Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 52-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Дослідник забутої України



Якби не виявив доброї волі доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри українознавства Івано-Франківської державної медичної академії Володимир Атаназійович Качкан і не приїхав до Чернівців, то хтозна-коли студенти філологічного факультету університету, наш редакційний колектив та й читачі газети отримали б нагоду познайомитися з унікальним вченим і письменником. За чотири десятки літ плідної творчої праці він видав 67 окремих книг. Це - монографії, художні й документальні новели, оповідання, есе, повісті, романи поезія Крім того, понад шість сотень публікацій побачили світ у журнально-газетній періодиці України та зарубіжжя, завдяки яким українську культуру пізнавали за іменами видатних майстрів опішненської кераміки, петриківського розпису, малярства та народної музики.

- Дуже тішуся, що приїхав до міста, яке страшенно люблю, - з перших слів зізнався гість. Раніше часто бував тут у відрядженнях. Однією із граней моєї життєтворчості було писання студій про визначних носіїв народної культури. Колись у Чернівцях працювала майстриня з художньої обробки шкіри Ніна Косарєва. На прохання Романа Федоріва зробив студію-есей про письменника Михайла Івасюка після того, як вийшов його роман „Вершник на білому коні". Він приймав мене у своєму помешканні, його донька подавала нам каву, за якою відбулася дуже щира і тепла розмова. Один раз зустрічався з цим чоловіком, який вразив мене своєю непоказною рафінованою інтелігентністю...

Згадував Володимир Атаназійович, що про людей мистецтва почав писати під час навчання на історико-філологічному факуль­теті Івано-Франківського педагогічного інсти­туту. У студентські роки знайшов на Рогатинщині старих людей, які вивели його на Цер­кву Святого Духа. Пробрався потаємними ходами на горище, познаходив там старі па­пери і майже випадково виявив, що автори Української Радянської Енциклопедії зробили молодшим Рогатин на 400 літ. Не маючи на той час якихось титулів, молодий дослідник надіслав публікацію на півтори сторінки, в якій довів точну дату заснування міста. Згодом друкувалася в журналі „Культура і життя" серія його студій про Роксолану, якою дуже зацікавився Павло Загребельний.

Коли вже мешкав у Києві, зустрічалися з відомим письменником не раз, сперечали­ся. Я багато чого знав завдяки краєзнавцю Феданку із Солотвина, котрий посів веле­тенську бібліотеку священиків і зберігав її на горищі... Гість розповідав, як в роки радянсь­кого тоталітаризму йому пощастило зблизи­тися зі справжніми українськими патріотами, які залучили його до наукової пошукової праці. Поїхав до нього з подачі бібліографа Воло­димира Полєка (Царство йому небесне!), енциклопедичної освіченості чоловіка. Кожної суботи їздив до Солотвина і, можна сказати, став членом родини Феданка. Зі стриху зно­силися старі журнали, знімався порох, і я ночами сидів за ними. Тож здавна вишукував забуте, заборонене і знищене. Воно здебіль­шого нагромаджувалося і чекало кращих часів...

Як зазначають нині рецензенти, провідне місце в багатожанровій творчості письмен­ника і вченого Володимира Качкана за роки Незалежності України займають україноз­навчі студії. Найперше називають його фундаментальну роботу „Українське народознав­ство в іменах" у двох томах, які побачили світ у 1994 і 1995 роках. Автору довелося „повою­вати" з рідним освітянським міністерством, щоб 30 тисяч примірників пішли у вузівські бібліотеки із зобов'язанням вивчати їх. Вийш­ло п'ять об'ємних книг із українознавчого сері­алу „Хай святиться ім'я твоє", де подається історія української літератури та культури ХІХ-ХХ століть у персоналіях. Всі вони напи­сані на архівних матеріалах, першопрочитаннях, раритетах, давній періодиці й потребува­ли, за висловом автора, „каторжанської дос­лідницької роботи", завдяки якій „на україн­ське етнополе вдалося повернути сотні визначних постатей".

До речі, перша книга цього монографічно­го серіалу побачила світ у Чернівцях і стала своєрідною галереєю вихідців із галицьких священичих родин, які працювали на ниві пись­менства, освіти і науки. В наступних томах автор розширив обрії своїх наукових пошуків. З п'ятої книги, зокрема, можна більше дізна­тися про родовід Лепких - Сильвестра, Бог­дана і Миколу, почерпнути нові відомості з життя Анатоля Вахнянина, Івана Липи, Рома­на Сембратовича, Юрія Липи, Мирослава Ірчана, Романа Федоріва, Юрія Шкрумеляка, Ва­силя Верховинця. Проте Володимир Качкан прагне не лише збагатити український духовний простір новими іменами, але й переосмислити життя і творчу спадщину відомих діячів культури. Бо ж ми повинні нарешті зна­ти, що батько Ірини Вільде, письменник Дмит­ро Макогон, був активним членом Українсь­кої Військової Організації (УВО), товариств „Пласт", „Луг", розповсюджувачем видань „Червоної калини", а мати - активісткою то­вариства „Просвіта". Брат притягався в 1934 році до польського суду за „приналежність до ОУН та пропагандистську антидержавну особливо активну діяльність". Та й сама письменниця належала до діяльних членів товариства „Сокіл" та організаційної управи ОУН.

- Наша біда в тому, - провадив свою дум­ку професор з Франківська, - що в середній та вищій школі про Івана Франка, скажімо, продовжують розповідати, що він народився в бідній селянській родині. Хіба родина коваля в той час бідувала? Та же в селі ремісники жили заможно. Якщо йому не могли заплати­ти, то відробляли днями на полі. Та він мав все, що хотів. Підіть на садибу Франка... Бідолаха! Хатисько така, хлів окремо, стайня окремо, стодола окремо... Ну що ми дурне гово­римо про наших письменників і навіть про хре­стоматійні постаті? Все треба ставити з голо­ви на ноги через архіви, через раритети, через періодику тих часів. Треба писати новітні студії і давати нове прочитання. Коли ми на своє етнополе повернемо сотні, тисячі забутих (я не знаю скільки) забутих, поскрибованих, за­мордованих, спадщина яких спалена, вивезе­них в сибіри і згноєних, тоді зможемо говорити, які ми багачі. Вони працювали в різних ділянках - мовознавстві, літературі, етнографії, праві, філософії...

Завдяки Володимиру Качкану вперше прийшли до читачів 500 листів Богдана Лепкого, колекція світлин і фотодокументів з вели­кою примітковою базою і коментарями в книзі „Журавлі повертаються...". Вони відкривають Лепкого (поета, прозаїка, публіциста, мемуа­риста) ще як теоретика літератури, критика, педагога, політика і великого українознавця. До речі, готуються до друку 6 і 7 томи серіалу „Хай святиться ім'я твоє" з новою студією про Богдана Лепкого і 200 листами, які писали до нього його видатні сучасники Михайло Ко­цюбинський, Ольга Кобилянська та інші. А ще, зізнався наш титулований гість, зараз в його душі визріває соціально-еротичний роман, який він збирається написати з „високою ампліту­дою художності" на противагу філософським дригам та примітивній писанині деяких сучас­них письменників. Тож щиро побажали міцно­го здоров'я і здійснення всіх творчих задумів невтомному вченому та культурно-громадському діячеві, бесіда з яким додала творчої на­снаги журналістському корпусу редакції.

Людмила ЧЕРНЯК

 // Буковина. - 2003. - 12 листоп.

 

Оновлено 22-05-2018
© 2017. ОУНБ iменi I. Франка