У нас віддавна склався стереотип: молодий талановитий композитор, котрий мислить небанально, шукає свого шляху, не второваного іншими, конче повинен зазнати переслідувань, писати „в шухляду”, а епізодичні виконання обов'язково супроводжуватимуться демонстративним нехтуванням сановних консерваторів. Оскільки це й справді непоодиноке явище, то тим цікавіше розповісти про молодого митця, до якого Фортуна поставилася прихильніше.
     Серед київських композиторів Ганна Гаврилець має хоча б ту перевагу, що музика її звучить досить часто, поступово завойовує собі „місце під сонцем” завдяки яскравому, барвистому, свіжому художньому мисленню. Вона мала змогу почути свою Симфонічну поему у виконанні московського Великого симфонічного оркестру; п'єса для альта (фінал альтової Сонати) була обов'язковою в програмі одного із Всесоюзних конкурсів, кантата „Погляд у дитинство” на слова М. Вінграновського і дві частини духового Квінтету виконувалися на концерті жінок-композиторів. Згадана альтова Соната представлялася в доробку молодих українських митців у Будинку композитора в Москві. Попередньо ж звучали і Концерт для альта з оркестром, і хори на вірші О. Олеся, і Струнний квартет тощо. Що ж сприяє успіхові молодої авторки?
     На сучасного композитора постійно чатують Сцілла банальності, заштампованості інтонацій і прийомів музичної мови та Харібда чистого, технічно бездоганно оформленого, але бездуховного експерименту. Чимало небезпек таїть у собі і спрощене розуміння національної традиції, яке спокушає до прямолінійного й зовнішньо-декоративного використання фольклорних елементів. Ганні Гаврилець, в основному, вдається уникати згаданих небезпек, донести до слухача своє бачення світу. У дечому, мабуть, допомогла їй власна художня інтуїція, природжене почуття доброго смаку, в дечому відчувається міцна професійна школа її педагога Мирослава Скорика, у якого вона вчилася в аспірантурі; не минуло безслідно для неї і навчання у Володимира Флиса, чиєю студенткою була у Львівській консерваторії.
     Вплив Скорика відчувається найбільше в упевненому самобутньому використанні фольклору. Сама вона про це говорить так: „Єдиний правильний шлях для всякого митця — це заглиблення у своє джерело. Але з тим, що знайдено в народній скарбниці, потрібно вміти обходитися. Дискредитацією є і настирливе, недоречне цитування першоджерел, і штучна стилізація, і еклектика. Національні корені лише імпульс для власної творчої фантазії. Навіть прийоми авангарду можуть цікаво і свіжо поєднуватися з фольклорним тематизмом”.
     Найсильніша сторона доробку Гаврилець — національна самобутність, вияв творчої індивідуальності в контексті української культури. Напрочуд природно звучать у неї поєднання характерних коломийкових інтонацій із примхливим джазовим ритмом (фінал альтової Сонати), вишукано інкрустується пісенна тема у стилізовану барочну фактуру в духовому Квінтеті, несподівано психологізується народна манера в камерній кантаті „Погляд у дитинство”. Кого б не спитали про її твори —кожен відзначить і професіоналізм, і „обличчя вираз небуденний”, і цікаві технічні знахідки, а особливо — щирість та емоційність.
     Можливо, хотілося б радикальнішого оновлення музичної мови, іноді бракує творчого ризику. Але гадаємо, що індивідуальний стиль композитора ще не окреслений остаточно. Та, зрештою, це не її вина, а більше біда, бо на Україні так завзято й довго (ох, наскільки довше, аніж де-інде!) громили „гнилий буржуазний авангард”, так ретельно викорінювали будь-який прояв „мистецького вільнодумства” (згадаймо багатостраждальну долю в 70-х роках творів В. Сильвестрова та „Коли цвіте папороть” Є. Станковича), що, певно, в генетичний код молодим заклали острах перед неортодоксальним типом мислення.
     Зараз у музику повернулася романтична тенденція. Це зрозуміло, бо люди знудилися вже надто „інтелектуальними” творами, спрагли сильних почуттів і елементарної наспівності, мелодичності. Але романтичність нерідко проявляється через мелодраматичність, „циганщину”, пропонує, переважно, традиційні засоби, уникаючи сміливого пошуку, а його ж завжди потрібно підтримувати”,— зауважує   Г.   Гаврилець.
     І все-таки романтизм їй близький, бо в музиці він часто асоціюється з духовністю людини, багатством внутрішнього світу, що протиставлений бездушності. Саме такий образ залишив у    моїй    пам'яті    альтовий Концерт.
     Лірика завжди залишається для Г. Гаврилець основною сферою самовираження, навіть тоді, коли вона намагається „бути іншою”. Так, у третій частині духового Квінтету автор дотепно об'єднує стилізований народний „трембітовий” колорит і типову для естради „бітову” ритмоформулу. Однак яскраво скерцозний образ все одно пом'якшений якимись нотками сердечності.
     У деяких творах особисте, суто жіноче єство проступає особливо привабливо, як, наприклад, у маленькій кантаті „Погляд у дитинство”, присвяченій синові. В ній панує єдиний настрій, співзвучний прекрасним віршам Миколи Вінграновського, що ведуть у „кришталевий світ” дитячих спогадів. Композитор щоразу знаходить нове освітлення поетичного сюжету: пастельне, безтурботне в першій частині („Вві сні наш заєць знову задрімав”), скерцозно-химерне – у другій („Котик, котик, золотий животик”), журливе, з відтінком тривожності й непевності – в останній („Прилетіли гуси”). Фольклорне джерело мелодики, безперечно, дуже помітне.
     Цікавою в її доробку є альтова Соната, де неочікувано виявився вплив французької школи – почасти імпресіоністів, а певною мірою – інструменталізму Ф. Пуленка. Відчуття колориту іноді переважає над усім (особливо в другій частині – пасторалі). Лаконізм, елегантність форми, враження добре намальованої, ретельно виписаної в усіх деталях і фігурах картини, – стислий перелік найістотніших рис твору. Відчувається, що це початок якогось нового напрямку в художніх пошуках митця.
     Щодо масових жанрів композитор зазначила: „Я вже працювала в естраді, але не для заробітку, а тому, що виникає нездоланна потреба висловитися саме в пісні. Мої пісні не пішли і навряд чи „підуть” на масову сцену – вони не „шлягерні”, ближчі до балади, написані на дуже серйозні тексти, – наприклад, Ліни Костенко. Не цураюся всіх технічних засобів, використовую і ритм-групу, і синтезатор, але основну мету бачу в одухотвореності музики. Зараз на естраді замало духовності, ми ніяк не можемо й не хочемо зрозуміти, шо розважальність і духовність – не антиподи, вони повинні доповнювати одна одну”...
     У Ганни Гаврилець є всі дані, щоб якнайповніше реалізуватися в мистецтві. Початок її творчого шляху позначений не лише певними здобутками, а й невдачами. Але найважливіше, що серйозність намірів, підкріплена непересічним обдарованням, втілюється в яскравому художньому доробку.
     
Кияновська Л. З джерел рідного краю / Л. Кияновська // Музика. – 1990. - № 3. – С. 9.