Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

КІЛЬКА МИТТЄВОСТЕЙ З ЖИТТЯ МАРІЇ СТЕФ’ЮК



      Може, це менталітет такий чи якась вада національна, тільки не вміємо ми радіти успіхам інших людей, особливо тих, які жили або живуть поряд. Напевне тому видатних українців ліпше знають і поважають за кордоном, ніж на Батьківщині. Напевне тому чимало талановитих і успішних наших краян чують на свою адресу більше схвальних і шанобливих слів у Києві та інших містах України, ніж на малій батьківщині.
     Марію Стеф’юк, яка прославила Косівщину, народила проста жінка з Рожнева. Талант співачки у ній виколисали-виплекали мамина і татова любов до пісні, прекрасна природа і неповторні народні традиції Гуцульщини. Юна горянка присвятила все своє життя оперному співу. Вроджений талант зміцнювала і розвивала тяжкою щоденною працею. В дитинстві і юності їй аплодували у простому сільському клубі доброзичливі земляки. Пізніше вибагливі меломани влаштовували рожнівчанці овації у розкішних залах всесвітньо відомих оперних театрів. Марія Стеф'юк належить до категорії людей, які „зробили себе самі». Такими пишається кожна країна, кожна нація. Ми теж пишаємося, теж знаємо про неї, любимо, але демонструємо все якось мляво і байдуже — так, ніби для галочки у символічному журналі реєстрації запланованих заходів.
     Хто з читачів може пригадати, коли Марія Стеф'юк востаннє співала перед жителями району? В Коломиї та Івано-Франківську її неперевершене колоратурне сопрано чули набагато частіше, ніж у рідному Косові. Чому так? Якщо Марію Стеф’юк до нас часто і з належною повагою запрошують, а вона відмовляється, — це одне. А якщо не запрошують взагалі або запрошують так і на таких умовах, прийняти які не дозволяє їй статус і гідність, — це зовсім інше, погодьтеся.
     Не помилюся, якщо ризикну припустити, що учасників „Караоке на майдані” в Києві молодь Косівщини знає ліпше, ніж свою видатну оперну діву. Такі прогалини дуже небезпечні. Якщо їх не заповнювати вчасно інформацією, зустрічами і розповідями, вони збільшуються до катастрофічних розмірів, випалюють пам'ять нації напалмом забуття, після якого ще довго нічого не росте. Ігнорування своїх героїв, геніїв і талантів — хиткий фундамент для будівництва держави.
     Напередодні ювілею видатної землячки ми попросили поділитися своїми спогадами кількох добрих знайомих Марії Стеф'юк. Представимо їх читачам.
      Орися САХРО, подруга дитинства й юності, а ще – далека родичка Марії Стеф'юк, „жили поряд – хата в хату, разом бавилися і зростали” .
     Марія ГАЛИЧУК була завідувачкою Рожнівського відділення Ощадного банку. Поблизу був культ маг, в якому продавцем працювала Марія Василівна, мама Марії Стеф'юк. Жінки познайомилися і подружилися сім'ями.
     Рожнівчанки розповідали і про юну Марічку, і про пережиті разом з нею життєві ситуації й пригоди. Здавалося, що кожен спогад – то скромна польова квітка, яку з любов'ю складають у милий серцю букет для дорогої людини. Не маю сумніву, у день ювілею Марія Стеф'юк отримає безліч коштовних розкішних подарунків. Від них стане тісно у гримерній і квартирі, від запахів величезних в’язанок квітів запаморочиться в голові. Букетик спогадів, складений її односельчанками, дуже скромний, але не завжди справжня вартість вимірюється грошима.
     Орися САХРО
     – Ми ще малими „вибрали” професії. Кожна дитина любить у щось бавитися. Ганнуся, молодша сестра Марії, нам завжди „оцінки ставила”, „вчила” нас. Коли виросла, стала педагогом. Я ж постійно своїм подружкам щось „продавала”: калину і все, що в садку росло: Потім багато років у торгівлі працювала. А Марія завжди співала: ставала перед нами, вклонялася і „показувала концерт”. Вона мала дуже легкий і життєрадісний характер, багато друзів.
     У Марії була хоч і проста, але дуже гарна, благородна сім'я. Мама була кравчиня на все село, потім пішла працювати продавцем. У них в сім'ї всі дуже любили пісню. Бабця Євдокія так співала, що люди на вулиці зупинялися – послухати. Тато з мамою теж гарно і часто співали, пам'ятаю, вони виконували справжні арії з опер. Родині важко жилося. Часи тоді такі були. Тато помер, коли Марія закінчувала консерваторію. Вона мені розповідала, що напередодні його смерті бачила сон, який тоді її дуже стривожив. Наснилося, що після концерту до неї підійшов батько, одягнений у білий костюм, а в руках мав чорні троянди. Марія здивувалася і запитала, чому не навпаки: „Треба ж було вам одягнути чорний костюм і взяти білі квіти”, — схвильовано промовляла уві сні. Те дивне нічне видіння не давало їй спокою весь день, А коли повернулася в гуртожиток, отримала телеграму, що сповіщала про смерть тата. Так осиротіли дві доньки, так побільшало праці і переживань у матері — треба було їй одній вчити, ставити на ноги двох дівчат, допомагати їм. Марія усвідомлювала, як важко доводиться матері, тому намагалася не бути для неї тагарем. Студентка консерваторії жила в гуртожитку, на крихітну стипендію, навіть підробляла репетиторством.
     Марія ГАЛИЧУК:
     – Знаю Марію зі школи. Запам'яталося, як вона співала у Будинку культури:
             Без вітру не родить жито,
             Без вітру вода не шумить,
             Без мрії не можна жити,
             Не можна нікого любить.
     Марія дуже проста щира людина. Коли я вчилася в Києві, зустріла її випадково на Хрещатику. Вона вже була студенткою консерваторії. Обійняла мене, поцілувала як рідну сестру. Ми довго сиділи на лавочці, говорили, вона мене розпитувала про все, що відбувається в нашому селі. Марія – справжня українка. Коли ми вчилися у Києві, там якраз ширилася русифікація, нашу рідну мову звідусіль витісняли. Нас питали,  звідки  ми.  Як тільки чули,  що з Івано-Франківщини, відразу ж реагували: „А, бандерівці”. Так-от Марія ніколи не цуралася рідного краю, завжди говорила українською.
     Орися САХРО:
     – Вона не встидається свого коріння, земляків. Ми можемо торгувати в Києві в підземному переході, а вона — народна артистка! — обов'язково підійде до односельців, привітається, розпитає про Рожнів, спільних знайомих.
     Якось ми поїхали до Києва на виставку – тоді якраз сувеніри у нас виробляли масово. Я подзвонила Марії. Вона сказала, що буде виступати в якійсь виставі (назви тепер уже не пам'ятаю), запросила мене і мою товаришку. Нам винесли два квитки, ми зайшли до зали. Раніше ніколи не були в оперному театрі, тож були дуже вражені. Коли побачила Марію на сцені, здалося, що вона цариця. Вистава закінчилася, всі глядачі встали, довго аплодували. Ми почули із зали вигуки „Маруся, молодець!” з властивою лише нашим жителям інтонацією. А то в залі були наші люди. Усі рожнівчани, які жили в той час у Києві, прийшли підтримати землячку. Вона, хоч і була дуже стомленою, вийшла до нас, привіталася, подякувала за підтримку, Цілу ніч ми не спали, говорили, ділилися враженнями.
     Після цього я бачила багато її спектаклів. Якось Марія мені поскаржилася: „Мій спів не розуміють у селах, люди не знають, яка це тяжка праця”. Я і сама це довго не могла зрозуміти. Якось Марія прийшла після вистави, скаржиться на втому, а я й кажу їй: „Ну й що такого – поспівала?” А вона відповідає: „Ні, я попрацювала”. Я приклала долоню до її горла, вона дихнула, а звідти жаром повіяло. Тяжкий то труд. Ви лиш уявіть собі: проста дівчина з села... не вміла на піаніно грати, і не мала його... тато помер... опікувалася ними, юними, одна мати... А вона вивчилася! І якого успіху досягла! Світ її визнав.
     Попри всю свою славу Марія залишилася дуже доброю і чуйною людиною. У мене чоловік важко хворів, лежав у клініці в Києві. Було це взимку, а в мене 23 лютого день народження. Та хіба мені в той час було до святкувань? То Марія мені свято зробила: усе підготувала, в себе вдома стіл святковий накрила, покликала в гості наших спільних знайомих-односельців, які жили в Києві. Навіть мого чоловіка на той вечір привезли з лікарні. Ми співали, на сопілці грали. Таке не забувається. Я їй дуже вдячна за це – вона вміє підтримати людей у важкі хвилини. Марія дуже проста людина. Ніколи не соромиться того, що вона родом із села. Любить наш гуцульський салат з квасолі, пригощає ним своїх гостей у Києві. Раніше, коли бувала у Рожневі, дуже любила спати  на сіні. Вона часто приїжджає на Різдво і Великдень, іноді примчить буквально на одну ніч, зранку піде на могилку мами й тата, „поговорить” з ними, вклониться їхній пам'яті – і знову повертається до Києва. Її тягне сюди. Вона любить рідне село, свій край. Марія часто мені казала: „Орисю, я виділа світ і людей, але, де б не була, завжди згадую рідну землю, бо нема нічого милішого за неї”.
     Василь РОПАР, сільський голова Рожева:
     – Я знаю, чув від односельців, що Марія Стеф'юк свого часу брала активну участь у житті села, допомагала землякам у багатьох справах, Наприклад, казали, що Марія Юріївна дуже допомагала під час будівництва прекрасної Рожнівської школи. Рожнівчани і тепер переповідають один одному історію про те, як на подвір'ї школи невідомо звідки з'явилася бляха для покрівлі. Пізніше з'ясувалося, що її „роздобула” Марія Стеф'юк і передала школі без урочистих мітингів і фотографування для газети. На жаль, через ряд об'єктивних і суб'єктивних обставин, за минулі роки стосунки сільської влади з нашою славнозвісною землячкою звелися практично до мінімуму. Нам хотілося б змінити ситуацію в бік порозуміння. Напевно, давно пора згадувати Марію Стеф'юк не тоді, коли нам щось від неї потрібно, а просто для того, щоб поспілкуватися, вшанувати цю геніальну жінку, висловити їй слова нашої щирої вдячності, захоплення її мужнім характером і великим талантом. Цього року Рожневу виповнюється 600 років. Обов'язково запросимо на це велике свято Марію Юріївну. Хочемо сподіватися, що вона не відмовиться приїхати.
Аліса МУДРИЦЬКА.


ДОВІДКА
     Марія Юріївна СТЕФ'ЮК                            
     Народилася 16 липня 1948 року в селі Рожневі Косівського району. Після закінчення семирічки вступила до Снятинського культурно-просвітницького училища на диригентсько-хоровий відділ. Навчалася на вокальному факультеті державної консерваторії ім. П. Чайковського в м. Києві, після закінчення якої молоду випускницю запросили працювати в Київську оперу. На той час у ній яскравими зірками сяяли імена уславлених оперних співачок Гізели Циполи, Євгенії Мірошниченко, Белли Руденко, це була епоха неперевершеного диригента Степана Турчака,
     Марія Стеф'юк була другою (після Соломії Крушельницької) українською співачкою, яка виступала, а не лише стажувалася у славнозвісному Міланському Ла Скала.
     Солістка Київського національного театру опери і балету ім. Т. Г. Шевченка.
     Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.
     Народна артистка СРСР.   
     Народна артистка України.
     Повний кавалер ордена, Княгині Ольги.
     Виступала у 22 країнах світу.

Мудрицька А. Кілька миттєвостей з життя Марії Стеф’юк / Аліса Мудрицька // Галичина. – 2008. – 17 лип. (№ 104-105). – С. 19.
Оновлено 13-10-2019
© 2017. ОУНБ iменi I. Франка