Восьмий хоровий фестиваль «Золотоверхий Київ» пройшов на хвилі творчого успіху. Фестиваль став за свої роки існування своєрідною «хоровою академією», настільки вагомим та багатозмістовним для сучасної хорової культури України є його кожне проведення. Велика заслуга в тому його засновника і директора Миколи Гобдича, який розробив концепцію фестивалю і втілює в життя всі свої проекти. Він — генератор ідей, втілення яких ми бачили в концертних програмах «Золотоверхого Києва» за вісім років. Саме він започаткував монографічні програми на фесті (В.Степурко, Ю.Алжнєв, Л.Дичко, Є.Станкович), які згодом стали програмами двох авторів (М.Березовський — В.Рунчак, М.Ділецький — М.Скорик). В цих тандемах простежувалась своєрідна лінія «перегуку віків». Восьмий фестиваль присвячувався творчості М.Вербицького та В.Зубицького, продовжуючи традиції, набуті в попередні роки.
     Микола Гобдич так охарактеризував свій фестиваль: «Цьогорічний фестиваль, традиційно відкриваючи маловідомі сторінки минулого та сьогодення, знову підтвердить високе реноме української хорової школи, здатної хвилювати серця не тільки гарними голосами, які споконвіку приносили славу Україні, а й прекрасною композиторською школою різних часів, що в сукупності засвідчує високу хорову культуру нашого народу».
     На «Золотоверхий Київ» до Миколи Гобдича їдуть в гості з різних регіонів України та близького і далекого зарубіжжя. Гостей було б більше, якби не фінансові обмеження. Але попри всі труднощі, пан Микола, завдячуючи Управлінню культури, мистецтв та охорони культурної спадщини Київської державної адміністрації, Фонду сприяння розвитку мистецтв, Міністерству культури і мистецтв України, в нинішньому році прийняв близько 40 хормейстерів, хоровий колектив з Грузії «Руставі», Камерний хор імені Д.Бортнянського з Чернігова.
     Велику справу за ці вісім років робить створене Миколою Гобдичем видавництво «Бібліотека камерного хору «Київ», яке видає й популяризує маловідомі досі зразки української хорової спадщини.
     Нотне зібрання «Михайло Вербицький. Духовні твори», яке М.Гобдич та В.Сивохіп презентували на VIII фестивалі, є першою спробою систематизувати релігійну творчість композитора. Вона складається з двох розділів: «Літургія» та «Літургійні твори». Велике пізнавальне і наукове значення має ця збірка для сучасників, бо в ній вміщено всі віднайдені досі духовні твори композитора! Відомо, що нотні раритети з плином часу зазнають чимало змін (редакторських та виконавських). В цих партитурах викладено хормейстерську редакцію М.Гобдича, який разом з В.Сивохіпом провів велику пошукову і реставраційну роботу. Директор хор-фесту подякував на презентації доктору мистецтвознавства Марії Загайкевич, авторові книги про Михайла Вербицького.
     Роботи по реставрації нотних раритетів Микола Гобдич вже представляв на минулому хор-фесті — це було повернення безцінних творів М.Ділецького до нового життя.
    «Бібліотека камерного хору «Київ» — це втілення великого проекту Миколи Гобдича «Тисяча років української духовної музики». В наш час, коли державне нотне видавництво майже відсутнє, така справа безцінна і має велике значення для збереження і популяризації національної хорової спадщини.
     Після святкової презентації відбувся концерт в Трапезній церкві «Києво-Печерської лаври — «Хорові антифони», на якому слухачі познайомилися з духовними творами Михайла Вербицького.
     Микола Гобдич вже не вперше використовує антифонність як спосіб виконання, як спосіб динамізації драматургії твору.
     В Трапезній церкві виступили хор «Київ» (керівник М.Гобдич), Державна чоловіча хорова капела ім.Ревуцкого (керівник Б.Антків), жіночний хор «Павана» (керівник Л.Байд), камерний хор «Хрещатик» (керівник Л.Бухонська). Цього разу було досягнуто особливої органічності звучання, відчувався незримий тісний зв’язок всіх виконавців. Вперше на «Хорових антифонах» прозвучав один твір — Літургія. Чотири хори ніби вплітались по черзі у загальну партитуру, вибудовану головним хормейстером М.Гобдичем. Своєрідна акустика храму, реверберація, специфічне відлуння створювали незабутнє враження молитовності, неземного звучання, відчуття благодаті, яка була дарована всім присутнім в храмі.
     Вже звично, що серед гостей «Золотоверхого Києва» співають хори з інших міст України. На восьмому фесті з успіхом виступив Камерний хор ім.Д.Бортнянського Чернігівської обласної філармонії (диригент — Любомир Боднарук). Хор привіз на фестиваль різноманітну програму. Київська публіка уже не раз слухала чернігівський хор, але цей виступ був особливий. Слухачів полонила вокальна вправність хористів. Вони легко долали труднощі партитур Д.Бортнянського, В.Мужчиля, Л.Дичко А.Караманова, С.Рахманінова, Ю.Свідера та ін. Хористи відчувають стиль, епоху твору — і в тому майстерність диригента Любомира Боднарука. Цей хоровий колектив вже багато років популяризує українську хорову спадщину і в Україні, і за кордоном. Особливу увагу хор приділяє українським сучасним авторам. Хор імені Д.Бортнянського часто виступає першовідкривачем нових творів.
     Ще одна презентація хору відбулась на «Золотоверхому Києві». Це — Камерний хор «Кредо», заснований в 2002 році. Хор — молодий, хористи теж молоді — професійні співаки, випускники та студенти Національної музичної академії України імені П.І.Чайковського й Державного університету культури та мистецтв. Диригент хору «Кредо» —Богдан Пліш.
     Мене цей хор вразив своєю особливою духовністю у виконанні своєрідного циклу «Піснеспів та молитви» Георгія Свиридова у березні 2004 року на XIV Міжнародному фестивалі «Музичні прем’єри сезону».
     На «Золотоверхий Київ» хор «Кредо» підготував «Демественную Літургію» О.Гречанінова для хору, солістів та оркестру. Концерт відбувався в костьолі святого Олександра. Слід зауважити, що в цьому великому залі не було вільних місць, настільки цікавим було знайомство з новим колективом і маловідомим твором Гречанінова, перше виконання якого відбулось в Росії у 1918 році. Богдан Пліш як диригент і керівник хору для репертуару шукає невідомі твори та ті, які рідко виконуються. І в них він як сучасний інтерпретатор вдихає живий пульс XXI століття. Звучання хору «Кредо» полонить всю увагу слухача, підкорює собі особливою об’ємністю, щирістю, емоційністю, глибиною внутрішнього наповнення.
     Богдан Пліш з своїм хором «Кредо» в «Демественній Літургії» відкрив в кожній частині глибокий філософський зміст і доніс його до слухача на високому художньому рівні. На мою думку, цей концерт — відкриття молодої зірки в хоровому мистецтві України і хочеться підтримати талановитого митця і його хор. В них може бути велике майбутнє і результативна робота на ниві сучасного хорового мистецтва України.
     Із забутих сторінок української музики до нас на фестивалі повернулась ораторія М.Вериківського «Дума про дівку-бранку», яка була написана в 1923 році (у 1954-му друга редакція). Михайло Вериківський — видатний український композитор, автор балету «Пан Каньовський», опери «Наймичка», творів — симфонічних, кантатно-ораторіальних, хорових, інструментальних. Перед нами монументальне полотно для солістів, чоловічого та жіночого хорів, симфонічного оркестру. Лібрето в ораторії також складено М.Вериківським за текстами народних дум. Композитор ніби поєднує фольклорну першооснову з засобами професійного композиторського письма. Перед виконавцями — хоровою академічною капелою Національного університету «Києво-Могилянська академія» «Почайна», Державним естрадно-симфонічним оркестром, солістами — стояло складне творче завдання. Після довгих років забуття повернути широкій громадськості твір, що є яскравою сторінкою української музики ХХ століття. Диригент Олександр Жигун, який є засновником і незмінним керівником хорової академічної капели «Почайна», з сумлінням та неабиякою енергійністю поставився до втілення цього проекту в життя.
     Закриття фестивалю було аншлаговим. Концерт у Національній філармонії звався: «Володимир Зубицький «Гей, музики!» Слухачі, київські меломани бігли на ім’я Володимира Зубицького, чий фантастичний успіх пам’ятають ще з 80-х ХХ століття. В ті тепер уже далекі 80-ті кожна прем’єра твору В.Зубицького — це музична подія. Він був в усьому новий — в трактовці хорових жанрів, манері хорового письма, в самому підході до хору, як до «об’єднання співаків-артистів». Його хори були розраховані на висококваліфікованих співаків, які легко читають сучасну хорову партитуру, що була схожа на партитуру творів для оркестру. Можливо тому вперше його хорові твори виконав Новосибірський камерний хор під керівництвом Б.Певзнера. Згодом частини його хорового концерту «Гори мої», а в 90-х роках «Ярмарок» — були виконані народним хором ім.Г.Верьовки під керуванням А.Авдієвського.
     За останні 14 років дуже змінилася хорова ситуація в Україні. І дійсно нема такого сучасного камерного хору, де б не звучали «Дримба», «У неділю на весіллі», «Вітер віє».
     Шкода, що Володимир Зубицький вже кілька років живе в Італії і менше пише хорової музики. Але як добре, що «Золотоверхий Київ» і Микола Гобдич запросили цього українського композитора на хор-фест і його твори знову звучать в Україні. Крім відомих творів «Ярмарок» (1987) та хорового концерту №1 «Гори мої» (1986), Володимир Зубицький написав саме для «Золотоверхого Києва» два псалми і присвятив їх покійному батькові Данилові Зубицькому — відомому українському лікарю-фітотерапевту. Це перші спроби композитора у жанрі духовної музики, але в концерті у виконанні хору «Київ» вони прозвучали проникливо та одухотворено.
     В інтерпретації «Ярмарку» — сценічної кантати на народні теми для хору, солістів, фольклорного ансамблю та ударних інструментів — хор студентів Інституту мистецтв Національного педагогічного університету ім. М.Драгоманова, солісти, оркестр під керуванням Павла Ковалика намагались створити справжнє народне дійство, яке загалом приваблювало співом та грою молодих виконавців. На жаль, постановники не запросили професійного режисера і тому ця інтерпретація має недоліки.
     У другому відділі прозвучав хоровий концерт «Гори мої», який складається з восьми частин. Хотілося б відзначити органіку музичного (керівник хору «Київ» — Микола Гобдич) і сценічного (режисер — Василь Вовкун) рішення цих яскравих «картин» з народного життя.
     Хор «Київ» показав себе у кожній частині майстерно. Особливо віртуозно, технічно довершено прозвучала «Дримба». Все співалось, гралось, рухалось в єдиному динамічному настрої. Микола Гобдич ще раз довів, що довершеності немає меж. І хор «Київ» знову здивував своїх прихильників фантастичним виконавським мистецтвом, якому аплодує весь світ.