Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Михало АНДРУСЯК: Це буде премія повстанців, котрі відійшли у вічність



Документально-художні повістіМихайла Андрусяка „Брати грому" і „Брати вогню" висунуто на здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка. З цієї нагоди в Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника відбулася зустріч письменника із викладачаим та студентами університету.

Треба сказати, що і саму зустріч, і висунення творів Михайла Андрусяка на здобуття найвищої в Україні відзнаки зініцювала обласна організація спілки письменників України, тож не дивно, що стільки щирих слів захоплення і визнання прозвучало на адресу номінанта від письменницької громади. До речі, два тури з голусування Комітету з присудження Шевченківської премії Михайло Андрусяк уже пройшов.залишився третій - вирішальний, від якого залежить, чи будуть належно поціновані документально-художні повісті про героїв УПА в рік 65-річчя УПА і 100-річчя Романа Шухевича.

- Якшо Шевченківську премію дадуть цього року Андрусяку, - це буде доказом того, що им живимо в незалежній Україні, - зазначив голова обласної організації НСПУ Василь Добрянський. - Найвища відзнака за „Братів грому" і „Братів вогню", а також визнання Української Повстанської Армії воюючою стороною буде виявом справедливості стосовно всіх лицарів честі і відваги, які поклали свої голови за нашу незалежність.

- І яким Михайло Андрусяк дав друге життя, - продовжив розмову літературний критик Євген Баран. - Ціна крові - найвища ціна. На жаль, про це треба нагадуати сьогодні, інакше нівелюється сенс життя.

Лауреат Національної премії ім. Т Шевченка Степан Пушик назвав повісті Михайла Андрусяка „живою історією, яка перейде в легенду".

- Боротьба за Україну не припинилася, - нагадав присутнім на зустрічі С. Пушик. - Антиукраїнські сили обєднуються, щоб знищити Україну, а в творах Михайла Андрусяка акумульовано гідність і незнищенність українського народу, який ніколи не погодиться стати рабом.

- Зрусифіковану україну можна переконувати тільки такими книжками, які написав Михайло Андрусяк, - зауважив письменник Павло Добрянський. - Звичайно, останнє слово за Комітетом з присудження Шевченківської премії, і я думаю, що для цього комітету воно буде випробовування на патріотизм.

- Чимало локонічних відгуків на творчість Михайла Андрусяка і запитань до нього надходило у письмовій формі. Студенти запитували, як письменник йшов до „Братів грому" і „Братів вогню", чому він не тркається інших тем.

„Я народився в родині повстанців, - розповів Михайло Андрусяк. - І тато, і мама відбули досить великі терміни у комуністичних концтаборах. Фактично всі дорослі члени моєї родини, а їх було восьмеро, загинули в період з 1943 по 1949 роки. Одні від німецьких, другі - від московських куль, тобто це моя тема, органічно моя. Коли мені минув рік, моїх батьків разом зі мною виселили з рідного села Вербівців, що на Городенківщині, - як людей, небезпечних для радянської влади. Якийсь час ми жили на сході України, в Кірвоградській області. Опісля повернулися до рідного села...

Серйозно думати про те, аби написати щось про людей, які боролись за незалежність України, я почав після закінчення романо-германської філології Київського університету. Влітку 85-го, на Спаса, пішов до батька на пасо­висько, де зібрали­ся його бойові побратими по сотні „Орлика". Вони згадували минуле, а я слухав їх і почав потихеньку записувати їхні спогади. Записи шифрував, щоб ніхто сторонній не міг здогадатися про що вони. Навіть робив спроби опублікувати написане на Заході, за кордоном, але намарно. Вперше фрагменти зі спогадів моєї мами „Студені милі" були опубліковані 1990 року в газеті «Агро» та в жур­налі "Чорногора" в Коломиї, а в 1991-му книжка в повному обсязі побачила світ, її переоцінювали п'ять разів, двічі крали папір, а тоді знайшовся видавець зі Снятина, який сказав: „У мене не вкрадуть", і книжка була опублікована.

Через рік з'явилась „Ув'язнена скрипка" - розповідь про Галину Грабець - відому скрипальку, дружину полковника УПА Омеляна Грабця, який загинув у Вінницькій області ще 1944 року. Тим часом я опрацьовував батькові спогади. Вони давалися важко, бо важким, було батькове життя від самого ди­тинства. Один з небагатьох, він за­лишився живим учасником так зва­ного Буковинського походу, коли 600 молодих хлопців з Покутського куреня, погано вишколених, без зброї, з інтервалом сотня від сотні в одну добу відправили на Букови­ну для з'єднання з Буковинською Українською самооборонною армією... За чотири місяці від 600 покутських хлопців залишилося кілька десятків, і мій батько серед них... З цих боліс­них спогадів народжувалися „Гра­ні болю". А після „Граней болю" і „Смерекового болю" - двох неве­ликих повістей, в яких йшлося про рядових стрільців УПА - у мене виник задум написати про одного з командирів УПА. Так легендарний повстанець Мирослав Симчич („Кривоніс"), спочатку командир чоти, потім - сотні, який шість ро­ків воював в УПА і майже 33 роки відбув у комуністичних тюрмах і та­борах, став героєм мого наступно­го твору. Ми з ним спілкувалися протягом двох років, він скаржився, що я його допитую гірше за кагебістів, але два роки цих виснажливих розмов вилилися у книжку „Брати грому". Після виходу у світ цієї книжки я надумав зустрітися з ки­мось із проводу УПА: Згадав про Ва­силя Федюка („Куряву"), який ще у 1992 році заходив до нас у редакцію газети „Агро". Це був мужній, інтелігентний, вольовий чоловік. Знав кілька іноземних мов. Спочатку був повітовим провідником Косівського повіту - в гірській місцевості ство­рював базу для УПА, відтак пере­бував у німецькій розвідці. За ним полювали радянські і німецькі спецслужби і НКВД, але жодна з цих служб не мала його фотогра фії. Він кілька разів потрапляв до рук німців у Косівському районі, ви­давав то за поляка, то за ру­муна і щоразу уникав арешту. Потрапив до полону поранений у 1945-му, знову видав себе за руму­на, який нібито не знав ні україн­ської, ні російської мови, але ві­сім років таки одержав. Вийшовши на волю, продовжував жити під чу­жим прізвищем, і тільки 1971 року КГБ випадково натрапило на його слід. Уже як Василь Федюк відбув десять років радянських таборів, у немолодому віці прибився до Курська, а звідти переїхав до Коло­миї... Саме він став головним геро­єм „Братів вогню". (На жаль, торік, у грудні, маючи понад 88 років, пі­шов з життя).

У „Братах вогню" я намагав­ся показати організацію ОУН зсе­редини. Наскільки це мені вдало­ся судити читачам. У наступ­ній, заключній, книзі трилогії, яка називатиметься „Брати просто­ру", я акцентую увагу на роботі повстанської служби безпеки, ос­кільки мені потрапили до рук уні­кальні матеріали про розвідку і контррозвідку УПА. Це була доб­ре організована силова структу­ра; яка без держави успішно про­тидіяла більшовицько-кагебістській машині..."

Для тих, хто слухав письменни­ка і видавця з Коломиї, а тим біль­ше читав його потужні, правдиві, вражаючі твори, висунення його кандидатури на здобуття Націо­нальної премії ім. Тараса Шевчен­ка було обґрунтованим і зрозумі­лим. Не дивно, що після зустрічі з Михайлом Андрусяком викладачі і студенти Прикарпатського націо­нального університету ім. В. Стефаника звернулися до Комітету з присудження Національної премії ім. Тараса Шевченка з пропозицією підтримати кандидатуру свого земляка на здобуття цієї вагомої відзнаки.

- Якщо я стану лауреатом цієї премії, - сказав на завершення зустрічі Михайло Андрусяк, - то вважатиму, що це премія повстан­ців, котрі відійшли у вічність.

Неоніла СТЕФУРАК

Стефурак Н. Михайло Андрусяк : Це буде премія повстанців, котрі відійшли у вічність : [про зустріч з письм. з нагоди висунення кн. „Брати грому" і „Брати вогню" на здобуття Шевченків. премії]  / Неоніла Стефурак // Галичина. - 2007. - 13 лют. - С. 5.

 

 

Оновлено 06-12-2019
© 2017. ОУНБ iменi I. Франка