„СУВОРІ БУДЬТЕ, МОЇ РИТМИ...”

1936 рік став початком поетичної біографії 26-річного поета, просвіт­ньо-громадського і кооперативного діяча Михайла Дяченка з Боднарова. Його периіа збірка „Іскри" засвідчила, що на видноколі перед­воєнної літератури Галичини з'явилася своєрідна і небуденна поети­чна постать.

Правда, збірці „Іскри" передував ще один рукопис, доля якого невідома. 23 червня 1935 року Михайло Дяченко вислав поштою з Боднарова рукопис, ймовірно, своєї першої збірки до редакції журналу „Пробоєм" в Празі. Залишається припустити, що перша поетична ластівка Дяченка вчасно так і не побачила світ або, правдоподібно, вийшла тільки 1941 року в Празі, але в дещо переробленому, роз­ширеному вигляді - поет до неї додав ще підзбірку „Холмщина", написану під враженням перебуван­ня в еміграції (вересень 1939 - ли­стопад 1941).

У серпні 1936 року Михайло Дяченко подав до друкарні „Союзу" в Станіславі рукопис поетичної збі­рки „Іскри" і видрукував шість сиг­нальних примірників, які розіслав на рецензії до редакцій українсь­ких газет „Вогні", „Вісті", „Наш пра­пор" у Львові.

А вже у вересні „Іскри" вийшли тиражем 5.000 примірників коштом „Просвіти" села Боднарова. Авто­рові довелося самому розповсю­джувати свій твір у Львові, Стані­славі та по читальнях „Просвіти". Кошти від реалізації 1.500 примір­ників збірки Михайло Дяченко пе­редав на будову Народного дому в рідному селі.

Перші спроби пера Михайла Дя­ченка, не по-юнацькому вимогливо­го і строгого до себе, звучать кар­бовано твердо - часу для реалізації ліричного начала у поета тоді не було. Вся його життєва і творча ене­ргія була підпорядкована бороть­бі. Крім того, раз і назавжди від­сунувши на бік „хуторянську" по­езію, Дяченко орієнтувався на то­дішні європейські зразки, де іде­алами молодої поетичної порослі були Є. Маланюк, О. Ольжич. Вплив останнього знайшов добре підгрунтя у поезії і світовідчутті Дяченка (вірш „Історія").

Не знаючи обставин і деталей бі­ографії та підпільної боротьби поета, який поклав життя на вівтар свободи України, перша критика дещо розгубилася перед цим поетичним явищем: на карб йому ста­вили голосні кличі до боротьби, де­яку оголеність поезїй-агіток, але й добачали добірні зерна лірики ви­сокої проби.

Оця роздвоєність - природний хист поета-лірика та усвідомлення свого місця у боротьбі за народну волю - позначилася на всій першій, як і, зрештою, на наступних збір­ках поезій, на, що вказують навіть заголовки окремих віршів: „Юність", „Перед бурею", „Весняний ранок", „Тріюмф Перемоги", „До моєї музи", „Борець". Співзвучні заголов­кам і тексти поезій.

Епоха вимагала своїх співців, і гідним продовжувачам, а почасти й наслідувачем Донцова, Ольжича, Маланюка та ранніх І. Франка, Ле­сі Українки у своїй поезії стає Ми­хайло Дяченко. І цього йому то­дішня критики, вихована на класич­них зразках, вибачити так і не за­хотіла. Але й заперечити потужно­го ліричного струменя його поезій їй було не під силу.

Петро ДРОГОМИРЕЦЬКИЙ

Дрогомирецький П. „Суворі будьте, мої ритми..." : [Про зб. поезій М. Дяченка „Іскри"] / П. Дрогомирецький // Галичина. - 1995. - 2 лют.