Коріння й крона таланту

Небагато сьогодні є людей, які могли б сказа­ти про себе так, як академік Володимир Качкан. Поставити перед собою таку високу й благородну мету, якій не зрадив на довгих життєвих дорогах.  Кожний день свого життя сповнити працею, не тільки засіваючи, але й збираючи багатий уро­жай на культурно-освітянській ниві.  Аж не віриться, що цій людині сповнилося 60. Для кожного така дата є серйозним підсумком зробленого, осмислення пройденого й скоригуванням майбутнього.

Уже „Бібліографічний покажчик: Качкан Во­лодимир Атаназійович", укладений професором Володимиром Полєком до 50-літнього ювілею автора, вражав обсягом зробленого: близько 600 ав­торських позицій, з яких 35 - художньо-доку­ментальні нариси, літературно-критичні дослід­ження, посібники з журналістики, публіцисти­ки, белетристики тощо. Здавалося б, що В. Кач­кан може тепер спочивати на лаврах: захищені кандидатська й докторська дисертації, є визнан­ня й авторитет у науковому й літературному колах. Але, мовби перекреслюючи всі можливі й неможливі прогнози, Володимир Качкан у це десятиліття, що збіглося із здобуттям Україною політичної незалежності, показав взірець небу­валої працездатності, заповнивши його новими книгами й публікаціями у вітчизняній та закордонній періодиці.

Тут ще раз нагадаємо основні штрихи життєвої і творчої біографії Володимира Качкана. Народився майбутній дослідник і письменник 12 серпня 1940 року в с. Рибне Тисменицького району Івано-Франківсь­кої області. Навчався в Павлівській семирічці та се­редній школі № 11 м. Івано-Франківська. Здобув спеціальність слюсаря в технічному училищі № 2, а відтак, відслуживши три роки в армії, - професії викладача української мови і літератури в Івано-Франківському педагогічному інституті (1967), 1974 р. -журналіста (м. Київ). Того ж року захистив кан­дидатську дисертацію на тему „Михайло Павлик і уснопоетична народна творчість", 1988 - докторсь­ку „Проблема традицій і новаторства в публіцистиці". З 1990 р. - професор, 1993 - академік АН Вищої школи України.  1990 р. здобув звання першого лауреата республіканської премії в галузі публі­цистики за розробку в періодичній пресі питань українського народознавства. 1995 р. став лауреатом премії імені Ярослава Мудрого в галузі на­уки і техніки. Цього ж року повертається до Івано-Франківська, завідує кафедрою українознав­ства Івано-Франківської державної медичної ака­демії. 1999 р. здобув звання лауреата обласної премії імені Василя Стефаника, а 2000 р. - лау­реата міської премії імені Івана Франка.

Нині Володимир Качкан є автором більше 50-ти книжкових видань, серед яких „Смерековий спів" (1972), „Барви веселки" (1981), „Параска Хома" (1983), „Ганна Василащук" (1985), „Анатолій Мокренко" (1989); монографічних праць з літературоз­навства, фольклористики, пресології -„Народні пісні в записах М. Павлика" (1974), „Народні пісні в записах О. Маковея" (1981), „Петро Козланюк" (1980), „Роман Федорів" (1983), „Михайло Павлик" (1989), „Ірина Вільде" (1991), „Традиції і новатор­ство публіцистики" (1984), „Жанри публіцистики" (1988); романів „Кадуб" (1990), „Житні дзвони" (1995); поетичних збірок „Кетяги Рибнянської осені: зошит лірики, писаний болем душі (1974-1994)" (1995), „Молитва опалого листя" (2000) та інші.

Однак не буде перебільшенням сказати, що наукове ім'я  В. Качкана утвердили українознавчі дослідження 90-х років: „... і воскресне ім'я  твоє: Народознавчі студії про забутих" (1993), „У творчій майстерні визначних етнологів: навчаль­ний посібник" (1993), „Українське народознавство в іменах: У 2 ч." (Ч. 1 - 1994; Ч. 2 - 1995, відзна­чені медаллю імені Ярослава Мудрого), „Украї­нознавча журналістика в іменах: історичний досвід, майстерність: У 2 ч." (1995).

Окремої розмови заслуговує 4-томне дослід­ження „Хай святиться ім'я  твоє". Перша книга вийшла 1994 р., у підзаголовку підкреслювалася тематика „Галицькі просвітницькі діячі, письменники, вчені - вихідці із священних родин". У центрі життєві й творчі долі родини Заклинських, Антіна Могильницького, Антіна Петрушевича, Василя Ільницького, Омеляна Огоновського, Юліана Целевича, Євгена Желехівського, Володимира Шухевича та ін.

Друга книга (1996) має підзаголовок „Студії з історії української літератури XI-XX ст.". У ній розповідається про Богдана Дідицького, Омеляна Партицького, Андрія Чайківського, Степа­на Смаль-Стоцького, Олександра Колесу, В'ячеслава Будзиновського, Василя Щурата та ін.

Третя книга (1998) „Українознавство та пресологія (XIX - перша половина XX ст.)" охоплює маловідомі сторінки життя і творчості Пантелеймона Куліша, Юліана Романчука, Осипа Назарука, Уласа Самчука, Тараса Мельничука та ін.

Нарешті, четверта книга (2000) теж із широ­ким тематичним окресленням „Історія українсь­кої літератури і культури в персоналіях (XIX - перша половина XX ст.)". У ній розкрито життє­во-творчий шлях таких постатей, як Анатолій Свидницький, Богдан Лепкий, Мирон Кордуба, Наталія Семанюк, Роман Купчинський, Лев Леп­кий, Юрій Кміт, Іван Джиджора, Іван Білинкевич, Володимир Залозецький.

Фактично ця 4-томова праця є авторською енциклопедією української літератури і культу­ри XIX-XX ст. в персоналіях. Володимир Кач­кан виконав роботу наукового відділу. Якщо зва­жити, що всі матеріали були малодоступними широкому загалові читачів і потребували значної дослідницької, пошукової праці, то можемо тільки подивуватися творчому неспокоєві акаде­міка. При цьому автор аж ніяк не нагадує нудно­го кабінетного вченого. Він постійно в русі, по­шуку. Його універсальність захоплює й викликає повагу. Він справді ніколи не належав собі, а тій химерній державі, ім'я  якій  - література!

Євген БАРАН

                                                                 // Обрії. - 2000. - № 2. - С. 71-74.