Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

МАРІЯ СТЕФ’ЮК: „ГУЧНИХ СЛІВ ПРО ЛЮБОВ ДО НАЦІЇ НЕ ЛЮБЛЮ”



      Кар'єра складалася блискуче. Студенткою п'ятого курсу ( Київської консерваторії Марія Стеф'юк була прийнята на стажування в Оперний театр за вирішального слова таких професіоналів, як Єлизавета Чавдар і Степан Турчак. Лиш тільки почався   самостійний   творчий шлях, а її вже запрошували на урядові концерти до Москви. Одне за одним сипалися гучні   звання: заслуженої, а потім народної артистки України, народної артистки СРСР, лауреата Шевченківської премії.
     Відбулася подія і зовсім неймовірна: Марія Стеф'юк друга серед українських оперних співачок (після легендарної Соломії Крушельницької) виступила на сцені „Ла Скали” Життя було схоже на яскравий феєрверк із репетицій, гастролей і концертів. Їй багато хто заздрив: потрапила, мовляв, у смугу везіння. Вона відчувала себе примадонною. Хоч ніколи й не говорила про себе як про зірку. З гастрольними концертами побувала в Америці, Австралії, Японії, у всіх європейських країнах. Ці поїздки були дуже важливими, оскільки вона мала можливість спілкуватися з найрізноманітнішими   музикантами та слухачами.
     До речі, Марія успішно переламувала, коли треба було, думки і театрального начальства, і високопоставлених чиновників. Діяла суто по-жіночому: спочатку, усміхаючись, просила, a не було зрушень – влаштовувала скандал.  Хіба можна інакше? Метою було створення ліпших умов для творчості.
     Будь-яка роль, дорога. І так уже склалося, що майже всі вони – трагічні. Причому  найближчі  по духу – Марфа із „Царевої нареченої” Римського-Корсакова й Віолетта з „Траві ати” Верді. Ці героїні здатні на найглибші почуття. Адже й сама Maрія   Стеф'юк – людина, схильна до душевних поривань. І розповідь про її долю – скоріше, розповідь про любов.
     Вкотре, виходячи на сцену, вона благає Бога дати їй натхнення. 3 роками внутрішня боротьба і хвилювання перед виступом посилюються. У молодості була – що пташка співоча. А тапер ніч не спить „до того” і ніч – „після”. Спочатку в думках прокручує, як буде співати, а потім – як заспівала. Щоб завойовувати  серця  інших, треба самому по-справжньому любити. Тільки так! Любов народжується любов'ю.
     Не було ще такого, щоб спектакль відспівати без сліз, щоб серце не скрапувало кров'ю. Так, вона плаче, коли співає, – плаче натурально! І на сцені справді до безтями : любить Альфредо. Але при цьому, як на аптечних вагах, зважує свої емоції. Щоб не зірвати голос через спазм у горлі! Як говорив Шаляпін, співаю і одночасно стою збоку та спостерігаю за тим, як співаю.
     „Щирість артиста публіка завжди оцінить. Нещодавно я брала участь у галаконцерті в Донецьку. Вийшла на сцену й відразу ж зрозуміла: так, тут мене люблять! — розповідає Марія Стеф'юк. – Жінка повинна уміти зачаровувати. Знаю точно: у мене нерідко закохувалися і як у жінку, і як у співачку – одночасно”.
     
ЖАДАЮЧИЙ СПОРІДНЕНОСТІ – ХАЙ МАТИМЕ!
     Родом Марія Стеф'юк з-під Косова.
     „Для мене величезне задоволення приїхати додому, перейти на нашу говірку (ви б її не зрозуміли), стати такою ж, як усі. Влаштувати вечірку, співати в знайомому колі улюблені пісні, веселитися, пити самогонку... Клас!” – зізнаючись у цьому, Марія справді стає звичайнісінькою жінкою.
     ”Іде мені назустріч мій друг юності — неголений, немитий, роки зробили свою справу. А якщо взяти й помити, :щоб як за кордоном? Так він же красень! Прості жінки такі самі. У полі чорні від роботи. А як на весіллі де-небудь зберуться – одна в одну! Скільки спілкувалася з іноземцями, — всім подобаються українки”.
     Марія відчуває до своєї матері особливі почуття, називає жінкою „феєричною”. Адже мама в молодості чудово співала, мала гарну статуру, прекрасні коси, була усміхненою і щедрою на добрий жарт. Інтелігентність і    внутрішня культура властиві їй від природи. До речі, вона з роду письменника Mapка Черемшини.
     Чи була мама щасливою з батьком-фронтовиком, який рано помер, — на цю тему, мова на заходила. Всю свою життєву енергію вона віддавала дітям. Більше того, залишившись одна, зуміла дати освіту обом дочкам. Це вона наполягла на тому, щоб Марія   стала    професійною співачкою. А ось історія кохання бабусі — гідна пера поета.   П'ятнадцятирічною   її віддали заміж за багатого сорокадев'ятилітнього вдівця. Їхні   взаємини   складалися непросто. Він терпляче домагався взаємності, і вона справді його покохала, ставши йому гарною дружиною. Чим не легенда?..
     „У лексиконі сім'ї не було слова, „виховувати”. Саме оточення формувало життєві принципи, розвивало смак. Ніколи не забуду ні „вечорниць”, ні чудових казок, почутих у дитинстві, ні того, як мене вчили вишивати... – згадує Марія. — Гучних фраз про любов до нації не терплю. Але кожного разу, прилітаючи з Івано-Франківська в Косів на рейсовому „кукурузнику”, що  деренчить і труситься  по півгодини, я плачу. Кожного разу!”
     Оскільки Марія – знаменитість, їй часто телефонують незнайомі люди. А одного разу стався взагалі дивний випадок.  Уявіть  собі телефонний дзвінок з раннього-рану: „Я – Василь із Коломиї. Сиджу на залізничному вокзалі,  — доїхати додому немає за що. І такий голодний і такий нещасний...”
     „І з такою тугою він це промовив, що, сама собі дивуюся, — поїхала я на вокзал! І знайшла там того Василя, — каже Марія. — Купили ми з ним дві пляшки пива. Він пив і я пила. Він розповідав щось про весну, про те, що прийшла пора оранки, і про дружину свою, яка його не розуміє... І в цю саму мить я відчула себе неймовірно щасливою. Адже незнайома людина відкривала мені свою душу!
     Ні суєти натовпу, ні смороду вокзалу я не помічала. Пам'ятаю тільки, що сиділи ми вдвох і пили пиво якесь „Жигулівське”, котре я ніколи не п'ю! Дала я йому грошей на квиток, і він поїхав. А в метро я розплакалася, може, тому, що поверталася в зовсім інший світ. Більше ми з ним не бачились. Але
цей епізод запам'ятався. Адже дуже важливо бути просто комусь потрібною”.

НЕХАЙ ЛЮБОВ НАПОВНЮЄ ЖИТТЯ!
     Друзів у Марії багато. Коли на душі погано, завжди знаходить, кому відкрити душу. „Є й друзі, таємно закохані. Про це вони мені не кажуть, тому що чудово розуміють: у наших взаєминах ніколи не буде більшого. Дружба не повинна перейти в інтим. Це абсолютно різні речі. Чоловіки, можливо, сприймають усе по-своєму. А я – по-своєму. Якщо людина, котра мені подобається, стала б коханцем, вона, як і раніше, залишилася б другом. Але в цьому випадку я ні за що не розповіла б йому того, що розповідаю як товаришеві”, — зізнається Марія.
     Кохала вона багатьох. І щоразу здавалося: от і прийшло те, справжнє кохання. „Чоловіки — найбільше диво, яке тільки міг створити Бог! У будь-якому плані! — вигукує Марія. — Вони для мене — джерело натхнення і, між іншим, підвищення працездатності на всі 100 відсотків! Якби на моєму місці зараз був чоловік-артист, він, безсумнівно, сказав би, що жінки для нього — все. Так уже влаштовані творчі натури, що емоційний бік життя для них вельми важливий. Хоча свою потребу кохати я можу пояснити й простіше: просто я така жінка!
     Чи можна закохатися у Квазімодо, запитуєте? Чому ж ні! Якщо в нього добра душа, й він здатен дарувати тепло. Це багато значить, коли щодня тобі дарують тепло. І коли можна рідну людину просто обняти й поцілувати. Якщо жінка чуттєва — що ж у тому поганого? Хоча це й сентиментально, але я дбайливо зберігаю листи з чудовими романтичними освідченнями в коханні”.
     Дивно, але майже всі її історії кохання закінчувалися... Знаєте чим? Зрадою чоловіка! Вони йшли до інших жінок. До тих, які були дурнішими, мент принциповими й не такими талановитими. На жаль, для багатьох чоловіків бути поруч із жінкою, яка „вище” за них, нестерпно. Самолюбство заїдає!
     А-от шлюб можна вважати вдалим. Чоловік за фахом інженер-технолог. І це чудово, що не причетний до мистецтва. Марія не хотіла б прожити життя поруч із таким самим, як вона, артистом.
     „Двоє божевільних” удома — забагато!”. Вони несхожі один на одного: на різні спектаклі ходять, різні фільми дивляться, різні книжки читають. І взагалі, сприймають світ кожен по-своєму. На чому ж зійшлися?
     „У моєму чоловікові є те головне, що й має бути в чоловікові. Він добрий, щедрий, і, будучи мудрою людиною, дарував мені цілковиту свободу, ніколи не казав: туди не ходи, з тими не зустрічайся. Я можу робити все, що тільки забажаю! Якщо чесно, мені часом страшенно хочеться, щоб він мене хоча б трішки ревнував... Ми з ним прожили вісімнадцять років, але він жодного разу не викрив себе, не показав, що ревнує! У ньому є щось таке загадкове — досі не розгадала! І не хочу розгадувати. А навіщо? Знаю одне: він потрібен мені так само, як і я йому, — в цьому секрет подружнього щастя”.
     Неправду кажуть ті, хто стверджує, що в їхніх сім'ях справжня ідилія. Це можливо лише тоді, якщо і чоловік, і дружина — „сірі миші”, благополуччя яких грунтується на байдужості до всього. Чоловік Марії — інтроверт, вона ж — екстраверт. І в цьому їхня головна розбіжність, адже він віддає перевагу самоті, а вона — гучним компаніям. Зате чоловік — природжений господар: дістане, доставить, забезпечить дружину всім. Хоча й упертий, робить лише те, що йому хочеться. Проте щоразу приходить до театру, коли Марія бере участь у спектаклі, слухає виступ, а потім забирає її додому. Тому що так йому подобається. І це вже стало звичкою.
     Незважаючи на те, що Марія Стеф'юк — справді примадонна, вона викликає захоплення у будь-кого своєю відвертістю та щирістю, й вона дуже любить своє помешкання в центрі міста, що виходить вікнами на парк. Усю домашню роботу робить сама, домробітниці не має. Чудово готує, оскільки їхня спільна із чоловіком слабкість — добре поїсти. Уміє й стіл накрити, й гостей як слід прийняти. На дорогі прикраси грошей не витрачає й носить те, що придбала раніше. Двадцять років бере креми в однієї й тієї ж косметички (продукцію дорогих фірм пробувала — не сподобалася). Двадцять років замовляє сценічні костюми в однієї й тієї ж колишньої балерини, в якої талант до шиття. Повсякденний одяг купує готовий. Відпочивати любить у Трускавці, Криму або просто за містом із друзями. Дуже любить витрачати гроші на улюбленця-племінника.
     До речі, ніколи не читає газет. Перевагу віддає серйозній літературі. Зі студентських років збирає домашню бібліотеку — нині вона просто чудова. Навіть не уявляє свого існування без Купріна, Чехова та Цвейга. Є й заповітна мрія — ще раз з'їздити до Парижа. Побувавши там одного разу рівно дві години, в це місто закохалася. Дуже хочеться побродити його вузькими вуличками, оспіваними Мопассаном і Бальзаком...

ШТРИХ „ПІД ЗАВІСУ”
     „Я не відчуваю тягаря прожитих років. Тримаю себе у формі. Поки що триває період розквіту як жінки, яку люблять і яка любить. О-о, я можу ще багато чого витворяти! (Сміється). Упевнена, що здатна на такі глибокі почуття, які ні у двадцять, ні в тридцять мені й не снилися! Але бутон, стає чудовим тюльпаном а потім пелюстки з нього раптом опадають. І про це я завжди пам'ятаю”, — така вже вона — Марія Стеф'юк.
Олеся ІГНАТЕНКО

Ігнатенко О. Марія Стеф’юк : „Гучних слів про любов до нації не люблю” / Олеся Ігнатенко // День. – 1999. – 19 лют. (№ 31). – С. 21.

Оновлено 13-10-2019
© 2017. ОУНБ iменi I. Франка