О книго, ти – найбільше з див!

Головною книгозбірнею на Прикарпатті по праву вважається обласна універсальна наукова бібліотека ім. І, Франка - один з найважливіших культурних і освітніх осередків Івано-Франківщини. Щодня вона радо зустрічає читачів, до послуг яких - спеціалізовані читальні зали з абонентами, довідково-бібліографічний відділ, лінгафонний кабінет, ксерокопіювальні машини. Фонди її становлять понад 500 тисяч одиниць, де переважає наукова, спеці­альна, навчальна, довідкова та науково-популярна література з усіх галузей знань. Цінною частиною їх є періодичні видання, що нараховують понад 50 тисяч примірників, окремі з яких зберігаються з 1940 року. І сьогодні бібліотека отримує періодич­них видань до 416 назв.

 З увагою і чуйністю ставляться бібліотекарі до задоволення потреб своїх читачів, яких нині більше 18 тисяч (середньоденне відвідування - до 400 чо­ловік). Крім того, обласна бібліотека надає інфор­мацію з питань політики, нових форм господарю­вання, педагогіки, освіти і культури більше 240 підприємствам і організаціям області. Вона є пос­тійною учасницею науково-практичних конферен­цій. А літературно-мистецька вітальня, клуб ціка­вих зустрічей, що діють при ній, дають змогу чи­тачам зустрітися з відомими людьми краю та гос­тями міста, побачити виставки творів багатьох митців. Особлива увага приділяється тут популя­ризації творчості вітчизняних та закордонних пись­менників, письменників-краян.

Сьогодні наша розмова з директором обласної на­укової бібліотеки ім. І.  Франка Марією Альбою.

- Маріє Вікторівно, у вашій бібліотеці завжди чистота, порядок, затишок, висока культура обслуговування. Сюди, здається, не проникають хамство, злидні, суєта, це ніби зовсім інший світ - інтелігентний і духовний. Скажіть, як вам  вдається підтримувати таку атмосферу? Що тримає ваших працівників в орбіті духовності?

- Думаю, їхнє сподвижництво можна пояснити лише ентузіазмом і любов'ю до своєї професії, адже зарплати у нас мізерні, та й їх не отримуємо по п'ять-шість місяців. А та аура, яка пульсує в нашій бібліотеці, очевидно, передається й тим 794 книгозбірням, котрі функціонують в нашій області. Ми усвідомлюємо, що в багатьох місцевостях бібліотека залишається чи не єдиним острівцем інтелектуального спілкування й духовної єдності, що вона сьогодні -  не просто книгозбірня, а й місце зустрічі з прекрасним, осередок добра, самовдосконалення, духовних пошуків. Можливо, що й розуміння цієї місії не дозволяє людям опустити руки.

 - А є від чого їх опускати?

 - На жаль, так. І не лише опускати руки,  а й самим опуститись! Бо бібліотека сьогодні в кращому разі - це будинок, який потребує капітального ремонту, сучасного обладнання, свіжих книг, газет і журналів. Мізерне фінан­сування бібліотечних закладів - ось із чого починаються всі наші проблеми. Як результат цього з березня минулого року працівників сільських бібліотек переведено на половину та чверть став­ки. Це означає, що село, і так обділе­не благами цивілізації, може звикнути до закритих дверей бібліотеки, яка була для нього чи не єдиним просвітницьким та інформаційним центром. Заміна бібліотек на громадські хати-читальні, коли населення було неписьменним, нині - повний абсурд, особливо на порозі третього тисячоліття. Втратити сьогод­нішню мережу бібліотек та їх фонди -  трагедія не лише для нинішнього, а й для майбутнього покоління. А реалії такі, що взимку половина сільських бібліотек не опалюється, що означає нищення і приміщення, і фондів. Я вже не кажу про здоров'я людей.

- Маріє Вікторівно, а як з по­повненням фондів? Воно й далі на мертвій точці?                             

- Майже. 1997 року на одного читача нашої бібліотеки було придба­но всього по 0,4 книги. Що вже каза­ти про інші! В той же час у книжко­вих магазинах - розмаїття літерату­ри! Тільки за що її нам придбати? Викручуємося як можемо. Збираємо літе­ратуру по зернині. То випросимо в автора, то умовимо підприємця, то щось заробимо за платні послуги. Але це, звичайно, не вихід. Державні мужі мали б усвідомити, що книга - то не розкіш, а предмет першої необхідності, потреба душі, джерело знань, скарбниця духовності нації. Це щастя, що у нас ще збереглися люди, які не втра­тили оптимізму, працюють самовідда­но, щедро дарують людям мудрість книг, тепло своєї душі. По суті, на них і тримається бібліотечна система.

-  Як нинішня ситуація вплинула на характер роботи бібліотечних працівників?

-   Ми змушені були стати більш гнучкими і винахідливими. Активно шукаємо партнерських зв'язків з гро­мадськими просвітницькими організаці­ями, різними угрупованнями, релігійними конфесіями. В сучасному економічному просторі бібліотекарі вчаться зна­ходити контакти і співпрацювати з ді­ловими людьми, підприємцями, зацікав­леною діаспорою.

-  Мабуть, Вам хочеться когось відзначити?

- Так, і насамперед бібліотеки Рожнятівської, Надвірнянської, Городенківської, Долинської, Калуської, Івано-Франківської,  Богородчанської ЦБС. Скажімо, Рожнятівська ЦБС (директор М. Рибчак) провела зустрічі лемків „Бескидського земляцтва", бойківські вечорниці, вечори, присвячені творчості художника В. Харченка, поетеси Д. Рихтицької, підготувала до друку на­уково-публіцистичне видання про істо­рика, етнографа, краєзнавця Василя Чоповського. В організації всіх бібліотеч­них заходів тут допомагає місцева влада. А ось Городенківська централь­на бібліотека стала центром вшанування відомих людей. Довго пам'ятатимуть і згадуватимуть тут чудове свято роди­ни Кучмеїв, ювілей поетеси Орисі Яхневич, зустрічі з науковцями. З ініціа­тиви директора ЦБС О. Гудзік при біб­ліотеці відкрито музей Параски Хоми. Щодо Надвірнянської центральної бібліотеки, то особливістю її є увага до творчої молоді. Завдяки старанням директора Н. Маринюк колишній підвал перетворився у затишне місце зустрічі творчо обдарованих надвірнянців. Саме тут під орудою Нестора Чира розпра­вила крила літературна студія „Бис­трінь". Цікаві зустрічі відбуваються і в рамках „літературних субот". Принагідно хочу сказати кілька слів і про Богородчанську ЦБС (директор М. Краховська), яка відіграє велику роль у формуванні культурологіч­ного середовища селища. До речі, це єдина бібліо­тека в області, якій поталанило отримати новозбудоване приміщення, в чому велика заслуга за­відувача відділу культури райдержадміністрацї Івана Середюка. Дбають тут і про сільські філіали, яким передплачено по чотири-п'ять періодичних видань. Можна навести й інші приклади.

- Маріє Вікторівно, напередодні першого Всеукраїнського дня бібліотек що Ви хотіли б сказати своїм колегам?

- Хочу щиро подяку­вати їм за самовіддану, сподвижницьку працю, а це переважно ветерани, стаж роботи яких сягає 30-40 років, а також молода бібліотечна еліта. Сподіваюсь, що місцева влада, керівники підприємств і організацій, всі наші читачі не забу­дуть привітати завтра цих людей зі святом. Повірте, вони варті не одного доброго слова.

Розмову вела Дарина НАЗАРЧУК

Альба М. О книго, ти - найбільше диво! : [інтерв'ю з дир. ОУНБ ім. І. Франка М. Альбою / розмовляла Дарина Назарчук] // Галичина. - 1998. - 29 верес. - С. 7.