Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Loading

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 2-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

„Життя величне і страждальне”



(поетична година, присвячена 100-річчю від дня народження Богдана-Ігоря Антонича)

Ведучий «У кожної людини буває такий день, коли вперше радієш сонцем, коли вперше деревами тішишся, збагнувши, що вони гарні, коли тихі радощі, збуджені в душі красою листка чи пелюстка, вперше переходять у здивування - в таке почуття, яке за браком точнішого слова назвати можна щастям. Такі дні, здається, більшість  людей переживає в дитинстві. До таких днів ми повертаємось спогадами. І нема на світі зеленішої левади, як та, через яку біліла твоя перша стежка до школи, і деревини кращої немає, як та, в якій вперше ти впізнав живе єство, і сонця ласкавішого немає, як те, яке хотів ти підняти, немов блискучий таріль, із голубого дна калабані," - отак розмірковує над поезією Богдана Антонича, дослідник його творчості відомий український поет Дмитро Павличко.

Ведучий Народився Богдан-Ігор Антонич 5 жовтня 1909 року в селі Новиця на Лемківщині, в краї, де проживали лемки - етнічна група українського народу, яка не тільки тривалий час зберігала певні відмінності культури, мови, але й до сьогодні вірна прадавнім традиціям, що лежать в основі марального кодексу - «звичаєвого права» горян.

Ведучий Батько поета був священиком греко-католицької церкви. Перед народженням сина він змінив прізвище Кіт на Антонич - за іменем свого батька.

Під час Першої світової війни рідне село Антоничів опинилося у колі воєнних дій, і батько, турбуючись про родину і єдиного на жаль, від народження хворобливого сина, змушений був виїхати за кордон, до столиці Австро-Угорщини .

Ведучий Пізніше Антоничі повернуться на батьківщину і деякий час проживуть на Львівщині.

Початкову освіту хлопчика здобуває вдома, готуючись складати іспит до гімназії. Любов до поезії хлопчикові прищепила вихователька - сільська дівчина, яка знала багато віршів, пісень, легенд, казок.

Ведучий  З 1920 року він навчається у польській гімназії міста Санок. Його перші поетичні спроби писані польською мовою, оскільки майже весь час перебуває у польському оточені.

Ведучий  1928 року Антоноч вступив на філософський факультет Львівського університету, де українська інтелігенція, яка складає велику частину університету, заохочує його писати українською мовою, допомагає молодому поетові вивчити її, а вивчати нюанси української мови, вчитуючись не тільки в словники та граматично-лінгвістичні підручники, але також у твори поетів Радянської України, Антонич буде протягом усього свого життя.

Ведучий Цей етап у житті Богдана Антонича був вирішальним у становленні його творчої особистості. Освіті й самоосвіті студент Львівського університету Б.-І. Антонич приділяє надзвичайно велику увагу: він член гуртка українців, товариства «Прихильники освіти», займається музикою - не лише грає на скрипці, але й пробує писати музику. Антонич мріє стати композитором; захоплюється малярством, що матиме великий вплив на його живописання словом; грає у драматичному гуртку, виготовляє сценічні декорації; вивчає ряд мов - знає майже всі слов'янські, добре володіє грецькою, і латинською, німецькою й англійською.

Ведучий У 1933 році Б.-І. Антонич закінчує філологічний факультет Львівського університету, отримує диплом магістра, живе і працює у Львові, пристрасно включившись у літературне та громадянське життя столиці Західної України.

Ведучий  У 1923-25 роках Б.-І. Антонич почав писати твори.

З 1931 року почав друкуватися в періодиці. Цього ж року поет опублікував свій перший вірш у пластовому журналі «Вогні».

Незважаючи на велику поетичну творчість і трудний процес засвоєння літературної мови поет все-таки знаходить час на працю в інших жанрах та публіцистику.

Ведучий  Від 1934 року Богдан Ігор Антонич активно друкується в західно-українських часописах «Вогні», «Дзвони», «Назустріч», «Ми». Тоді ж стараннями Богдана Кравціва він видав збірку «Три перстені», за яку отримав літературну премію Товариства українських письменників і журналістів ім. Івана Франка. За неповних чотири роки письменник готує до друку чотири книги поезій, працює над малою прозою, пише роман і лібрето до опери, пробує себе у ролі мистецтвознавця.

У 1936 році виходить найбільша прижиттєва збірка Б.І. Антонича «Книга лева».

«Крилата скрипка на стіні,

Червоний дзбан, квітчаста скриня.

У скрипці творчі сплять вогні,

Роса музична срібна й синя.»

«Три перстені»

Ведучий  Поетичні шукання молодого поета не були марними: вони допомагали відкрити таке «родовище, що згодом стало його основним джерелом». Це джерело - творчість рідного народу, нерозривний зв'язок художника з рідню землею, її культурою. І сам Антонич не раз признавався, що «неодмінно підходив до традицій рідної землі, до традиції мистецької душі рідної своєї Лемківщини, традиції Шевченка, Франка, Тичини. Фольклорні образи й символи оживали в його поезії по-новому, утверджуючи безсмертя душі народу».

Читець: «Князь» ст. 106. «Давній мотив» ст. 112.

Ведучий Розкішні краєвиди рідної землі зачаровували з дитинства так, що бажання злитися з цим світом залишається, назавжди, таємнича природа лісів, полонин, стрімких гірських річок манить, полонить своєю красою, добротою, величчю, про що  Антонич писав:

Навчився лісової мови

Із книги лісів і сарнят!

Виходить місяць до діброви

Писати елегії на пнях.

Струмки полощуть срібло тиші,

В росі купається трава.

Хай найпростіші з всіх слова

У книзі лісу ніч напише!

«Ліс»

Ведучий Антонич прославляє факт біологічного існування (життя), і стає «звеличником природи, незгасності творчих сил і нуртуючих соків рідної землі. Поет настільки органічно злитий з природою, що відірвати його від неї просто неможливо:»

Вже ніч, нагріта п'яним квіттям

Димиться в черемховій млі

І букви, наче зорі, світять

В розкритій книжці на столі.

Стіл обростає буйним листям,

І разом з кріслом я вже кущ.

З черемх читаю - з книг

Столистих - рослинну

Мудрість вічних пущ.

Читець «Черемховий вірш»,  «Сад»

Ведучий Ставши «звеличальником природи» на початку творчості, Антонич залишається ним протягом усього творчого шляху, але з більшою майстерністю та заглибленням у філософію буття.

Перше ліричне інтермецо «Книги лева» запрошує нас у Антоничів сад, де розбито чудовий квітник із настурціями та конваліями, трояндами та гвоздиками, півоніями та тюльпанами. У їхніх запахах і звуках готова розчинитися людська істота, полинути у височінь, наздоганяючи мелодії ночі закоханих сердець, яким «замало світла, землі замало і п'яніння!» Щедроти землі, буяння весняного саду, багатоголосся Всесвіту то заколисують, то бентежать, то закохують - дають сили творити свій всесвіт:

Цвісти, горіти й проминати,

Лишати все, йдучи в незнане!

Що ж може дорівнятись цьому!

Ведучий Якими б філософськими роздумами не були пройняті його твори, голос поета неспокійний, його сон завжди належав Батьківщині. Тому найніжніші слова присвячує Антонич своїй батьківщині і людям її хорошим.

Мій сон, мій голос неспокійний

В моїй трагічній Батьківщині!

Читець   ст. 150. «Уривок»

Ведучий  Третя глава «Книга Лева» складає єдиний цикл, куди увійшли поезії, адресовані усім, що з пристрастю цілують сестру - смерть на бойовищах, кому «у серці, мов зоря, застряла куля».

На питання «хто ж тоді адресати циклу, ці «Всі»? - Марина Новикова, автор статті «Міфосвіт Антонича», припускає що це і розстріляні у грудні 1934 року українські письменники - жертви сталінського терору. Це й загиблі у війні проти іноземного фашизму, і загиблі під час громадянської війни від рук співвітчизників. І загиблі взагалі невідомо від чиїх рук, - відомо тільки, що про них «телефонує з поля бою янгол перемоги».

Читець

Кров з каміння може змити дощ,

Червона  місяця хустина може стерти,

Але  наймення волі багряніш від рож

Горять у пам'яті на плитах незатертих.

Змагались ви уперто й мріяли, й жили,

Кохалися в суворості, як ми у гулях,

І ваші очі сяли вічністю, коли

У серці, мов зоря, застряла біла куля.

Читець Ст. 152. «Слово до розстріляних».

Ведучий Змальовуючи страхіття воєн, поет виступає проти братовбивчої війни, що руйнує життя, прославляє героїв Великих Битв.

«Немає ласки - і багнети грузнуть в тіло, мов плуги в чорнозем,

У буйне поле чорних тіл багнети сіють зерно послуху і ладу,

Щоб аж до сьомого коліна пам'ятали й знав назавжди кожен,

Щоб син онукові, онук нащадкові, мов скарб переказали, як кріпили владу».

Ведучий  Поетове серце виявилося незахищеним і безборонним проти всіх поштовхів, кожен крок на шляху пізнання й осягнення світу був важким і болючим. Антонич твердо вірив, що над його краєм засяє «майбутньої республіки планета», заради якої варто віддати молодість і життя.

Життя випередило поетові передбачення,у вересні 1939 року возз'єдналися всі українські землі, але він уже не побачив тих днів: смерть, нагла і невблаганна вирвала його з життя, в 1937 році поет пішов із життя.

Ведучий  Прожив Б.І. Антонич неповних 28 років, але залишив свої праці і в поезії, і в драматургії, і в перекладах - був поліглотом. На той час він мав уже поетичні книги «Привітання життя» (1931р.), «Три перстені» (1934р.), «Книга Лева» (1936р.). Підготовлені до друку ще дві збірки «Зелена Євангелія» і «Ротації» побачили світ посмертно в 1938 році.

Читець Вірш «Поворот» ст. 181.

Ведучий  Світ захоплень талановитого юнака був багатогранним і складним водночас. Його поетичні твори з великим захопленням читала молодь. Він був «співцем», що носив монети зір, як хлоп'я ґудзики в кишенях, і купував за них ночами хвилинки натхнення».

Ведучий  Йому, на жаль, судилася драматична доля. І не тільки тому, що помер у розквіті яскравої обдарованості. Трагізм долі виявився й у повному замовчуванні цього поета, яке тривало більше, ніж він прожив.

Ведучий  Богдан-Ігор Антонич порівняно пізно став відомий читачам. Книга його вибраних творів «Пісня про незнищенність матерії» побачила світ тільки 1967 року, але відразу викликала зацікавлення культурної громадськості, ввійшла в історію української літератури.

Читець Ст. 143. «Пісня про незнищенність матерії».

Ведучий Ім'я і творчість Богдана-Ігоря Антонича були приречені до забуття, як і імена та творчість тих багатьох репресованих і померлих його співвітчизників по той бік маленької річки Збруч.

Ведучий   Богдан-Ігор Антонич - яскрава, оригінальна мистецька постать в українській літературі, поет-новатор, чия творча доля прекрасно засвідчує: великий талант, за словами Дмитра Павличка, «обов'язково пробивається крізь тернові хащі ідейних манівців і хитань на шлях передових думок свого часу, шлях, поєднуючий серце художника і серце його народу. Він називав себе малим хрущем на дереві нашої національної поезії, яке вросло глибоко в Шевченківську традицію».

Читець Невже справді мало статися так, як напророкував собі поет в одному з віршів:

А ти, як завжди, сам в пустелі світу лютій,

Й оцінять марно, скупо, точно і тверезо.

А ти, як завжди, будеш сам під сонця гострим лезом,

Й складуть нагробний напис: жив і вмер забутий.

Ведучий  Але цього не сталося. Сповнюється інше передбачення, висловлене в «Елегії про перстень молодості»:

«Спочине серце під крилатим кленом,

Порине в море трав зелене,

І тільки пісня, вільна, спіла,

Жива, нестримна, горда, сміла,

Ітиме далі вже без мене».

Пісня пішла між люди, і в ній поет залишається жити.

Заєць З.Д.,

зав методичним відділом ЦРБ

 

Оновлено 26-04-2017
© 2012. ОУНБ iменi I. Франка

Яндекс.Метрика