ВІН ПРОСТО БУВ УКРАЇНЦЕМ
Вніч проти 24 квітня 2007 року в Івано-Франківську помер видатний художник Опанас Заливаха
Народився він на Харківщині 26 листопада 1925 року. Голодного 1933 року сім'ї вдалося виїхати з України на Далекий Схід. Панас вчився в художніх училищах, 1946 року вступив у Ленінградський державний інститут живопису, скульптури, архітектури ім. Рєпіна Академії мистецтв СССР, але закінчити його зумів лише 1960 року, бо був виключений „за поведінку, недостойну совєтського студента” — не пішов на зустріч з кандидатом у депутати. Про своє українство задумався, коли студенти інших національностей питали: „А звідки ти? До якої культури належиш?”. Працював у Калінінграді, в Тюмені.
1957 року Панас Заливаха побував на практиці в Косові — і захотів бути українцем. У грудні 1961 перебирається в Івано-Франківськ, часто буває у Клюбі Творчої Молоді в Києві, знайомиться шістдесятниками Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком. У 1964 році до ювілею Т. Шевченка Опанас Заливаха разом з Аллою Горською, Людмилою Семикіною, Галиною Зубченко, Галиною Севрук створив вітраж у Київському університеті. Але ще до прийняття комісією вночі проти 9 березня вітраж був знищений за розпорядженням партійних органів – як „націоналістичний”. 27 серпня 1965 року Заливаха заарештований і в березні 1966 засуджений на 5 років таборів суворого режиму за ч. 1 ст. 62 КК УРСР, „антисовєтська агітація і пропаганда” — за читання і зберігання самвидаву. Карався в Мордовії, де малювати йому забороняли. Тоді Заливаха взявся за малу графіку – екслібриси, листівки. Усі роботи вилучалися і знищувалися. Так пропало понад 200 робіт художника.
Після звільнення О. Заливаха працював креслярем на побуткомбінаті. Разом з Софією Караффою-Корбут створив низку проектів у видавництвах „Веселка” та „Каменяр”. Результативно працював у станковому мистецтві. Стрімко еволюціонував до асоціативного осмислення образу. У 80-х експериментував у царині станкової та монументальної пластики. Створив дизайнерські проекти інтер'єрного оформлення (кафе „Медівня”, ресторан „Білий камінь”, кафе „Молочне”). У 1987 р. Заливаха став одним з ініціаторів створення Української асоціації незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ). Оформляв обкладинку журналу „Український вісник”.
1988 року після багаторічних заборон були влаштовані персональні виставки Панаса Заливахи в Івано-Франківську, Львові, 1989-му – в музеї Т. Шевченка в Києві, згодом у Торонто, Лондоні, Нью-Йорку. П. Заливаха — лауреат премії імені Василя Стуса 1989-го та Національної премії імені Тараса Шевченка 1995 року.
2003 року у видавництві „Смолоскип” вийшов його альбом.
Талановитий, самобутній художник, людина високих чеснот, Опанас Заливаха був загальновизнаним видатним представником української культури.
Похорон відбувся в четвер, 26 квітня, в Івано-Франківську.
Овсієнко В. Він просто був українцем / Василь Овсієнко // Визвольний шлях. – 2007. – Кн. 4. – С. 99.
Народився він на Харківщині 26 листопада 1925 року. Голодного 1933 року сім'ї вдалося виїхати з України на Далекий Схід. Панас вчився в художніх училищах, 1946 року вступив у Ленінградський державний інститут живопису, скульптури, архітектури ім. Рєпіна Академії мистецтв СССР, але закінчити його зумів лише 1960 року, бо був виключений „за поведінку, недостойну совєтського студента” — не пішов на зустріч з кандидатом у депутати. Про своє українство задумався, коли студенти інших національностей питали: „А звідки ти? До якої культури належиш?”. Працював у Калінінграді, в Тюмені.
1957 року Панас Заливаха побував на практиці в Косові — і захотів бути українцем. У грудні 1961 перебирається в Івано-Франківськ, часто буває у Клюбі Творчої Молоді в Києві, знайомиться шістдесятниками Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком. У 1964 році до ювілею Т. Шевченка Опанас Заливаха разом з Аллою Горською, Людмилою Семикіною, Галиною Зубченко, Галиною Севрук створив вітраж у Київському університеті. Але ще до прийняття комісією вночі проти 9 березня вітраж був знищений за розпорядженням партійних органів – як „націоналістичний”. 27 серпня 1965 року Заливаха заарештований і в березні 1966 засуджений на 5 років таборів суворого режиму за ч. 1 ст. 62 КК УРСР, „антисовєтська агітація і пропаганда” — за читання і зберігання самвидаву. Карався в Мордовії, де малювати йому забороняли. Тоді Заливаха взявся за малу графіку – екслібриси, листівки. Усі роботи вилучалися і знищувалися. Так пропало понад 200 робіт художника.
Після звільнення О. Заливаха працював креслярем на побуткомбінаті. Разом з Софією Караффою-Корбут створив низку проектів у видавництвах „Веселка” та „Каменяр”. Результативно працював у станковому мистецтві. Стрімко еволюціонував до асоціативного осмислення образу. У 80-х експериментував у царині станкової та монументальної пластики. Створив дизайнерські проекти інтер'єрного оформлення (кафе „Медівня”, ресторан „Білий камінь”, кафе „Молочне”). У 1987 р. Заливаха став одним з ініціаторів створення Української асоціації незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ). Оформляв обкладинку журналу „Український вісник”.
1988 року після багаторічних заборон були влаштовані персональні виставки Панаса Заливахи в Івано-Франківську, Львові, 1989-му – в музеї Т. Шевченка в Києві, згодом у Торонто, Лондоні, Нью-Йорку. П. Заливаха — лауреат премії імені Василя Стуса 1989-го та Національної премії імені Тараса Шевченка 1995 року.
2003 року у видавництві „Смолоскип” вийшов його альбом.
Талановитий, самобутній художник, людина високих чеснот, Опанас Заливаха був загальновизнаним видатним представником української культури.
Похорон відбувся в четвер, 26 квітня, в Івано-Франківську.
Василь ОВСІЄНКО
Овсієнко В. Він просто був українцем / Василь Овсієнко // Визвольний шлях. – 2007. – Кн. 4. – С. 99.