Юлій Олесницький

(1878 - ?), адвокат, брат Євгена Олесницького, суспільно-політичний діяч Станіславщини (довголітній голова філії „Просвіта"); 1939 р. вивезений більшовиками, помер на засланні.

Визначний адвокат і громадський діяч. Родився він дня 3 червня 1878 р. в Станиславові, при Галицькій вулиці, де його батьки мали розмірне велику посілість з 4-ма морґами саду. Його батько Ілля був залізничним урядовцем, а мати походила з роду польських дідичів Дзеконських. Молодий Юлій ходив до народної і середньої школи в рідному місті в часі, коли державної гімназії з українською викладовою мовою ще там не було. Будучи учнем польської гімназії, організував тайні гуртки української молоді, на яких читали твори українських авторів і самі пробували писати. Знаючи, що професія адво­ката зможе дати йому найкращу можливість працювати для народу, всту­пив на правничий факультет Львівського університету та слухав викладів професорів, з яких неодин викладав ще тридцять кілька років пізніше, коли студенткою права була його донька Ася. Перед закінченням студій при­йшли університетські студентські заворушення і відома сецесія україн­ських студентів. З тієї причини закінчив Юлій правничі студії доктор­ським дипломом Віденського університету в 1902 році. В часі правничих студій у Львові їздив Юлій по довколишніх селах з доповідями і брав участь в агітації за українськими кандидатами до Віденського Парляменту. В тому часі був вибраний послом стриєчний брат Юлія, д-р Євген Олесницький.

За австрійською адвокатською ординацією шлях до адвокатури був якщо не найтрудніший, то напевно найдовший: докторський диплом, рік судової практики, шість років адвокатської практики, адвокатський іспит. Мало хто справлявся з тими вимогами перед тридцяткою. Д-р Юлій Олесницький мав щастя відбувати адвокатську практику в першорядних кан­целяріях, спершу в д-ра Євгена Олесницького, а згодом в д-ра Теофіла Окуневського. Був також субститутом д-ра Савчака в Борщеві. Усі названі старші адвокати були громадськими діячами з крови і кости, тож; не див­ниця, що д-р Юлій почувався знаменито в їх товаристві, не тільки набу­ваючи професійну практику, але й маючи нагоду брати участь у культурно-освітній і професійній роботі.

Відкриття власної адвокатської канцелярії припало на рік 1911. Осів д-р Олесницький у своїм ріднім Станиславові при Липовій вулиці. В 1912 році одружився з Олесею Кульчицькою, донькою пароха недалеких Підпечар. Скоро після того вибухла війна і молодий адвокат опинився в уні­формі австрійського поручника на фронті. В 1918 році перейшов до україн­ської армії. Інтернований поляками перебув деякий час у львівських Бриґідках, а після того був вивезений до табору полонених в Домбю.

Роки від 1921 до 1939 треба рахувати найактивнішим періодом життя д-ра Олесницького. Його канцелярія виробилася на одну з передових у Станиславівщині. Заступав д-р Олесницький здебільша в цивільних спра­вах, винятково теж в карних (м. ін. в політичному процесі „чотирнад­цятьох"). Як сумлінний, точний і чесний адвокат втішався пошаною суддів і заслуженими успіхами.

На окреме відзначення заслуговують досить часті оборони наших священиків в справах т. зв. „фаль­шування" метрик. В інтерпретації польських адміністраційних чинників фальшування мало місце тоді, коли священик вписував у парохіяльні книги прізвище в українському, а не в польському вигляді (закінчення на -ий, -ич, а не -і, -іч).

У своїй адвокатській праці прив'язував д-р Олесницький велику вагу до справи збереження прав української мови в суді. Всі процесові письма виготовляв д-р Олесницький тільки українською мовою і всіх клієнтів-українців заступав в суді, вживаючи української мови згідно з польським мовним законом з 1922 року. Стежив також д-р Олесницький за тим, щоб й інші наші адвокати берегли прав української мови. Не дуже це подоба­лося суддям-полякам, але вони не мали змоги зламати солідарного фронту наших адвокатів в мовному питанні.

Д-р Юлій Олесницький був активним членом прямо всіх українських місцевих товариств. Працював в управах різних місцевих товариств з запалом і посвятою і мало що не всі вечори проводив на засіданнях. Був опікуном „Пласту" аж до його розв'язання в 1930 році. Був членом Управи кружка „Рідної Школи" ім. Альбіни Яконович (головою був проф. Никифор Даниш). Але улюбленим полем праці для нього була „Просвіта".

Не чужою була д-рові Олесницькому і політична діяльність. З існуючих, легальних політичних угруповань найбільше підходило йому Українське Національно-Демократичне Об'єднання (УНДО). Був довгі роки його членом і хоч сам ніколи послом, чи кандидатом на посла не був, підтримував енергійно кожночасного кандидата УНДО, переводив виборчі віча, агітував за українськими кандидатами. Хата Олесницьких завжди була відкрита для українських політиків. Там відбувалися всякі наради, спільні обіди, вечері. Та після 1935-го року прийшла політика „нормалізації". Як кількакратний в'язень польських тюрем (був ув'язнений коротко також: після вбивства мін. Пєрацького, а ще перед тим навіть засуджений раз на шість місяців за одну зі своїх політичних промов) не вірив у нормалізацію відносин з поляками і тому виступив з УНДО.

Любив і вмів д-р Олесницький публічно промовляти при всяких наго­дах, на вічах, академіях, здвигах, похоронах. Я чув неодну його промову й пам'ятаю, якби це вчора було, його виступи, як промовця, позбавлені всяких театральних ефектів, вдержувані завжди в позитивнім, патріотич­нім, бадьорім дусі.

Менше відомою сторінкою зацікавлень д-ра Олесницького була його любов і розуміння мистецтва. Був меценатом і протектором мистців і артистів. Ініціював й організував мистецькі виставки. В його домі гостювало багато письменників і мистців. Півроку жив у нього байкар Іван Липа, його син д-р Юрій, по кілька місяців - Клим Поліщук, Володимир Блавацький.

Життя цієї праведної і до краю жертвенної людини зазнало трагічного звороту на гірше з приходом до Станиславова большевиків в вересні 1939 року. Зараз же 23 вересня арештували д-ра Олесницького й перевезли до Луб'янки в Москві. Після вісьмох місяців слідства виявилося, мабуть, що годі було дошукатися будь-якого злочину, за який можна було б у звичайному суді засудити. Тому привезли д-ра Олесницького з поворотом до станиславівської в'язниці. Коли дізналися про те довколишні селяни, зібрали в короткому часі понад тисячу підписів під петицією в справі звільнення арештованого, факт ледве чи коли записаний в анналах совєт-ських, сталінських часів. Ясно, що ця петиція арештованому не помогла. Адміністраційним шляхом заслали д-ра Олесницького на вісім років на Сибір. Перебував у важких умовах в таборі в поселку Сама, Івдельського району, Свердловської области. Остання відомість від нього була в червні 1941 року. Пізніше всякий слід по ньому загинув.

Так обірвалося життя д-ра Юлія Олесницького, одного з найвизначніших українців в історії Станиславова.

Фединський Ю. Д-р Юрій Олесницький серед українських правників Станиславова // Альманах Станиславської землі. Т. 1. - Нью-Йорк - Торонто - Мюнхен, 1975. - С. 623-629.