Володимир Качкан: життя як покликання

Переглядаю бібліографічний покажчик „Во­лодимир Качкан. Вчений. Письменник. Педагог", який уклав кандидат історичних наук М. Романюк до 60-річчя з дня народження та 40-річчя дослідницької і літературної діяльності ювіляра. Обсяг зробленого вражає: близько 700 різнома­нітних публікацій, 67 з яких мають монографіч­ний характер. Коли зважити, що більша части­на цих робіт вимагала авторського пошуку, дос­лідження, опертя на документ (суспільно-історичного та літературознавчого характеру), то доводиться і дивуватися, і заздрити авторській насназі й енергії.

Розквіт дослідницького таланту В. Качкана припадає на 90-ті роки XX століття. Це знаменно, бо збіглися вони із політичним само­ствердженням України. Потрібно було запов­нювати штучні прогалини в культурно-історичному житті, аби українці відчували себе не просто звільненими, але й вільними. Аби вони позбулися як комплексу вторинності, так і ком­плексу самоїдства. Це тривалий процес, зумов­лений не лише індивідуальним, а й державно-національним самоусвідомленням. Володимир Качкан був серед тих „перших хоробрих", які розуміли всю вагу й відповідальність свого покликання, ставши подвижниками національ­но-освітянської роботи.

1994-1495 рр. В. Качкан видає навчальний посібник із двох частин „Українське народознавство в іменах", відновивши на культурній карті України постаті багатьох діячів минулого: А. Могильницького, А. Петрушевича, О. Огоновського, В. Ільницького, В. Шухевича, Г. Цеглинського та ін. Крім того, дослідник подав багато невідомих раніше матеріалів із життя та діяль­ності М. Костомарова, В. Антоновича, С. Єфремова, В. Винниченка, І. Огієнка. Цілком заслужено робота В. Качкана була відзначена 1995 року академічною нагородою ім. Ярослава Мудрого в галузі науки і техніки.

Паралельно автор розпочав роботу над своїм  нарисово-дослідницьким циклом „Хай святиться ім'я твоє".  Перша книга з'явилася 1994 року й охоплювала постаті західноукраїнського регіону: галицькі просвітницькі діячі, письменники, вчені - вихідці із священицьких родин. Через два роки виходить друга книга із ширшим підзаголовком: „Студії з історії  української літератури XIX-XX ст.". Цього разу до читача повернулися імена Б. Дідицького, С. Смаль-Стоцького, К. Малицької, В. Сімовича, П. Франка, О. Целевича та ін. Третя книга цього циклу - „Українознавство та пресологія:  XIX - перша половина XX ст." вийшла у Львові 1998 року.  Її геро­ями стали П. Куліш, Ю. Романчук, М. Мочульський, Є. Пеленський, Б. Бора, Т. Мельничук та ін. Нарешті, 2000 року виходить четверта книга - „Історія української літе­ратури і культури в персоналіях:  XIX - перша половина XX ст.", яка розкриває невідо­мі або маловідомі сторінки життя і творчості А. Свидницького, М. Кордуби, І. Джиджори, Л. Лепкого, Р. Купчинського, І. Білинкевича та ін. Загалом, В. Качкан повернув до скарбниці національної культури близько 100 імен. Річ навіть не в переліку, бо крім відновлен­ня біографічної канви маємо розгляд і аналітичну оцінку творчого доробку тієї чи ін­шої постаті.  Фактично В. Качкан спромігся на створення об'ємного авторського довідни­ка з історії української культури XIX - першої половини XX ст.  „Енциклопедія Володи­мира Качкана" - так можемо охарактеризу­вати зроблене дослідником.

Глибока джерельна база, аналітичність, ґрунтовність, фаховість поєднуються з лег­кістю письма. Нарисово-есеїстичний виклад робить дослідження В. Качкана загально­доступним. Практична доцільність безумовна: середня і вища школи отримали скон­денсовано аналітичний матеріал з україн­ського народознавства. Знання минулого по­трібне, аби йти вперед і думати про май­бутнє. Державотворчий пафос і актуальність книг В. Качкана очевидні. Тому цілком заслужено подвижницька праця ака­деміка В. Качкана претендує на відзначен­ня Національною премією ім. Тараса Шевченка.

Євген БАРАН

// Галичина. - 2001. - 25 січ. - С. 10.