Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 52-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

ГАННА ГАВРИЛЕЦЬ: „НАВІТЬ КОЛИ ВАРЮ БОРЩ, У ГОЛОВІ - МУЗИКА”



    Було це в Москві. Ганна Гаврилець та її чоловік Дмитро, тоді ще зовсім молоді музиканти, дуже хотіли потрапити на епохальний концерт: Святослав Ріхтер виконував сонати Сергія Прокоф'єва. Квитки розкуплені задовго до події, а „зайві квиточки” перехоплені іншими. Вони стояли перед входом до консерваторії, жадливі до музики, розгублені й знічені. Раптом до них підійшла бабуся: старовинні пожовклі мережива, сколоті камеєю біля худої шийки, смішний капелюшок...
     Учителі життя
     Зізнаймося: не так багато у нас жінок-композиторів, ще молодого віку, але з таким поважним „послужним списком” творів і премій. Напевне, виростала Ганна Гаврилець у родині з давніми музичними традиціями, де мистецтво вбиралося буквально з молоком матері... Так, музика була – з колиски. Народна пісня. Вся атмосфера родини, рідного села Видинів на Снятинщині (Івано-Франківська область) була тоді справді особливою. Пані Ганна: „У селі була просто... мода на музику: в музичній школі навчалися діти чи не з кожної хати, Фортеп'яно – чи не в кожній сім'ї. Це було щось дивовижне, але пояснювалося просто”.
     У родині всі співали: бабця в церковному хорі, дідусь виводив сумних емігрантських пісень. Він повернувся з Канади, скуштувавши глевкого заокеанського хліба. Справді, не про професіоналів ідеться, але музика жила в душі кожного. А щодо „видинівського дива”, то все це заслуга унікальної людини – вчителя музики Василя Олексійовича Куфлюка. Музикант і математик за фахом, закінчив математичний факультет Варшавського університету і Варшавську консерваторію екстерном. Але – вдумаймося в контекст нинішніх реалій – повернувся до рідного села, де все життя навчав сільських дітей музики. Та ще й як! У нього була особлива методика, свій унікальний метод вироблення абсолютного слуху. Так, зламав стереотип, бо завжди вважалося: з абсолютним слухом народжуються. На практиці довів: це реальність. Про Куфлюка знали тоді чи не в усьому Союзі, він охоче ділився своїми „секретами”. Таємниця – в любові. І у винятковому педагогічному хистові. З дітьми – зранку до ночі. Музична школа з учнями – його життя. Він захопив усіх. Отож, так постала  мода  на  музику. Про вчителя знали й у Львові, у музичній школі-десятирічці, куди його запрошували викладати, надавали житло. Не поїхав! Бачив своє призначення, покликання лише в рідному селі. Ганна Гаврилець – одна з вдячних його учениць, її брат, і сестра – також професійні музиканти. Загалом же, понад сімдесят музикантів-професіоналів – як на одне українське село, це знаменито. Нині Г. Гаврилець із колективом однодумців до 90-річчя В. Куфлюка готує книжку про його метод, яка вписана до Національної програми книгодрукування на 2003 р.
     „Відібрали” у батьків маленьку Ганнусю
     Ганна Гаврилець не любить їздити поїздом. Хоча батьки – залізничники. І чого б то? Поїзди – нагадування про те, що рано покинула батьківський дім, щойно дитині виповнилося десять. Правда, все на добро обернулося. Але що є, то є: нехіть до поїздів. А куди ж, у які світи так рано Ганнусю з Видинова повело? До Львівської музичної десятирічки, куди її відібрали тамтешні вчителі. Дивні люди були тоді й у Львові: музикант-педагог, директор Олександр Тищенко, замість відпустки, їздив по селах відбирати обдарованих дітей на навчання. Ось так він і „відібрав” у батьків маленьку Ганнусю. Та й не одну її: шляхетний чоловік дбав про таланти рідної землі реально й конкретно. Пані Ганна називає свого односельця, контрабасиста Мирослава Максим'юка, який закінчив Московську консерваторію, грав із Святославом Ріхтером, об'їздив із виступами цілий світ.
     Оце пишу та й думаю: чи нині хтось із молодих учителів-музикантів готовий на таку безкорисливу працю?
     Десятилітня Ганна навчалася у Львівській музичній десятирічці у класі
фортеп'яно. Закінчивши її 1977 року, вступила до консерваторії у Львові: вдосконалювати майстерність піаністки. Але – ось долі знак: там-таки перейшла на іншу спеціалізацію – композиція. І до Києва подалася в аспірантуру з твердим наміром: стати композитором.
     У Видинові тепер немає „моди” на музику
     Запитую: чи пишаються батьки й односельці своєю землячкою, як-не-як, Ганна Гаврилець суспільне визнання має значне. Співрозмовниця недбало махає рукою: мовляв, хіба я особлива? „Особливі люди, — каже вона, — ті, що траплялися на моєму шляху”. Пані Ганна вважає: їй надзвичайно пощастило. Тим-то й пишається, що стала першим лауреатом премії імені Андрія Штогаренка: це визнання має за щедрий аванс. А загалом щодо визнання, то підкреслює: щасливішої людини як Василь Куфлюк, сільський учитель музики, вона не бачила в житті. Він жив своїм покликанням, як птаха Божа. Не мав навіть родини, власного кутка. І більше переймався тим, як перекрити дах у школі, ніж власним побутом. До чужих дітей, без яких він не міг жити, повернувся з пишної Варшави. Ганна Гаврилець: „У Видинові тепер немає „моди” на музику. Люди думають, як вижити. Це жахливо: ми втратимо цілі покоління, вони випадуть із контексту професійної музичної культури. Це непоправна втрата”.
     Чоловік пані Ганни — також музикант. Пан Дмитро — альтист, викладає в Національній музичній академії на кафедрі струнно-смичкових інструментів. А головне — в усьому однодумець. „Я б хотіла, аби він мене більше критикував, — каже пані Ганна про чоловіка, першого слухача її творів. – Він    занадто делікатний, а я потребую холодного душу. Ми завжди разом у концертах, обговорюємо почуте. Я довіряю смакові Дмитра. Чи є між нами якась конкуренція? Ні, жодної. Подумайте: він відпустив мене зі Львова до аспірантури, щойно ми одружилися. Це багато про що говорить. А я йому допомагала, коли вступив заочно до Московської консерваторії. І можу щиро сказати: у нас усе спільне — перемоги, праця і проблеми”.
     Пан Дмитро — буковинець, із Чернівців, земляк письменниці й скрипальки Софії Майданської, яка була його першою вчителькою музики. Так і Ганна Гаврилець познайомилася із пані Софією, яка теж неабияку роль відіграла в її житті.
     С.Майданська тримає в полі зору своїх вихованців, підтримує їх, спонукає до взяття вершин. Кажуть, її підтримка настільки шира, що, хто прислухається до її порад, рано чи пізно стає... лауреатом Шевченківської премії – не менше. Принаймні, і в Ганни Гаврилець так склалося. Почалася співпраця з написання камерних творів на поетичні тексти Софії Майданської. А далі – разом творили музично-сценічне дійство „Золотий камінь посіємо”, яке було написане спеціально для Ніни Матвієнко, до її 50-річчя.
     Г. Гаврилець: „Софія Майданська прилучила мене до глибокого входження в поетичні тексти. Її уява допомагала мені відшукати музичні аналоги до поетичних метафор. Спільна праця з Софією вивищила мене: завдяки їй я повніше осмислила рідну історію, красне письменство, велич народного генія. Тут без пафосу не обійтися”.
     Раніше я чула, що й син Ганни Гаврилець подає добрі надії як скрипаль. А нині? Це ж така красива „картинка” була б: родина музикантів! Та з'ясувалося: у Юрія з'явилися інші пріоритети. Ні, музика в його житті триває: любить слухати класичну музику, до якої з колиски прилучили батьки. І ось, як мовиться, поки готувався цей матеріал, стало відомо: Юрій вступив до Інституту журналістики Київського університету. Нашого полку прибуло!
     „У нас вітаються „Слава Йсу!”
     Родина – це чудово, це людське. А коли ж творить композитор? Пані Ганна сміється: „Навіть коли варю борщ, у голові – музика. Чую її внутрішнім слухом. Найбільше заважає шум, вимикаю в домі все. Навіть у маршрутках прошу вимкнути „музику”. Це ж просто агресія!”
     Побут і музика. Пані Ганна любить, аби в домі було чисто, аж блищало. Любить випровадити „своїх хлопців” десь на відпочинок, а самій сісти і писати музику. Розкіш, коли можна все кинути і втекти в Будинок творчості: там рай для праці.
     А як щодо кухні в житті жінки-композитора? Пані Ганна зізнається: мусить, мовляв. Іноді нападає натхнення: тоді вигадує щось, наприклад, фантастичні салати. Любить мамалигу, бринзу, квасоляне пюре, яке по-видинівськи називає колочені фасольки. А ще любить, коли вирветься у Видинів, та зберуться там з братом, сестрою і мамою. І сядуть пити каву: „Добрих півдня все згадуємо, чомусь сміємося. Люблю, коли розмовляємо так, як у нас, у Видинові, де вітаються „Слава Йсу!”. Таке щастя: ми разом, не треба нікуди поспішати”.
     
     P.S.
     Про щастя. Пані Ганна певна: мрії збуваються. Треба тільки дуже хотіти. Історія з квитками на Ріхтера закінчилася так. Та дивна бабуся, що ніби з ХІХ століття, підходить і каже молодим: „Бачу, ви дуже хочете у концерт. А коли дуже хочете – потрапите”. Не встигла вона це сказати, аж ось чоловік і пропонує одного квитка. Не встиг він одійти, інший підходить – і дарує їм ще одного. Того вечора Ганна з Дмитром потрапили у концерт, який ніколи не забудуть. Як і науку дивної бабусі, що навчила вірити у диво. „Це – програма на все життя: вірити, досягати омріяного”,–  каже Ганна Гаврилець.
     
     Досьє
     Ганна Гаврилець – композитор, лауреат І Всеукраїнського фестивалю „Червона рута” (1989), Міжнародного конкурсу композиторів ім. Іванни та Мар’яна Коців (1995), Шевченківської премії (1999), премії ім. А. Штогаренка (2003). Закінчила Львіську консерваторію та аспірантуру при Національній музичній академії (у М. Скорика). Серед творів: дві симфонії, Симфонічна поема, Концерт для фортеп’яно з оркестром, Концерт для альта з оркестром, Камерна кантата, струнні квартети, духові квінтети, „Ламенто” („Пам’яті жертв голодомову в Україні”), обробки українських народних пісень. Заступник голови Київської організації Національної спілки композиторів України.
     Людмила ТАРАН
    
Гаврилець Г. Ганна Гаврилець : "Навіть коли варю борщ, у голові - музика" : [інтерв'ю з комп. Ганною Гаврилець / розмовляла Людмила Таран] // Вечірній Київ. - 2003. - 30 лип. - С. 8.

Оновлено 15-02-2019
© 2017. ОУНБ iменi I. Франка