Марусин Ірина
ВИШИВАНКА
Хочу я веселку взяти
Свою долю вишивати
На тканині білій, чистій,
Так святково-урочисто.
Гаптувала би нитками,
Мережала би думками,
Щоб ні темного, ні злого,
Ані сірого-сумного.
Хай цвіте узір червоний
Та блакитно-волошковий,
Жовтий, теплий, наче сонця
Промінець в тоненькій голці.
Хочу так життя прошити,
Щоб не соромно прожити,-
Візерунком кольоровим
Щастя, правди і любови.
СИН
По небі місяць походжає,
Серпом з-за хмар блискучим сяє.
Сон оповив родючу землю.
Струмок не спить, збігає в греблю.
Дрімають всі гаї й долини,
Лиш ненька молить щогодини,
Немов з страшних руїн Содому,
Щоб син з війни вернувсь додому.
Їй так проходять дні і ночі,
Та син її заплющив очі.
Його тепер не відпускають:
Він там, де янголи літають.
«Любив і захищав він маму»,–
Птахи несуть їй телеграму.
Так буде важко сльози лити…
Дай, Боже, сил це пережити!
