Професійна трагедія бібліотек – старіння їх фондів

Бібліотеки нині - чи не єдиний до­ступний суспільний інститут, що залучає людину до знань, до надбань світової науки, культури. Вони зберігають, доповнюють і передають у майбутнє культурний потенціал нації, її духовні і матеріальні цінності. Книга була, є і залишиться свого роду естафетою освіченості та духовності, яка передається з покоління в покоління.

Якою уявляється мені бібліотека майбутнього? Це насамперед просто­ре, світле, тепле приміщення з мак­симумом комфорту для користувачів. Це автоматизована система обслуго­вування з виходом на Інтернет, що дозволяє отримати потрібну інформа­цію із бібліотек світу. Це бібліотекар-інтелектуал, який служить державі своєю самовідданою працею, а дер­жава, з свого боку, гарантує йому за­хист і нормальні умови праці.

На жаль, наші бібліотеки сьогодні далекі від цього. За останні роки їх приміщення стали жалюгідними, обдер­тими, а косметичний ремонт у них роблять хіба що самі працівники. Біль­шість сільських бібліотек взимку не опалюється [400 з 670). А хто хоче зайти до холодного неопалюваного приміщення навіть заради гарної книж­ки чи приємної бесіди? Уявіть, як у такому приміщенні працювати бібліотекареві. До того ж із постійним страхом перед скороченням або переведенням на половину чи чверть став­ки. Зарплату йому не виплачують по півроку або видають товарами з ви­сокою націнкою. А зарплата у праців­ників з вищою освітою становить 80 гривень, що не відповідає навіть про­житковому мінімуму.

Професійною трагедією бібліотек стає старіння фондів. Останніми роками надходження до них не систематичні і мізерні. Наприклад, сільські бібліотеки у кращому разі отримують з десяток книг протягом року. В середньому на кожного читача бібліоте­ки надходить за рік 0,14 книги. В основному то безплатні надходження, дарунки видавців, авторів, що не може вгамувати спрагу читачів до новинок. Бібліотеки поставлені в такі умови, що сьогодні вони раді будь-яким книгам, і навіть низькохудожнім. Масовий читач прагне бульварного чтива - і бібліо­теки задовольняють його запити, хоча їхньою одвічною місією є популяриза­ція високохудожніх творів.

В Україні не проводиться держав­на книговидавнича політика: видають все, за що платять гроші, на лотках пропонують те, що хто зміг завезти в Україну, і, як правило, іноземною мо­вою. Це привчає людей до невибагливості, нівелює саме поняття книги як духовної цінності. І ця проблема в першу чергу державна. На рівні дер­жави можна і потрібно відновити ви­пуск „Бібліотечної серії", прискорити надходження книг із серії „Президент­ська бібліотека: духовні першоджере­ла України", забезпечити придбання бібліотеками книг без торгової націн­ки, зрештою, видавати для них зде­шевлену літературу.

Бібліотеки як інформаційні центри мають запропонувати відвідувачам газети і журнали на різні читацькі смаки та переконання. Адже бібліоте­ка - це та установа, що забезпечує конституційне право кожного громадя­нина на інформацію. Запропонувати йому широкий спектр періодики - все ж таки обов'язок держави, а сьогодні це переважно тільки професійний ін­терес бібліотек.

Щоб іти в ногу з часом, бібліотеки повинні комп'ютеризуватися. Настав час посприяти ОУНБ ім. і. Франка отри­мати доступ до електронних документів і ресурсів Інтернету. Бо це вже не завтрашній, а сьогоднішній день.

Але попри те, що в бібліотек біль­ше проблем, ніж можливостей, вони роблять усе, щоб їх відвідувачі були задоволені, і треба відзначити, що бібліотеки вже давно вийшли за межі суто своїх обов'язків і перетворилися в центри духовного спілкування кра­ян, психологічного розвантаження, відпочинку родин.

Марія АЛЬБА

Альба М. Професійна трагедія бібліотек - старіння їх фондів / М. Альба // Галичина. - 2000. - 25 січ. - С. 4.