ЖИТТЯ, ВІДДАНЕ ЗА ПРАВДУ

Михайло Дячєнко  народився 25 березня 1910 р року в селі Боднарів Калуського району. Ще в ранньому ринстві він осиротів і залишився під опікою старшого брата Миколи. Непересічні здібності в науці старшого брата були добрим прикладом для наслідування Михайлові. Навчаючись у Станіславській гімназії, він розвиває поетичний хист, вступає у Пласт. Брат побачив у Михайла неабияке обдарування і перший слухав його вірші. Старшому братові і присвячені вірші „Спомини".

1930 року, навчаючись у Львівському університеті, М. Дяченко  вступив   у  члени ОУН. 3а свою політичну діяльність потрапляє у поле зору польської поліції, яка стежить за ним аж до 1939 року. Як охарактеризувала  його поліція (цитую донос): „поваж­ний, інтелігентний, добрий організатор, мовчазний та вмілий конспіратор".

У селі Боднарові Михайло брав участь у діяльності громадського товариства „Просвіта", „Рідна школа", „Сільський господар", спортивного товариства „Сокіл". У передвоєннї роки Михайло Дяченко випустив перші свої поетичні збірки коштом „Просвіти", а виторг від реалізації передавав на побудову Народного Дому в цьому селі. Під час еміграції на Холмщині (1339-1941 рр.) Михайло одружився із Марією Савчук. Він часто їздив до Кракова, де містився центр української еміграції.

Із початком війни між німця­ми і большевиками, за дорученням ОУН, М. Дяченко пе­рейшов із сім'єю кордон і про­живав у Боднарові, де вів ак­тивну роботу у „Просвіті", часописі „Дорога", „Наші дні", де публікує свої вірші.

Підпілля для Михайла Дяченка почалося з осені 1944 року, коли не вдалося перейти кордон. Михайло Дячєнко на довгих сім років включився в боротьбу ОУН-УПА на теренах Карпатського краю.

Від 1945 року працював у пропаганді, редагував підпільний часопис „Шлях Пере­моги", який почав виходити з 1 травня 1945 року. Михайло друкувався під псевдонімом „Марко Боєслав". У 1946-1949 рр. вийшло багато його віршів, присвячених УПА, які поет писав в Чорному лісі, у криївці. „Марко Боєслав" як Крайовий провідник пропаган­ди у часи визвольного змаган­ня боровся разом з бійцями УПА.

Він розумів, що співвідно­шення сил не на користь УПА, але вороття назад немає. Ос­танній раз бачили Михайла Дяченка 1951 року, коли відділи мали переходити кордон у Чехословаччину. Лише недавно стало відомо, що він загинув у бою 23 лютого 1952 року біля села Дзвиняч Богородчанського району на Івано-Франківщині. Могила його невідома, а тлінні останки - далеко від рідних порогів.

Мріяв Михайло Дячєнко бу­ти похованим у ріднім селі Боднарові, але не судилося. Слава про нашого побратима житиме вічно, а вірші його бу­дуть гартувати молодь для дальшої боротьби за Україн­ську Самостійну Соборну Дер­жаву.

Тож пам'ятаймо слова його вірша:

За правду вішали,

             стріляли,

За правду в тюрмах нас

             пекли,

За правду серце виривали,

За правду Бога розп 'яли!

Благословенна будь,

            моя Вкраїно,

Ти - вічна правда і любов!

Як тисяч сонць засяєш

               на руїнах,

Бо Ти свята -

           з Тобою Бог/

Слава Україні!

Героям слава!

Ф.ВОЛОДИМИРСЬКИЙ

Володимирський Ф. Життя, віддане за правду / Ф. Володимирський // Шлях перемоги. - 2000. - 8 берез. - С. 7.