ГАННА ВАСИЛАЩУК
Її знала вся Україна. Рушниками прослалася її доля – і красними, і червоно-чорними. Глибинно-вроджене відчуття питомо українського світу, карпатські гомони нашої історії, Шевченкові обшири нації, – усе це лягало в основу творів видатної мисткині часу.
...Народилася Ганна Василівна 2 листопада 1924 року на Гуцульщині, і все життя художниці минало у видатному ремісничому середовищі славного села Шешори. Тут відбулося її творче становлення, перші виставки, сюди з'їжджалися шанувальники народного мистецтва з усього світу.
Вона годинами любила розповідати про образи своїх рушників, розкодовуючи їхній смисл. А перед присвоєнням їй звання лауреата Шевченківської премії дехто з добро хотів – „опікунів” приїздив аж із Київа навчати аборигенку, як і куди слід нитку вести, аби вивести її, вийти з консервативної традиції, одвести од косівської знаковості та колористики. Та ще й робили вигляд, що прислухаються до майстрині... Вона ж продовжувала творити так, як навчили в родині. Що ж до консерватизму, котрий так необхідний в цілому нашій нації, то мистецька Косівщина ніколи не сприймала і не сприйме нав'язування їй чужої стилістики.
Для Василащук усі поради „ззовні” були просто смішними. Її турбувало – до останніх днів – утвердити свій почерк ниткопису, оновити традицію, підсилити її, проспівати своїм голосом найщемкіші мелодії Краю.
Це була знакова постать у нашій культурі, до якої прислухалися, думка якої ставала рушієм подальшого поступу вітчизняного рушникарства.
80 прожитих літ – це малий час для таких творців, котрі непосидючо „товклися і наяву, і у сні”, аби вплести ще одну, нову, нитку у своє ціложиттєве переткання. Василащук трудилась багато, здавалось, аж не під силу жінці: і хатню роботу сама справляла, і город обробляла, і хліб пекла... На перший погляд, пані Ганна нічим не відрізнялася од своїх односельців. Зовні. А станеш говорити з нею – ой, які величні Говерли мислі і чуття таїлися в душі горянки!
Мисткиня утримала українську Україну у „збільшовичений період”, давши нам звагу самовідданості й самопожертви вивищувати Вітчизну в сьогоднішній час її становлення.
Пам'ять про таких одержимих людей завжди лишиться в свідомості нашого великого національного гурту.
Маричевський М. Ганна Василащук / Микола Маричевський // Образотворче мистецтво. – 2004. - № 2. – С. 51.
...Народилася Ганна Василівна 2 листопада 1924 року на Гуцульщині, і все життя художниці минало у видатному ремісничому середовищі славного села Шешори. Тут відбулося її творче становлення, перші виставки, сюди з'їжджалися шанувальники народного мистецтва з усього світу.
Вона годинами любила розповідати про образи своїх рушників, розкодовуючи їхній смисл. А перед присвоєнням їй звання лауреата Шевченківської премії дехто з добро хотів – „опікунів” приїздив аж із Київа навчати аборигенку, як і куди слід нитку вести, аби вивести її, вийти з консервативної традиції, одвести од косівської знаковості та колористики. Та ще й робили вигляд, що прислухаються до майстрині... Вона ж продовжувала творити так, як навчили в родині. Що ж до консерватизму, котрий так необхідний в цілому нашій нації, то мистецька Косівщина ніколи не сприймала і не сприйме нав'язування їй чужої стилістики.
Для Василащук усі поради „ззовні” були просто смішними. Її турбувало – до останніх днів – утвердити свій почерк ниткопису, оновити традицію, підсилити її, проспівати своїм голосом найщемкіші мелодії Краю.
Це була знакова постать у нашій культурі, до якої прислухалися, думка якої ставала рушієм подальшого поступу вітчизняного рушникарства.
80 прожитих літ – це малий час для таких творців, котрі непосидючо „товклися і наяву, і у сні”, аби вплести ще одну, нову, нитку у своє ціложиттєве переткання. Василащук трудилась багато, здавалось, аж не під силу жінці: і хатню роботу сама справляла, і город обробляла, і хліб пекла... На перший погляд, пані Ганна нічим не відрізнялася од своїх односельців. Зовні. А станеш говорити з нею – ой, які величні Говерли мислі і чуття таїлися в душі горянки!
Мисткиня утримала українську Україну у „збільшовичений період”, давши нам звагу самовідданості й самопожертви вивищувати Вітчизну в сьогоднішній час її становлення.
Пам'ять про таких одержимих людей завжди лишиться в свідомості нашого великого національного гурту.
Микола МАРИЧЕВСЬКИЙ
Маричевський М. Ганна Василащук / Микола Маричевський // Образотворче мистецтво. – 2004. - № 2. – С. 51.
