Микола Лепкий

Однією з наймаркантніших поста­тей українського Станиславова пер­шої половини 20-ого сторіччя був гімназійний учитель, син Бережан­ської Землі і брат Богдана й Лева Лепких - професор Микола Лепкий.

Народжений 21 листопада 1878 року в Жукові коло Бережан, Ми­кола Лепкий учителював після за­кінчення університетських студій і після від'їзду його брата Богдана на посаду гімназійного вчителя в Кра­кові один рік в Бережанах і в 1907 р. був призначений на учителя україн­ської мови в другій Станиславівській Гімназії.

З приходом Миколи Лепкого до Станиславова існувала там, розгортаючи товариську і громадську ді­яльність, не тільки „Українська Бесіда". Діяли вже й інші українські товариства, укріплювалася націо­нальна свідомість й по селах. Це була заслуга проф. Євгена Желехівського і Леоніда Заклинського, які започаткували працю по читальнях „Просвіти". Помагало їм у цьому духовенство, радо вітаючи і приймаючи діячів із Станиславова. Згодом стало організу­ватися міщанство й ремісництво і, мабуть, у першому тоді Станиславові по­став „цех" українських ремісників, що його очолював Северин Снігурович. Організаційна праця розгорталася. Своєю ініціятивою Станиславів давав приклад й іншим галицьким містам.

Микола Лепкий належав майже до всіх товариств. У багатьох головував. Тому, що любив спів і музику, головував також; у Станиславівському Бояні, що в ньому його приятель проф. Смолинський був дириґентом. Обидва вони ще в студентських роках брали участь в поїздках по краю першого студентського хору „Бандурист".

Після 1 листопада 1918 року в перемарші під Львів перебував у Стани­славові молодший брат Миколи Лепкого Лев, загально відомий, як Льоньо Лепкий, автор багатьох стрілецьких пісень. Перебуваючи в місцевих касарнях, часто відвідував дім М. Лепкого й обидва тоді багато розмовляли на музичні теми і співали. Особливо захоплювався М. Лепкий хором О. Кошиця, що перебував якийсь час у Станиславові й виступав тут із своїми концертами.

Велично відбулося 35-річчя заснованого 1894 року „Бояна", що його відзначувано 4 лютого 1929 р. з участю хорів з усього краю. Свято започаткував промовою проф. Микола Лепкий, як голова. Потім співав хор „Станиславівського Бояна" під керівництвом композитора І. Недільського і вдруге під дириґентурою проф. Я. Барнича. Акомпаніювала при фортепіяні донька М. Лепкого Тетяна. Солістками були О. Ткачева й О. Аксентіївна. Співав також станиславівський студентський хор „Думка" під про­водом Л. Крушельницького. З черги виступав хор Львівського „Бояна" під дириґентурою молодого композитора Миколи Колесси і при фортепіяновому супроводі композитора Б. Кудрика. Виступали ще хори - коло­мийський, львівський чоловічий „Сурма" під дир. І. Охримовича та об'єд­нані хори. Концертова частина була започаткована прологом з опери Де­ниса Січинського „Роксоляна".

Учителюючи в польській гімназії, ознайомлював під час своїх лекцій учнів, між якими були також; українці, з українською літературою, усною словесністю, обрядами і звичаями й особливо з українськими піснями. Учні дуже любили свого вчителя і його виклади і часто проводжали його із школи додому.

Вийшовши   з   священичої  родини,   любив   дуже   священичі   роди,   старі українські приходства, їхню культуру й побут. Одружений з попадянкою із  патріотичної  родини   Стисловських,   радів,   коли  і  його  донька  Тетяна вийщла заміж за сина священика, колишнього начального духовника УГА о. сов. Юзвяка. Також і його син Марко одружився з донькою священика Павлусевичівною.

В дуже важкому становищі опинився Микола Лепкий разом з родиною під час першої совєтської окупації й особливо ж під жорстоким режимом німецького ґестапо. Був тоді головою Окружного Комітету. В тяжких ситуаціях виручав його секретар цього ж комітету д-р Скотинський. Під час кривавої розправи ґестапо з українцями в листопаді 1943 р. у зв'язку з виставою „Шаріки" був притриманий разом з іншими старшими громадянами. Між розстріляними тоді був також якийсь Лепкий - українець із Галича.

Виїжджаючи на еміґрацію, був схоплений разом з іншими українцями совєтськими партизанами і тільки чудом врятувався. З трудом добився на Лемківщину під Криницю і звідти через Словаччину до перехідного табору для втікачів у Штрасгофі, звідки його визволив його ж зять В. Юзвяк і перевіз до свого дому у Просмеріц коло Знайму.

В наслідок важких переживань серце проф. М. Лепкого довго вже не видержало. Помер у Просмеріц на сам Новий Рік - 1 січня 1945 р. На похороні була тільки найближча родина. Не було кому заспівати його улюбленого „Видиш, брате мій ..."

Тетяна з Лепких Юзвякова

Микола Лепкий - брат Богдана Лепкого // Альманах Станиславівської землі. Т.1. - Нью-Йорк - Торонто - Мюнхен, 1975. - С. 663-664.