ПОЕТ МОГУТНЬОГО ДУХУ

У березні наступного року ви­повниться 100 років з дня народ­ження Михайла Дяченка (Марка Боєслава), поета, „сурмача ОУН-УПА". Про його творчість, героїч­ну боротьбу знаємо дуже мало, бо довгий час ці сторінки історії приховували. До нашої редакції завітали Ярослав Гелетій, голова правління і головний редактор ви­дань громадського просвітян­ського фонду ім. Івана Фещенка-Чопівського „Джерело", і Галина Зелінська, аспірантка Львівсько­го університету, яка працює над темою "Марко Боєслав, літера­турний портрет". Вони розповіли про пошукову й видавничу діяль­ність з популяризації творчості Марка Боєслава та інших україн­ських героїв визвольних змагань.

- Наша мета - повернути із забуття іме­на, які замовчували, які й нині маловідомі й малопошановані, - розповідає Ярослав Ге­летій. - Я за фахом нафтовик, десять років працював у Республіці Комі. Бачив суцільний цвинтар, де поховано тисячі українців. Це перевернуло мій світогляд.

Комі за територією, як дві Франції, а на­селення там менше двох мільйонів. „Заселя­ли" цю землю в радянські часи ГУЛАГами. Спочатку ми створили Фонд сприяння по­верненню українців Республіки Комі на Батьківщину. На жаль, жоден уряд - ні Кучми, ні Кравчука, ні Ющенка - не домігся ухвалення законів, які сприяли б поверненню українців. Українську громаду Республіки Комі ми втратили.

Наш Фонд організовував у Воркуті, Ухті, Інті, Печорі „Тижні совісті", присвячені опри­людненню ГУЛАГівського минулого, видавав газети й журнали, альманах „Український вісник". Нині активно займаємося видавничою діяльністю, повертаємо суспільству іме­на борців за волю. Заснували серію книжок-спогадів людей, які пройшли ГУЛАГи Комі, бібліотечку Чорновола...

Нас часто запитують: „Чи не забагато ви про це говорите, чи не пора змінити тему?" Відповідаємо: „Прав­ди забагато ніколи не буває".

Ми вдячні „Просвіті", що вона висвітлює всі ті біди, які пережив наш народ і які транс­формуються в наше сьогодення. Ми - неза­лежна організація, але працюємо під прапо­ром „Просвіти".

Михайло Дяченко не був у ГУЛАГу, але його знищила та сама система. Про це дізнали від дружини Марії, яку також пересліду­вали.

Торік упорядкували й видали про Дячен­ка книжку „Сурми, партизанська музо!", до 100-річчя готуємо двотомник. Це постать, гідна поваги й наслідування.

Народився Михайло Дяченко в селі Боднарові Калуського району на Івано-Франківщині. Десятирічним залишився сиротою. Виростив і виховав його брат Микола, допоміг здобути освіту, підтримав поетичний та­лант.

1930 року Михайло закінчив Станіславську гімназію і вступив на правничий факуль­тет Львівського університету. Поринув у вир громадської роботи, став членом ОУН. Ви­дав поетичні збірки "Іскри" (1936), "Юні дні" (1938), "Село" (1939).

17 червня 1937 року польська поліція йо­го заарештувала й доправила до станіславської тюрми, де тримали півроку. 1939-го за­арештували вдруге. Перед вступом радян­ських військ, 18 вересня 1939 року, втік із за­лишеної поляками в'язниці і виїхав на Холмщину, рятуючись від нових переслідувань. У селі Волосковоля познайомився з Марією Савчук, одружився з нею. Народився син Святослав.

У роки німецької окупації був референтом пропаганди Крайового проводу ОУН Карпатського краю, співробітником журналу „Чорний ліс", членом Української Головної Визвольної Ради. Лицар Срібного Хреста заслуги.

1 травня 1945 року вийшло перше число газети „Шлях перемоги", яку заснував Ми­хайло Дяченко. На жаль, нині про це не зна­ють, пишуть, що газету створив Степан Бандера. Треба досліджувати історію і розпові­дати молоді правду, адже навіть на малій батьківщині поета-повстанця мало хто про нього знає.

1946 року Марко Боєслав видав збірки повстанської тематики „Непокірні слова", „Вітчизна кличе", „Протест", „В хоробру путь", „Із днів боротьби", „Хай слава луна".

Загинув Михайло Дяченко 22 лютого 1952 року в криївці біля села Дзвиняч на Івано-Франківщині.

Розповідь Ярослава Гелетія продовжила Галина Зелінська. Розповіла, як під час Різ­двяних свят в одній поважній родині на Івано-Франківщині після колядок люди стоячи заспівали пісню „Рости, рости, Черемшино", яку почула вперше. Була вражена й дізнала­ся, що родина, друзі з цією піснею жили. Нею поминали загиблих, замордованих побрати­мів. Так відбулося перше знайомство з твор­чістю Марка Боєслава. Відтоді вирішила діз­натися про нього якнайбільше.

Не одразу це вдалося - такої теми всі остерігалися. Спасибі, Львівський універси­тет пішов назустріч. Марко Боєслав більш ві­домий як поет, про це є певна інформація, а також про те, що він був „сурмачем УПА", лю­диною, яка жила бойовими походами, щодня дивилася в очі смерті. Маркові пісні співали, вірші читали, вони живили душі вояків.

Іншим, глибшим відкрився Марко Боєс­лав уже завдяки роботі в архівах СБУ, де збирала все по крупиночках. Ознайомилася з його прозою, публіцистикою, щоденника­ми. Повстанець виявився глибоким мисли­телем, людиною, яка шукала відповіді на важливі питання. Порятуватися від рабсько­го життя можемо тільки ми самі, - вважав Марко.

Був глибоко обізнаний з літературними процесами, виступав з полемічними стаття­ми: опонував Рильському, Остапові Вишні, цікавився творчістю Хвильового, інших су­часників. Добре знав українську, світову класику. Був ерудитом, аристократом духу. Засаднича основа його світобачення - хрис­тиянська мораль: любов, братерство, прощення.

Н. КИР'ЯН

Кир'ян Н. Поет могутнього духу / Н. Кир'ян // Слово Просвіти. - 2009. - 3-9 груд. (№ 48). - С. 9.