Пошук

Любецький Анатолій

Народився 3 вересня 1946 року на Київщині. Після закінчення Білоцерківського сільськогосподарського інституту (тепер БЦНАУ) в 1970 році працював на керівних посадах народного господарства на Прикарпатті. Член літературної студії «Бистрінь»’ імені Н. Чира з 2011 року. Друкувався газетах «Життєві історії» (м. Львів), «Сімейна газета» (м. Хмельницький), а також в газеті «Народна воля»

ВЕРТАЙСЯ ДОДОМУ

Сину мій рідний, чекаю тебе,

Довго ж бо ходиш чужими степами,

Тільки листами спиняю себе,

Так би, напевно, злетіла з думками.

 

Мабуть, словечко моє не дійшло,

Світом рознеслося злими вітрами,

Збилося з курсу, зломило крило,

Чи злий пройдисвіт спіймав арканами.

 

Через людей передала тобі

Фото кровинок: дочка і синочок,

Плачуть за батьком, стоять у журбі,

Сльози по личку течуть, мов горошок.

 

Просять Всевишнього: Боже, прости,

Дай татусеві дорогу щасливу,

«Гради» розбий, Україну спаси,

Матінці нашій наснагу і силу.

 

Чуєш, синочку, кордони держи,

Вибий цю нечисть, прокляту навалу,

Тільки дивися – себе бережи,

Й буде в нас свято родинне на славу.

 

Думаю, скоро настане той час,

Кліка ворожа втече з Краснодону,

Як відвоюєш страждальний Донбас,

Соколе, сину, вертайся додому.

 

БАЙДУЖІ МИ ЛЮДИ

Так й не зросли ми в сяйві золотім,

ще й досі тягне впасти на коліна

перед чужим напасником й своїм.

Н. Чир.

Які ж то ми люди, але не татари:

пустошимо землю, байдужими стали,

лиш б’ємо поклони, зігнулись безглузді,

Шевченка забули, у порваній блузі,

й в потертих сандалях – бо ж правди не мали,

снували по тернах, в пустині блукали,

жили без просвітку, і духом привпали…

Нарешті нащадки катів розігнали.

Лиш тільки ми встали і лиця підняли,

як знову в тенета, в ярмо з ланцюгами…

Закони холопські й укази прийняли,

про мову забули, на тризні продали,

лакеями стали, півострів віддали…

Якби це все знали, то б пращури встали,

вони ж бо герої, боролись завзято,

п’ядь кожну єднали до нашої хати,

кордон боронили, співали у свята,

Вкраїну любили, вставали за брата…

Нема патріотів, ми ними не стали…

Бодай незалежність свою не проспали.

 

Які ж то ми люди, на жаль, не тунісці…

Щоб ними були, не сиділи б на місці,

прогнали б всю нечисть, по-новому жили,

свободу впустили й ворота закрили.

Коментарі виключені.