Шляхетна пані з „вогником” в очах

Завтра Івано-Франківська державна обласна універсальна наукова бібліотека ім. І. Франка святкуватиме своє 65-річчя. Колись ця шляхетна літня пані не мала стільки поважних титулів, а була звичайною публіч­ною бібліотекою, щоправда із чималим посагом, який перейшов їй у спадок від прабабусі - першої публічної бібліотеки Станиславова, за­снованої 1872 року в приміщенні реальної школи на вул. Незалежності, 17. Відомо, що заснував її польський повстанець проти російського царату, політичний емігрант В. Смагловський, який подарував містові збірку із 3500 томів і став першим бібліотекарем публічної бібліотеки. Після його смерті у 1883 році почалися мандри бібліотеки по різних приміщеннях і тривали з перервами аж до 1996 року, відколи пані Бібліотека нарешті осіла, як і належить такій шляхетній особі, у панських покоях на вул. Пушкіна (тепер Чорновола, 22).

Але повернімося у далекі 40-ві, коли щойно відкриту Станіславську обласну державну бібліотеку очолив справжній патріот (доброволець УГА), краєзнавець, педагог, бібліофіл Василь Пашницький. До речі, теперішнє керівництво бібліо­теки порушило клопотання перед місь­кою владою про встановлення пам'ятної дошки В. Пашницькому. Відповідь, як завжди, - немає коштів.

Треба сказати, що, укомплектовую­чи бібліотеку, Пашницький використову­вав приватні збірки, залишені людьми, які не сприймали радянської влади. Окрім рідкісних видань творів світової і віт­чизняної літератури були в цих збір­ках і сотні томів „Наукових записок" НТШ, і вісім томів історії України-Руси М. Грушевського, його ж історія україн­ської літератури, всі твори Богдана Лепкого, український переклад Біблії у виданні Британського біблійного това­риства, варшавське 16-томне видання творів Т. Шевченка... Неважко здога­датися, що всі ці унікальні раритети радянська влада вилучила з фонду біб­ліотеки, а його першого директора Ва­силя Пашницького дуже швидко замі­нила на фахівця з вищою бібліотечною освітою Івана Хорунжого. Бібліотеці було надано нове приміщення - двоповер­ховий будинок на вул. Пушкіна, 1, в якому під час окупації оселилися німецькі та мадярські офіцери і зруйнували його настільки, що у 1944 році, коли Іван Хорунжий повернувся до своїх обов'яз­ків директора, воно потребувало капі­тального ремонту: дах протікав, були пошкоджені водопровід і каналізація, зруйнована стіна, 200 тисяч книг зни­щено. У післявоєнні роки в читальній залі палилася грубка, і дим від сирих дров виїдав очі. Чорнило замерзало в чорнильницях, а бібліотекарі і читачі працювали у верхньому одязі.

Так бібліотека продовжувала своє життя. Кількість придбаних книг рік у рік зростала, читачів ставала все більше, бібліотекарі почали проводити обласні семінари, виїздили в села і райони, налагоджували роботу районних методичних центрів. 1953 року, вже за директорування Миколи Сулими, було проведено капітальний ремонт бібліоте­ки, а в 1956 році, з нагоди 100-річчя від дня народження і. Франка, бібліотеці було прис­воєно ім'я Вели­кого Каменяра. В 1966-му біблі­отеку з масової реорганізували в наукову, розширилася її струк­тура, відкрилися нові підрозділи. Саме тоді, в 60-ті, на роботу до бібліотеки прийшли молоді працівниці Алла Бойко і Нелля Борисова. Ось як вони згаду­ють ті часи:

- Країна працювала, вчи­лася. Сотні мо­лодих людей здобували освіту в інститутах, техніку­мах, школах робітничої молоді. Бібліо­тек було мало, тож всі приходили до обласної. Довгі черги читачів простяга­лися аж до коридора, і кожного треба було обслужити. Так, було важко. Високі стелажі під саму стелю, незручні драбини, маленька зарплата. А скільки кілограмів, які складалися в тонни, пе­ренесли наші худенькі руки під час пе­реїздів до нових приміщень! Під час ре­монтів ми працювали нарівні з штука­турами і мулярами. Багато кілометрів пройшли від села до села, щоб допо­могти сільським бібліотекам, а в облас­ті їх чимало. В заметілі, в дощ, через потічки, в кращому разі на вантажів­ках, а найчастіше на возі діставалися ми до „вогників" куль­тури... Передивляємось пожовклі від часу грамо­ти: „за багаторічну плід­ну працю, особистий вне­сок у розвиток україн­ської національної куль­тури"... Скупі слова, але за ними наше життя, наша активна життєва позиція і наша улюбле­на робота.

Свого часу і пані Нелля, і пані Алла, сьо­годнішні ветерани біблі­отечної справи, були заступниками Марії Альби, яка очолила ко­лектив у 1973- році і донині успішно керує ним. З нагоди завтрашнього свята я запросила Марію Вікторівну на коротень­ку розмову. Цікавили мене, зокрема, пи­тання поповнення та оновлення фондів сільських бібліотек, а також надмірна перевантаженість приміщення обласної бібліотеки. Ось що сказала Марія Альба:

- При бібліотеці завжди був обмін­но-резервний фонд, який займався пе­рерозподілом літератури в межах об­ласті. Останніми роками бібліотека що­річно передає в райони до 50 тисяч примірників різноманітних видань, але поповнення та оновленння фондів сіль­ських бібліотек, що є для нас однією з найболючіших проблем, великою мірою залежить від місцевих бюджетів. На жаль, без державної підтримки ці біб­ліотеки приречені на загибель. Ні для кого не секрет, що приміщення сіль­ських бібліотек здебільшого не опалюються, а, отже, нищиться і та література, яку вдалося надбати великими зу­силлями. Не кажучи вже про здоров'я бібліотекарів.

А щодо перевантаженості приміщен­ня обласної бібліотеки, то це питання нас турбує давно. Правда, торік бібліо­теці передано гарне двоповерхове при­міщення на вул. Сахарова, 30 (колиш­ній бібколектор), але... з шістьма орен­дарями, термін оренди яких закінчуєть­ся в 2010-2011 роках. Отже, обласна бібліотека якщо і зможе зібрати в цьо­му приміщенні усі позабазові відділи, то це ще буде не скоро. Можна було би добудувати кілька поверхів бібліотеки у її внутрішньому подвір'ї, але для цього також потрібні кошти. Хоч цікаві ідеї є: скажімо, розташувати в добудованому приміщенні музей Франка, про який вже давно ведеться мова...

Марія Вікторівна квапиться, бо в біб­ліотеці знову ремонт. Аякже, до свого 65-річчя шляхетна пані Бібліотека по­винна бути гарною, і навіть сучасною, адже в грудні 2001-го в її приміщенні відкрито Інтернет-центр, а минулого року вона стала переможницею проекту „Вік­но в Америку" і незабаром відкриє для своїх читачів безплатний доступ до друкованих, електронних та відеоматеріалів про США.

А до активного світського життя їй не звикати: зустрічі з науковцями і пись­менниками, презентації нових видань, виставки і творчі вечори - такий ши­рокий спектр салонного життя нашої юві­лярки. Тож нехай вересневе сонечко осяє сивини її бабиного літа, а всім її вірним слугиням за невтомну самовід­дану працю - многая літа!

Неоніла СТЕФУРАК

Стефурак Н. Шляхетна пані з „вогником" в очах : [про історію та сьогодення ОУНБ ім. І. Франка] / Неоніла Стефурак // Галичина. - 2005. - 29 верес. (№145-146).