ГРАНІ БОЛЮ МИХАЙЛА АНДРУСЯКА

Михайло Андрусяк  Брати вогню : Документально-художні повісті. - Коломия : Вік, 2004. - 896с.

Є книги, які говорять самі за себе. Нічого додавати до них не потрібно. Нічого видумувати. Тільки жорстка правда життя. Тільки сповнена наснаги боротьба. Тільки грані болю і біль утрат. Такими є книги Михайла Андрусяка "Брати грому" (2001) і "Брати вогню" (2004).

Я вже писав колись про першу книгу цього величного літопису боротьби УПА в 40-50-х роках минулого століття, її головними героями є сотенний Кривоніс (Мирослав Симчич), партизанський політвиховник Теодор (Василь Блясецький), підпільниця Христя (Дарія Кошак) і повстанець Жук (Юрій Паєвський). Особливість цієї книги у тому, що Михайло Андрусяк дає можливість говорити своїм героям. Він фактично не втручається у бесіду. Вдається тільки до незначної стилістичної правки і до загального компонування спогадового матеріалу. І за тими сухими фактами, простими розповідями криється величезна героїчна драма повстанського руху на Західній Україні. Доповнюють ці розповіді багатий фотоілюстративний матеріал. Фактично, ці блоки фотографій є самодостатніми і кожна із них говорить. Кожна із них витворює моторошно-героїчне панно боротьби і поразок.

Друга книга із цього задуму - " Брати вогню" - продовжує розповідь про ті буремні героїчні й трагічні часи. Основу книги складають три повісті - "Грані болю", в центрі розповідь батька письменника Миколи Андрусяка. Тут описана одна із найтрагічніших сторінок в історії боротьби УПА на Прикарпатті - похід беззбройного гурту юнаків у травні 1944 року на допомогу Буковинській українській самооборонній армії.

"Смерековий біль" - це спогади про боротьбу із московськими загарбниками, про перемоги і поразки, про поневіряння у гулагівських таборах смерті.

У третій повісті - "Вежі духу" - автор відходить від звичної для себе форми розповіді від першої особи, подаючи авторську відсторонену інтерпретацію подій. Наскрізним героєм цієї розповіді є повітовий провідник ОУН Курява (Василь Федюк). Хоча в процесі самої розповіді зринають десятки імен, сотні драм, тисячі героїчних історій. Не оминає також Михайло Андрусяк імена тих зрадників, які прислужилися ворогові, видаючи їм місця перебування воїнів УПА.

У цій книзі поміщено сотні фотографій із знайденого Яворівського архіву, які вважалися втраченими, і завдяки М. Андрусякові повертаються, аби засвідчити незламність переконань, чистоту і просвітленість душ молодих юнаків і дівчат, які віддали найдорожче задля ідеї вільної України, - своє життя.

Мені важко щось коментувати у всіх цих історіях. Вони просто придавлюють своєю буденною правдою. Тут зникає будь-яке бажання прикрасити дійсність, добавляти пафосу, голослівно захоплюватися подвигом. Та навіть саме слово "подвиг" якось не хочеться забалакувати. Це такий згусток болю і якогось невимовленого потрясіння/очищення, після якого зникають всі банальні фрази і слова, і залишається усвідомлення, що історія, до якої я незбагненним чином є причетним, стала не просто паперовою пафосною байкою, але влилася у мою кров, і я її не просто відчуваю, я живу нею, вона у мені, і вже ніколи вона не забудеться, бо стала частиною моєї генетичної пам'яті, отим шевченківським цвяшком, без якого я б не чувся тим, ким сьогодні себе відчуваю, - українцем, у якого любов до батьківщини вже давно не в словах, а у серці. І ніхто не здатен вже її звідти витіснити.

Євген БАРАН

Баран Є. Грані болю Михайла Андрусяка / Євген Баран // Перевал. - 2008. - № 1-2. - С. 207-208.