Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Софія Русова



(18 лютого 1856, с. Олешня, тепер Ріпкинського району на Чернігівщині - 5 лютого 1940, Прага) - педагог, громадська діячка, одна з піонерок українського жіночого руху.

Походила з аристократичної родини, яка прибула в Україну з Сибіру. Батько, Федір Ліндфорс, - швед, мати, Ганна Жерве, - француженка. Безпосередні контакти з селянсь­кими дітьми дали початок ще підсвідомому прагненню стати корисною українському народові. Коли Софії було 10 років, померла мати, і батько переїхав до Києва. Тут дівчина вступила до Гімназії. Познайомилася й заприязнилася з родинами Старицьких - Лисенків. Була також знайома з П. Чубинським, М. Драгомановим, Ф. Вовком, Косачами та іншими українсь­кими патріотами, що сприяло прилученню її до українських визвольних змагань, зміцненню українського патріотизму. По смерті батька Софія, незважаючи на поради тітки, відмовилася вступати до Петербурзької консерваторії та присвятитися музиці й сповна віддалася педагогічній діяльності. Разом зі старшою сестрою організовують школу, а згодом і перший у Києві дитячий садок. Через родину Старицьких сестри Ліндфорс познайомилися з М. Лисенком, у якого збиралися національне свідома київська українська молодь, а також науковці, митці, артисти, письменники. Молодь іде в народ, збирає розсипані серед нього скарби: записує пісні, казки, перекази. Цей рух захопив і Софію. Вона їде в родовий свій маєток Олешню, щоб записати колядки та щедрівки. На цьому поприщі знайомиться з молодим патріотом, етнографом, фольклористом, громад­ським діячем Олександром Русовим і 1874 року виходить за нього заміж.

Подальша доля Софії Русової пов'язана з місцями праці чоловіка: Черніговом, Києвом, Одесою, Херсоном, Харковом та іншими містами. У 1902 році Русових адміністративне виселили з України, і вони оселилися в Петербурзі. Як експерт Софія входила до комісії Російської академії наук, що вивчала питання прав української мови, під орудою О. Шахматова. З 1908 року Русови знов у Києві. Разом із Г. Шерстюком і С. Черкасенком Софія організувала й редагувала педагогічний журнал „Світло" (1910-1914), була учасницею міжнародного з'їзду журналістів у Брюсселі, де виступила з доповіддю про становище української преси. Викладала педагогіку в фреблівському та французьку мову в Комерційному інститутах. 1917 року увійшла до складу Центральної Ради, де очолювала відділи позашкільної освіти й дошкільного виховання в Генеральному Секретаріаті. Була головою Вчительської спілки. У 1920-му викладала педагогіку в Кам'янець-Подільському університеті. У 1920-1938 роках була головою Української національної жіночої ради.

З 1922-го перебувала в еміграції: в Галичині, Австрії, Чехо-Словаччині. Працювала професором педагогіки Українського інституту ім. М. Драгоманова.

Створила власну систему виховання, яку згодом визнали університетські кафедри Варшави, Праги, Софії. У її педаго­гічному доробку такі праці, як „Націоналізація дошкільного виховання" (1912), „Дошкільне виховання" (1918), „Теорія і практика дошкільного виховання" (1924), „Методика початкової освіти" (1918), „Теорія педагогіки на основі психології" (1924), „Дидактика" (1925), „Сучасні течії в новій педагогіці" (1932), „Роля жінки в дошкільному вихованні" (1938); підруч­ники „Український буквар. По підручнику О. Потебні уложила С. Русова" (1906), „Початкова географія" (1911) та бага­то інших.

Значна й історико-літературна та критична спадщина Софії Русової. З ранніх її праць сюди належать „Странник Григорий Саввич Сковорода. Биографический очерк" (1894), „Современная провансальская литература" (1902). Неабияке значення для тодішнього читача мали літературно-критичні студії про творчість М. Гоголя, Т. Шевченка, у яких вміло поєднувалося дослідницьке начало з публіцистичною формою викладу. У праці „Николай Васильевич Гоголь: Биографический очерк" (1909) письменник постає як людина дуже складна для розу­міння, в душі якої співіснували добро і зло, дрібне, нице і величне. Дослідниця збагнула, що якраз через відірваність М. Гоголя від національного ґрунту, органічного середовища, яке живить митця не лише ідеями, соціальними апріоріями, а й генетич­ними соками національної свідомості, ментальності, письмен­ник залишився любителем української народної поезії, але стра­шенно далеко відійшов від істинно українського життя.

Інтерес для читачів мали літературні огляди С. Русової, де авторка дала глибоку оцінку історичного соціального тла, на якому творилося літературно-мистецьке життя. В літератур­ному процесі XIX століття вона обстоювала самостійність української літератури, викривала шовіністичні нападки на неї. Цю частину доробку літературознавця становлять такі праці, як „Украинская литература в XIX в. Первьш период с 1798 по 1862 гг." (1910), „Украинская литература 1862-1900 гг.", „Тарас Григорьевич Шевченко - украинский народний поэт. Его жизнь и произведения" (1911), „М. П. Драгоманов. Його життя й твори" (1918) та інші. Широкого розголосу набуло видання „Наші визначні жінки" (1935), присвячене життєвому і творчому шляху багатьох видатних постатей українського літературно-культурного життя - від Ганни Барвінок й Олени Пчілки до X. Алчевської, М. Загірньої, К. Гриневичевої. Софія Русова досліджувала також драматургічну творчість О. Олеся, С. Черкасенка, залишила низку праць про розвиток театральної справи в Україні.

Русова Софія // Геник С. 150 великих українок. - Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2003. - С. 172-174.

Оновлено 29-05-2020
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка