснив власне першодрук листів. Володимир Качкан подає паспорти текстів опублікованих тут листів, які, крім усього іншого, засвідчують коло архівних пошуків науковця. Водночас, у коментарях дослідник прагне дати стислу, але вичерпну інформацію і про автора того чи іншого листа, і про інших осіб, згаданих там. Довідки він супроводжує бібліографічними покликаннями, що дає змогу зацікавленому читачеві знайти повнішу інформацію про ту чи іншу особу.
Взагалі ж, про цю працю можна писати багато, однак слід відзначити основне. Дослідник здійснив величезну роботу, яка, як мені здається, матиме вдячних читачів. Це, без перебільшення, наукове подвижництво, оскільки нині, в час тотального егоїзму, в тому числі й у науці, не кожен візьметься відчитувати не завжди добрий почерк чужих листів, упорядковувати і коментувати їх. На це потрібні бажання, час, самопожертва. Володимир Качкан до свого завдання поставився прискіпливо, сумлінно, фахово, що і дало змогу створити справді цінне видання, яке покликане заповнити прогалини в публікації українського епістолярію.
М. ВАСИЛЬЧУК
// Перевал. - 2006. - № 4 . - С. 236-238.
