Фахівцю бібліосервісу

ЛИСТ БІЙЦЯ

Подзвоніть мені, люба матусю,

Доки в грудях ще б’ється серденько.

Я за рідну Вкраїну борюся,

Хочу голос почути Ваш, ненько.

Поливають нас «Смерчами», «Градом»,

Рвуться міни, строчать кулемети.

Розмішалася кров з листопадом.

В тіло в’їлися бронежилети.

У вогні, у диму всі окопи.

Навкруг мертві. І ворони крячуть.

Будем битися, мамо, допоки

Наші очі ще ворога бачать.

Лютий ворог не спить—атакує.

Помоліться за мене, рідненька.

Хай Всевишній молитву почує.

Дуже скучив за Вами я, ненько.

ВОЇНАМ-ЗАХИСНИКАМ

Диптих

В піднебессі кричать журавлі

І розносять печаль над полями.

Скільки ж вас полягло на землі? -

Наречені ридають і мами.

Скільки вдів залишилось  й сиріт,

Скільки горя, страждання і туги!

Одиноке дівча край воріт

Вигляда свого милого друга.

Простелилась суха ковила,

Поросли стежечки кропивою.

На світанку його провела,

Попрощались он там, під вербою.

«Я вернусь, коли битві кінець,

Дочекайся, кохана голубко,

Поведу я тебе під вінець,

Синьоока моя незабудко».

Вечоріє. Господь в небесах

Запалив золотавії свічі.

А дівча у розпуці, в сльозах

Пильно дивиться ніченьці в вічі.

Темні хмари летять навмання,

Грім, немов канонада, гуркоче.

Душу відчай і страх обійма,

Наче вісники злобні, пророчі.

Серце в грудях болить неспроста,

Аж пронизує тіло дівчині.

«Він загинув. Ти вже сирота», -

Простогнав соловей на калині.

Кучерява берізка тремтить,

Колискову шепоче тихенько,

В непробудному сні воїн спить,

Що упав за Вкраїну рідненьку

Десь співала гітара,

Йшла заручена пара.

Місяць, мов колобочок,

У рум’янці палав.

Солов’їнії трелі,

І сумні, і веселі,

Їх  манили в садочок,

Ще й баян розважав.

Йшли вони, посміхались,

Крадькома цілувались,

Вже й фату білосніжну

Наречений купив,

І каблучку на палець.

Під мелодію в танець

Свою фею чарівну

він умить запросив.

Їм всміхалися зорі,

Східний вітер із моря

Дув, шалений, свавільний,

І над ними сміявсь.

Бо не знали кохані,

Що той вечір останній:

Воювать за Вкраїну

Наречений подавсь.

Квітли білі лелії,

Гасли мрії, надії.

«Де ж ти , милий, коханий,

Хоч явись уві сні.

В’ються чорнії круки.

Скільки горя та муки!

Може, птахом літаєш

В голубій вишині?».

Сукню пишну розкішну

І фату білосніжну,

Мов святиню велику,

Берегтиме вона.

Це даруночок долі.

Він спочив у полі.

Їх кохання глибоке

Поховала війна.

МОЛИТВА

У нічній тишині вже Всевишній узори мережить.

Із зірниць золотих тче-гаптує густий килимок.

Із покоїв своїх Цар-Отець за планетою стежить.

Поможи нам, Господь, розв’язати пекельний клубок.

У жорстоких боях гинуть друзі,стріляють гармати.

Потопає в крові українська священна земля.

Як це сталось? Чому із штиками пішов брат на брата?

«Не губіть, пощадіть»,–Україна в сльозах промовля.

Тож нехай не сумують матері, наречені і діти.

Мир і спокій пошли, а ненависть і злобу розвій.

Смертоносні жахи вже не в змозі країна терпіти.

Благодать і любов у серця християнські посій.

Хай трояндовий сад розцвітає по всій Україні!

Пожалій цей народ, його, мабуть, поплутав лихий.

Ти ж Володар світів, ти наш батько, заступник єдиний,

Своїх блудних дітей омофором небесним укрий!