Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Лауреати Національної премії України ім. Т. Шевченка - наші краяни - 1985 р.



    
    Роман Іваничук. Косівщина подарувала українській літературі ще одну колоритну постать — відомого і популярного в Україні письменника, активного громадського і політичного діяча, одного з організаторів Товариства української мови ім. Т. Шевченка та Народного Руху України, депутата Верховної Ради України 1990-1994 pp., лауреата Державної премії України ім. Т. Шевченка (1985) Романа Іваничука.
     Народився Р. Іваничук 10 серпня 1927 р. в с. Трач Косівського району. Освіту здобував у рідному селі та в Коломийській гімназії (1942-1947), учителював у початковій школі, в 1957 році закінчив філологічний факультет Львівського державного університету і протягом 5 років учителював на Львівщині, викладаючи українську мову та літературу.
     Як літератор, Іваничук виховувався в атмосфері новелістичної школи Стефаника, яким захоплювався ще його батько, сільський учитель і навчався перший його літературний наставник та критик. Та й народився Іваничук недалеко від Стефаникового Русова, і в тій самій Коломийській гімназії, де колись навчався неперевершений майстер української новели, що, як ніхто інший, умів писати „коротко, сильно і страшно”. Цей період, як і саму гімназію, у якій ще не вивітрився дух Стефаника і Черемшини, Іваничук з любов'ю описав в автобіографічному творі „Благослови, душе моя, Господа...” (1993).
     Уже перший твір Р. Іваничука, надруковану в студентському альманасі новелу „Скибка землі”, добре прийняв читач (1954). Користувались успіхом і його перша збірка прозових творів „Прут несе кригу” (1958), як і перший роман-трилогія „Край битого шляху” (1962).
     Своєрідну трилогію складають три повісті Романа Іваничука — „Місто” (1977), „Сьоме небо” (1985) та „На перевалі” (1981). Об'єднані вони і персонажами, і проблематикою, і сюжетними лініями та життєвим матеріалом. Усі три повісті, це ніби розділи більшого твору, у який їх об'єднує і спільна проблематика, і сюжетні лінії. Ця особливість Іваничукової побудови його творів характерна не тільки для трьох названих повістей, а і його історичних романів, де кожен із них — це цілком самостійний, композиційно завершений твір зі своєю проблематикою і разом з тим — це частина великої епопеї, у якій проглядається вся історія нашого народу.
     У 1968 році Роман Іваничук дебютував у літературі в жанрі великої прози своїм гостросюжетним і захоплюючим романом „Мальви”. Спочатку автор мав намір дати йому назву „Яничари” та вчасно спохватився. Занадто уже прозорою була аналогія між яничарами середини XVII століття і сучасними яничарами сусловсько-шамотинського штибу. Однак і це маскування не допомогло: офіційна партійна критика визнала твір ідеологічно шкідливим і назвала „історичним романом без історії”.
     На два століття назад переносить читача роман „Черлене вино” (1977), де події розгортаються на галицьких і волинських землях, над якими у XV столітті нависла реальна загроза полонізації.
     Певне місце у творчості Романа Іваничука посідає гуцульська тематика. На Гуцульщині відбувається дія повістей „На перевалі”, „Сьоме небо” (1985), деяких епізодів з роману про Маркіяна Шашкевича „Вода з каменю” (1982), який разом із своїми однодумцями Іваном Вагилевичем та Яковом Головацьким уперше в Західній Україні почали писати живою народною українською мовою. На матеріалі Гуцульщини написані також оповідання „Дім на горі”, „Бузьки на Семеновій хаті”, „Настуня”, „Побий мене” та ін. Йдеться про Гуцульщину і в ряді епізодів роману „Благослови, душе моя, Господа...” (1993), у творі „Мандрівки вольні і невольні”.
     Глибоке філософське осмислення категорії пам'яті знаходимо в романі „Четвертий вимір” (1984). Пам'ять як четвертий вимір дійсності матеріалізується через долю Шевченкового однодумця і друга М. Гулака, одного з кириломефодіїв, що після ув'язнення в Шліссельбурзькій фортеці був засланий до „Теплого Сибіру” — на Кавказ, де серед грузинів і азербайджанців знайшов другу батьківщину й заслужив добру пам'ять своєю подвижницькою роботою для розвиту культур цих народів.
     Тема суду історії, нащадків і власної совісті над людиною, її життям і вчинками, сповіді, завіту „історичної” людини перед народом, прийдешнім, є провідною у романі „Шрами на скалі” (1986), де поєднано три часові плани: епоха Франка, часи Данила Галицького і сучасність. Остання доба пов'язана з особою самого автора, який, приїхавши в Углич, колишню твердиню Галицько-Волинської землі, де любив бувати Франко, шукає слідів напису на честь Франкового ювілею і на очах читача творить розповідь про геніального поета.
     Концептуальний центр роману „Журавлиний крик” (1988) — тріада: Воїн-Меч (кошовий отаман Петро Калнишевський), Філософ-Слово (Павло Любимський, Сковорода) і Митець (маляр Шалматов, Іван Котляревський). „Чим житиме народ, коли в нього не стане зброї, а до мислі не привчили? Загине він, — каже в романі Сковорода. — А щоб цього не трапилось, учитися треба: кожну мить, кожен день розум свій будити, — він же безмежний. А коли народ матиме його хоча б у головах окремих людей, то уподібниться він кремневі, в якому затаївся вогонь”. По суті така тріада присутня в кожному історичному творі письменника, але незмінно важливішим її компонентом виступає Слово, першопочаток усього сущого, матеріального й духовного, соціального й морального.
     На жаль, право на своє слово впродовж століть оплачувалось розправами, репресіями й концтаборами, незліченними людськими жертвами („Бо війна — війною...”, 1991; „Орда”, 1992).
     Людина в романах Іваничука духовно поріднена із символічно акцентованими простором і часом. Вона пронизана його плином, і він зумовлює її поведінку і її мету.
     Саме через сюжет випробування цієї мети людина й розкривається в цих творах, які є в певному сенсі ідеологічними романами, випробування, де важливим жанрово-композиційним чинником виступає усвідомлення ідеї чи доростання до неї.
     Об'єднують усі романи Іваничука в один цикл, в один великий роман про рідну історію не тільки сам матеріал, історія, спільні події й герої, наскрізні образи-символи, а й наскрізні ідеї, передовсім найвизначальніша — ідея любові до рідної землі й народу як смислу існування людини. (За М.Слабошпицьким. Історія української літератури XX століття. К. : Либідь. — 1998. — С. 341-343).
     
Роман Іваничук // Никанор Крет Гуцульщина літературна. – Косів : Писаний Камінь, 2002. – С. 286-289.


Аналітичний бібліографічний опис статей з вітчизняних періодичиних видань

Оновлено 19-11-2019
© 2017. ОУНБ iменi I. Франка